- •1.1. Поняття про науку. Класифікація наук.
- •1.2. Наукове пізнання і наукове дослідження.
- •1.3. Етапи наукового дослідження.
- •Питання для самоконтролю
- •2.1. Класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень.
- •2.2 Характеристика інформаційних документів.
- •2.3 Методи обробки первинної інформації
- •Питання для самоконтролю
- •3.1. Поняття методології, методики та методів дослідження.
- •3.2. Основні групи загальних методів.
- •Питання для самоконтролю
- •4.1. Методи соціально-економічної статистики.
- •4.2. Економіко-математичні методи.
- •4.3. Методи соціально-економічного прогнозування.
- •Питання для самоконтролю
- •5.1. Структурні особливості наукових робіт.
- •5.2. Стиль наукових робіт.
- •5.3. Технологія написання тексту наукової праці.
- •Питання для самоконтролю
- •6.1 Навчально-методичний комплекс спеціальності. Навчальний план.
- •6.2 Навчальний графік. Розробка програм і тематичних планів
- •6.3 Види навчальних занять, форми навчання й контролю
- •Питання для самоконтролю
- •7.1 Підготовка до лекції
- •7.2 Читання лекції
- •Ввідна частина
- •3. Заключна частина
- •7.3 Критерії оцінки лекторської майстерності
- •Питання для самоконтролю
- •8.1 Пряме викладання - метод, «орієнтований на викладача»
- •8.2 Моделююча вправа
- •8.3 Дослідження
- •3.4 Коопероване навчання
- •Питання для самоконтролю
- •9.1 Проблемне навчання
- •9.2 Дискусія
- •9.3 Ігрові методи
- •Питання для самоконтролю
1.2. Наукове пізнання і наукове дослідження.
Процес руху людської думки від незнання до знання називають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання полягає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.
Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ реального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну основу розуміння їх сутності й практичного використання. Класичний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом підтверджених знань, які можна використати у різних сферах практичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.
У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм прагненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вимагає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтворює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи відносним (неповний збіг).
Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоретичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань органічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагальнення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономірностей - це функції теоретичного пізнання.
Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це найвища форма узагальнення і систематизації знань і означає комплекс поглядів, уявлень, ідей,спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей.
Тобто, теорія становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, гіпотез, концепцій, принципів, понять, положень і тверджень (постулатів, аксіом).
Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).
Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’язки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття.
Наукова ідея – якісний стрибок думки і являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже нагромаджених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття і міркування у цілісну систему.
Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це попередня ідея, сформульована теоретичним шляхом на основі обмеженого матеріалу. Одним із різновидів гіпотез є економіко – математична модель, що широко використовується в економічних дослідженнях. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.
Головним, визначальним елементом наукової теорії вважають принцип. Принцип – це головне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань. Принципом є також внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до реальної дійсності та норми поведінки в дійсності.
Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує. Найбільш загальні поняття об’єднує категорія. Категорія – найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають найбільш суттєві, всезагальні властивості явищ дійсності і пізнання.
Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначенням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні – на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.
У кожній галузі знань час від часу виникають складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках проблеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми. Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою.