§3. Економічні ресурси і фактори виробництва

Щоб здійснювався процес виробництва, потрібні певні чинники, або причини, які його зумовлюють. Такими чинниками є виробничі ресурси, які ще називають економічними, або фактори виробництва.

Сучасні теоретики часто ототожнюють ресурси виробництва та його фактори. Певною мірою це виправдано. Проте на даному етапі дослідження чинників виробництва варто показати відмінності між еко­номічними (виробничими) ресурсами та факторами¹.

Економічні ресурси – потенційні чинники виробництва, його можливості, джерела.

Фактори виробництва – чинники, які уже застосовуються у виробництві.

Інакше кажучи, економічний ресурс може й не перетворитися у реальний фактор виробництва, якщо постійно буде знаходитися у запа­сі. Водночас, у наступному аналізі ми виходитимемо з того, що усі виробничі ресурси стають факторами виробництва, тому застосування цих термінів часто буде тотожним.

Сучасна економічна наука до економічних (виробничих) ресурсів (факторів) відносить працю, капітал, природні ресурси та підприєм­ницькі здібності.

Праця – використання робочої сили людини для створення жит­тєвих благ.

У даному випадку праця ототожнюється з робочою силою. Тут праця, ототожнюючись з робочою силою, розглядається не як процес (потік), а як запас, або ресурс. При цьому, якщо говориться про кількість праці, то йдеться про число працівників, які працюють певний час.

Капітал – виробничий ресурс у формі засобів праці.

Капітал, як економічний ресурс, тісно пов’язаний з працею. У політичній економії представники трудової теорії вартості (починаючи від А. Сміта, XVIII століття), які стверджували, що багатство (вартість) створюється у виробництві виключно працею, взагалі розглядали його нагромадженою працею, яка здатна накопичуватися і зберігатися у формі засобів виробництва (засобів праці), створених працею людиною.

Капітал, як виробничий фактор, часто також називають капіталь­ними, або інвестиційними, ресурсами (інвестиції – вкладення капіта­лу у виробництво). Водночас інвестиційні ресурси є основою (субстан­цією) капіталу, а не самим капіталом, суть якого є значно глибшою і багатшою.

Отже, вартість засобів праці (окрім землі, палива і енергії, які не відносять до капіталу) дає уявлення про величину такого виробничого ресурсу, як капітал.

Природні ресурси, або земля – сукупність предметів праці (сиро­вини та матеріалів) і деяких засобів праці (землі, палива та енергії) у виробництві.

Природні ресурси так чи інакше своїм джерелом мають землю (природу) – це, зокрема, вугілля і руди, газ і нафта, добуті із земних надр, зерно, деревина, льон тощо, вирощені на землі, ґрунти, води і клі­мат і таке інше. Тому вони й поєднуються у ресурсі під назвою “земля”.

Підприємницькі здібності – особливий ресурс, який втілюється у праці по управлінню і організації виробництва і збуту життєвих благ для одержання вигоди.

Усі економічні ресурси, або виробничі фактори, мають одну зага­льну властивість: вони рідкісні, тобто існують в обмеженій кілько­сті.

Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, передусім – природних ресурсів (землі). Водночас, рідкісними (обмеженими) є й праця (робоча сила), капітал (інвестиційні ресурси) і підприємницькі здібності. Хоча на нашій планеті є країни, котрі наділені значними економічними ресурсами, усе ж і вони зіштовхуються з їх обмеженістю.

Повсюди в економіці діє закон рідкісності (обмеженості) економічних (виробничих) ресурсів.

Серед економічних ресурсів варто виділити відтворювані і невідтворювані. До відтворюваних ресурсів відносять працю (робочу силу), капітал, а також підприємницькі здібності, а до невідтворю­ваних – основну частину природних ресурсів (землі): корисні копа­лини, ґрунти, атмосферний кисень, паливо та енергію, води тощо. Усе важливішою стає проблема економії рідкісних (обмежених) економіч­них (виробничих) ресурсів.

Наша вітчизняна економічна наука довгий час традиційно виділяла два фактори виробництва – матеріально-речовий і особистий.

До матеріально-речового фактора відносили усі засоби вироб­ництва (предмети і засоби праці), тобто капітал і природні ресурси, а до особистого фактора – робочу силу, тобто працю та підприємницькі здібності. Особистий фактор виробництва – це сама людина з її здат­ністю до праці.

Роль людини у виробництві важко переоцінити. По-перше, людина є рушійною силою виробництва, оживляючи у його процесі мертві засоби виробництва. По-друге, самі засоби виробництва – і предмети, і засоби праці – є результатом розуму та вміння, досвіду та творчості людини. Нарешті, від кваліфікації, сумлінності, професіоналізму, твор­чого підходу працівників вирішальною мірою залежить результативність застосування матеріально-речового фактора у виробництві.

Органічна сукупність матеріально-речового та особистого фак­торів виробництва утворює продуктивні сили суспільства.

Зміст продуктивних сил цим не вичерпується, існує ще ефект узгодженості факторів виробництва, який втілюється у технології та організації суспільного виробництва.

Технологія виробництва відображає взаємодію його факторів, способи та прийоми взаємодії праці, засобів і предметів праці у єдиному виробничому процесі. Тому можуть бути як ефективні, так і неефективні технології виробництва, що характеризує стан продуктивних сил сус­пільства.

Організація виробництва забезпечує узгодженість застосування факторів виробництва, єдність його учасників у досягненні мети виробництва. При цьому вирішальну роль відіграє виробничий підприємницький ресурс.

Продуктивні сили відображають ставлення людей до природи (природних ресурсів) і засобів праці (інвестиційних ресурсів, або капі­талу).