1.2. Наукове пізнання і наукове дослідження.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази­вають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання поля­гає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.

Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ ре­ального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну ос­нову розуміння їх сутності й практичного використання. Класи­чний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом під­тверджених знань, які можна використати у різних сферах прак­тичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм пра­гненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вима­гає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтво­рює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи від­носним (неповний збіг).

Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоре­тичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань орга­нічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагаль­нення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономір­ностей - це функції теоретичного пізнання.

Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це найвища форма узагальнення і систематизації знань і означає комплекс поглядів, уявлень, ідей,спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей.

Тобто, теорія становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, гіпотез, концепцій, принципів, понять, положень і твер­джень (постулатів, аксіом).

Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).

Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’яз­ки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття.

Наукова ідея – якісний стрибок думки і являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже нагромаджених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття і міркування у цілісну систему.

Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це попередня ідея, сформульована теоретичним шляхом на основі обмеженого матеріалу. Одним із різновидів гіпотез є економіко – математична модель, що широко використовується в економічних дослідженнях. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Головним, визначальним елементом наукової теорії вважа­ють принцип. Принцип – це головне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань. Принципом є також внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до реальної дійсності та норми поведінки в дійсності.

Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує. Найбільш загальні поняття об’єднує категорія. Категорія – найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають найбільш суттєві, всезагальні властивості явищ дійсності і пізнання.

Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначен­ням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фун­даментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні – на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.

У кожній галузі знань час від часу виникають складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках про­блеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми. Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою.