4.Основні підрозділи екології Основні підрозділи екології

Аутекологія , екологія видів – наука про пристосування окремих видів рослин і тварин до умов проживання. За допомогою аутекології встановлюються і досліджуються життєві форми або екобіоморфи, їх ставлення до окремих факторів середовища абіотичного і біотичного, спільний вплив цих факторів на організми.

Синекологія – розділ екології, який , на відміну від аутекології, вивчає багатовидові угрупування організмів (біоценози і екосистеми). Цей термін ввів у 1902 р. швейцарський ботанік К.Шретер.

Популяційна екологія – екологія, яка розглядає прямі і зворотні зв”язки популяцій із середовищем і одночасно внутрішньопопуляційні процеси лиш опосередковано пов”язані з навколишнім середовищем. Популяційна екологія вивчає популяції як елементарні форми існування виду, їх структуру, динаміку, віковий склад, генетичну цілісність.

Біогеоценологія – наука, що вивчає біогеоценози і їх сукупність. (Біогеоценоз – комплекс живих і неживих компонентів однорідної ділянки земної поверхні, пов”язаних між собою обміном речовин, енергії і інформації).

Глобальна екологія - наукова дисципліна, що вивчає біосферу, т.б. екосистему земної кулі. Предметом дослідження глобальної екології є екологічні зв”язки біосфери з процесами, що проходять в надрах землі і космічному оточенні. Глобальна екологія стає єдиним вченням про екологічні взаємовідносини біосфери з факторами різного походження, намагаючись комплексно досліджувати вплив на неї антропогенних дій, космічних, геофізичних тощо. Основними завданнями глобальної екології є вивчення антропогенних змін навколишнього природного середовища, обгрунтування методів її збереження і покращання в інтересах людства.

Екологія рослин – розділ ботаніки, що вивчає взаємозв”язки і взаємодії рослинних організмів і середовище їх життя; взаємовідносини рослин і фітоценозів, а також фітоценозів із середовищем.

Екологія тварин – розділ зоології, що вивчає спосіб життя тварин у зв”язку з умовами їх існування і значення факторів навколишнього середовища для основних функцій тваринних організмів ( харчування, розмноження, виживання, коливання чисельності і ін.). Основним завданням екології тварин є вивчення:

• коливання чисельності в популяціях різних видів тварин у залежності від змін умов навколишнього середовища;

• екологічних особливостей окремих видів тварин і пристосувань до умов життя в певних умовах зовнішнього середовища;

• закономірностей формування угрупувань організмів.

Екологія мікроорганізмів - наука про взаємовідносини мікроорганізмів і середовища їх життєдіяльності. Вивчає розвиток і функціонування окремих видів мікроорганізмів і їх угрупувань в природному середовищі.

Екологія водних організмів – наука про спосіб життя , взаємозв”язки і взаємодії водних організмів ( риб, молюски, водорості) і їх середовище живлення.

Геоекологія – розділ екології, що вивчає взаємодію організмів і їх угрупувань в різних середовищах біосфери.

Екологія суші – наукова дисципліна, яка вивчає взаємодії організмів із середовищем і один з одним на суші. При цьому велике значення мають такі фактори: температура, повітря, клімат, забруднення.

Екологія прісних вод – наукова дисципліна, що вивчає взаємодію організмів із середовищем і один з одним у прісноводних водоймах. При цьому особливе значення в прісноводних системах мають такі лімітуючі фактори як температура, прозорість, наявність течії, концентрація кисню, вуглекислого газу, біогенних речовин. Екологія прісних вод займається всіма аспектами, пов”язаними з раціональним використанням прісних вод як самого зручного і дешевого джерела води для побутових і промислових потреб, враховуючи, що прісні води – саме вузьке місце планетарного гідрологічного циклу і прісноводні екосистеми являють собою самі дешеві і зручні системи для переробки відходів.

