§4. Планова (командно-адміністративна) економіка

Особливою формою суспільного господарювання стала планова, або командно-адміністративна, економіка. У цих термінів є й інші синоніми, зокрема цей тип економічної системи називають також тота­літарною, етатичною (одержавленою), централізованою, соціалістичною системою.

Централізована економіка є товарною. Тут зберігаються товарні зв’язки виробництва і споживання, однак вони суттєво деформуються неринковою формою їх регулювання, надмірним втручанням централь­ної влади, яка керує економікою через накази і команди, доручення, «спускаючи» згори безпосереднім виконавцям-господарникам плани, директиви, вказівки, нормативи і розпорядження, які набувають сили закону.

Функції економічного центру повністю перебирає на себе держава та її інституції, такі як Держплан (орган, що здійснював планування економічного розвитку), Держпостач (орган, що розподіляв ресурси) тощо. Централізовано вирішувалося, що виробляти і для кого, як розпо­діляти ресурси з централізованих фондів, прикріплювали постачаль­ників до виробників, виробників – до споживачів, суб’єктивно встанов­лювалися ціни.

Матеріальною основою даного типу економічної системи було розвинене машинне виробництво і розвинена система суспільного поділу праці. Ця форма суспільного господарства дуже подібна до первісної моделі ринкової економіки доби ранньорабовласницьких держав, але виникає вона на значно вищому рівні розвитку суспільного товарного виробництва і значно пізніше від ринкової економіки вільної конкуренції.

Планова, командно-адміністративна економіка – така форма суспільного господарства, коли здійснюється свідоме жорстке управ­ління економікою як органічного цілого з єдиного центру.

Плановій, командно-адміністративній економічній системі притаманні такі характерні риси:

• відмова від природного процесу усуспільнення виробництва і розвитку багатоукладної економіки на користь встановлення жорсткої монополії держави на основі державної власності на засоби вироб­ництва, відчуження останніх від безпосередніх виробників;

• згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, часто примусових методів організації виробництва;

• зрівняльність економічних інтересів усіх учасників виробництва, протиставлення у людині суспільного та індивідуального, ідеологізація економічних відносин, уявлення про визначальність класового економіч­ного інтересу;

• бюрократизація державних структур, примат політики над економікою, ідеологічний контроль над масами, надмірна централізація виро­бництва і обмеження самоврядування, сваволя рішень партійно-дер­жавної влади.

Виділяють дві основних моделі планової економіки: планово-директивну і планово-нормативну. Їх спільні і специфічні ознаки відображено у таблиці 2.3.

Табл. 2.3. Основні моделі планової економічної системи

ПЛАНОВО-ДИРЕКТИВНА МОДЕЛЬ		ПЛАНОВО-НОРМАТИВНА МОДЕЛЬ
ОСОБЛИВОСТІ	СПІЛЬНІ ОЗНАКИ		ОСОБЛИВОСТІ
Адресність директивного плану економічного і соціального розвитку	Розвинена система суспільного поділу праці		Система програм і планів економічного і соціального розвитку
Централізований розподіл ресурсів	Державне управління економікою		Централізовані економічні нормативи
Централізоване ціноутворення	Розвинені продуктивні сили індустріального типу (машинне виробництво)		Централізоване регулювання цін
Відсутність економічної самостійності виробників	Послідовне обмеження вільного ринку		Обмеження економічної самостійності виробників

Для української економіки періоду тоталітарного господарства (1920-1991 роки) у складі економіки СРСР властивою була більш жор­стка планово-директивна модель. Планово-нормативна модель харак­теризувала економіку соціалістичних країн Європи – Чехії і Словаччини (які тоді знаходилися у складі однієї держави – Чехословаччини), Угор­щини, Польщі, Болгарії, НДР (нині увійшла до складу Німеччини). Водночас, у Румунії і Албанії, на Кубі¹, у Північній Кореї, Монголії і В’єтнамі реалізу­валась планово-директивна модель (на Кубі і у Північній Кореї вона збе­реглася і донині). У Китаї почергово використовувалися обидві моделі.

До нормативної моделі, починаючи з середини 80-х років, посту­пово переходив і СРСР. Однак суть, визначальні ознаки тоталітарної економіки при цьому не втрачалися, вона залишалася неринковою.

Командно-адміністративна економічна система в обох її варіантах ігнорує об’єктивні економічні закономірності, відкидає ринковий меха­нізм ціноутворення і саморегулювання, який удосконалювався і відшлі­фовувався тисячоліттями, його намагалися замінити суб’єктивним зага­льнодержавним плануванням. Економіка переважно ґрунтувалася на державній власності, яка трактувалася загальнонародною, на гіпертро­фованому централізмі в управлінні.

Усе згадане підривало матеріальну заінтересованість, послаблю­вало мотивацію праці, блокувало розвиток господарської демократії, заперечувало конкуренцію. За таких умов товарне виробництво здій­снюється обмежено, ринок втрачає здатність регулювати його (якщо не брати до уваги існування нелегального ринку, який завжди був у пла­новій економіці, незважаючи на її неринковий характер). Виробництво, розподіл і обмін управлялися через жорстке державне планування чи нормування, товарно-грошові відносини не виконували регулюючої функції. Отже, товарне виробництво у ринковій і плановій економічних системах має значні відмінності.

Відмінності товарного виробництва у ринковій і плановій економіч­них системах відображено у таблиці 2.4.

Табл. 2.4. Відмінності товарного виробництва у ринковій