Прикладна екологія – науково-практична дисципліна, яка оптимізує взаємовідносини людини з біосферою. Відноситься до наукових напрямків на межі з різними галузями народного господарства, що зараз найбільш бурхливо розвиваються. Суттєве значення в цих взаємовідносинах відіграють контакти з соціальним середовищем, охороною здоровя і освітою. Завдання прикладної екології – оптимізація взаємовідносин, з одного боку, людини, окремих видів популяцій, з іншого боку – з екосистемами.

Інженерна екологія - комплексна науково-технічна дисципліна , яка визначає міру розумності трудової діяльності людини. Інженерна екологія - один з необхідних елементів закономірного діалектичного переходу біосфери в ноосферу. Створює умови для мобілізації всіх природоохоронних дій в сфері матеріально- технічного виробництва, формує відповіді на запитання: в якому напрямку і як необхідно діяти, які матеріально-технічні, організаційно-економічні і методичні передумови повинні бути створені для забезпечення дійсної безпеки Землі. Основне завдання : розробка науково-методичних принципів і практичних рекомендацій інженерно- екологічного забезпечення виробництва як основи комплексного управління природоохоронною діяльністю на локальному, регіональному і глобальному рівнях.

Сільськогосподарська екологія – розділ екології, що вивчає взаємовідносини сільськогосподарських рослин, тварин з навколишнім середовищем. Обєктами сільськогосподарської екології можуть бути як окремі види сільськогосподарських рослин і тварин, так і вся популяція, навіть екосистема. Вивчає вплив людини на життя культурного ландшафту: порушення, викликані обробітком грунту, застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками, внесенням органічних добрив.

Геохімічна екологія – розділ екології, що вивчає взаємодію організмів і їх угрупувань з геохімічним середовищем в біосфері. а також організмів один з одним в умовах популяцій, біоценозів, біогеохімічних провінцій і зон як структурних частин єдиної цілісної екосистеми – біосфери. Основне завдання її – встановлення впливу факторів геохімічного середовища на живі організми, їх хімічну і морфологічну зміну, пристосування до геохімічних середовищ; вплив геохімічних причин ендемічних захворювань рослин, тварин і людини, визначення потреб організмів в хімічних елементах, їх порогових концентрацій, форм сполучень, дослідження обміну речовин і енергії, видоутворення, пристосованості до еволюції організмів.

Екологія людини - міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії людей з навколишнім середовищем, динаміку росту народонаселення, збереження здоров"я , вдосконалення фізичних і психічних можливостей людини. Це популяційна екологія Homo sapiens.

Екологія міста – наукова дисципліна, що вивчає закономірності взаємодії людей з міським середовищем.

Соціальна екологія – наука, що вивчає взаємодію і взаємозв’язки людського суспільства з природним середовищем. розробляє наукові основи раціонального природокористування і охорони природи, розробляє заходи по оптимізації навколишнього середовища.

Екологічна культура – це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого, істотним чином, залежить нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.

Екологічна культура розглядається з двох сторін:

1. це – сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують , принаймні , стійку рівновагу в системі « людина – довкілля»;

2. це – теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, що здатна організувати її структурні та функціональні блоки як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери.

Екологічна культура – це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати власні потреби і устрій природного довкілля.

Хімічна екологія – наука, що вивчає особливості взаємодії між організмами, а також між організмами і живою та абіотичною природою, яка відбувається на основі різних хімічних речовин.

Екологія медицини – наука, що вивчає певні технології ( лікування людей, виробництва знарядь та препаратів, ліків , реабілітаційні структури), взаємодії фахівців, направлені на оздоровлення людини.

Крім вищеназваних структурних підрозділів екології існують ще й інші наукові галузі і дисципліни:

• за розмірами об’єктів поділяється на – географічну та ландшафтну;

• за підходами до предмету дослідження – аналітичну і динамічну;

• у часовому аспекті – історичну, еволюційну;

• за середовищем і компонентами – екологію суші, прісних вод, морську, Крайньої Півночі тощо.