- •§1. Економіка – основа життя людини і суспільства
- •§2. Виробництво та його елементи
- •§3. Економічні ресурси і фактори виробництва
- •§4. Людина в економіці
- •§5. Людські потреби та їх особливості
- •§6. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
- •§7. Економічний продукт
- •§8. Предмет і функції політичної економії
- •§9. Методологія політичної економії
- •§10. Економічні категорії, закони і принципи
- •Питання для самоконтролю
- •Література до глави 1
- •§1. Економіка і науково-технічний прогрес
- •§2. Суть і типи економічних систем
- •§3. Ринкова економіка, її види і сучасні моделі
- •§4. Планова (командно-адміністративна) економіка
- •Та плановій економічних системах
- •§5. Перехід до ринку і особливості трансформаційної економіки
- •§6. Cтановлення сучасної цивілізації та економічної єдності світу
- •Питання для самоконтролю
- •Література до глави 2
§5. Перехід до ринку і особливості трансформаційної економіки
У сучасному світі, на початку ІІІ тисячоліття нової ери виділяються країни з чотирма типами господарських систем:
країни з розвиненою ринковою економікою (близько 30 країн – Західна Європа, США, Канада, Японія, Австралія та деякі інші);
країни, у яких формується ринкова економіка протягом достатньо тривалого часу, але нетоварне виробництво усе ще займає помітне місце – це так звані країни, що розвиваються (понад 130 країн Азії, Африки і Латинської Америки, у тому числі такі гіганти, як Індія, Індонезія, Бразилія, Нігерія тощо); ця група країн дуже диференційована за рівнем економічного розвитку і розвитку ринкових відносин;
країни з командно-адміністративною економікою (Куба, Північна Корея і певною мірою Китай та В’єтнам);
країни, у економіці яких відбуваються процеси трансформації планової системи у ринкову (29 країн Європи і Азії, у тому числі усі колишні республіки СРСР, зокрема й Україна).
Наведена класифікація показує, що для абсолютної більшості країн світу властива перехідна економіка. Водночас, вона дає змогу виділити два типи перехідної (транзинтивної) економіки:
економіка, що перебуває у стані переходу від натурального (традиційного аграрного) до ринкового господарства (економіка країн, що розвиваються);
економіка, у якій здійснюється трансформаційний перехід від планового до регульованого (соціально орієнтованого) ринкового господарства (економіка постсоціалістичних країн).
Для перехідної економіки першого типу властиві (з певними допущеннями) такі ознаки:
нерозвиненість ринку і товарного виробництва;
відсталість продуктивних сил і більшості галузей економіки;
несформованість народногосподарського комплексу (національної економіки);
соціально-економічна відсталість, значні залишки патріархальних (родоплемінних) відносин;
низький життєвий рівень широких верств населення, їх повна соціальна незахищеність;
значна або й пануюча економічна роль держави.
Для багатьох країн, що розвиваються, ці ознаки є відносними. Так, значна їх група за рівнем економічного розвитку наближається до країн з розвиненою ринковою економікою (Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Сингапур, Туреччина, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, ПАР та деякі інші) – це так звані нові індустріальні країни.
Водночас, більшість країн, що розвиваються, є відсталими, економічно слаборозвиненими, з патріархальною економікою, рутинною технікою, родоплемінною ворожнечею, диктаторськими режимами, надзвичайною бідністю, голодом, епідеміями, незначною тривалістю життя населення, суцільною неграмотністю (Лесото та Гаїті, Руанда і Бурунді, Ботсвана та Буркіна-Фасо, Чад і Малаві, Бангладеш і Непал, Сомалі і Конго, Ефіопія та Мозамбік, Судан та Ерітрея і багато інших).
Однак ряд країн, насамперед експортери нафти, забезпечили досить високий рівень життя своїх громадян за рахунок експортних доходів, але їх економіка не зовсім ринкова, однобічна і повністю залежна від розвинених ринкових країн (Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Оман, Катар, Лівія, Індонезія та інші).
Інший тип перехідної економіки пов’язаний з радикальною трансформацією планової централізованої економічної системи, її перетворенням у ринкову. Тут зберігається товарна форма виробництва, система суспільного поділу праці, існують розвинені продуктивні сили індустріального типу.
-
Трансформаційна економіка – економіка, у якій відбуваються процеси переходу (трансформації) від планового (командно-адміністративного) до ринкового господарювання.
Водночас, є ряд особливостей і ознак, що вказують на необхідність та шляхи ринкових перетворень:
монопольний характер або переважання державної власності на засоби виробництва;
відсутність або нерозвиненість ринкового середовища – конкуренції та вільного підприємництва;
відсутність регулюючого впливу ринку;
нерозвиненість ринкової структури та інфраструктури;
порівняно невисокий рівень життя широких народних мас.
За специфікою шляхів переходу від централізованої планової до соціально орієнтованої ринкової економіки визначилося кілька груп постсоціалістичних країн:
країни, де намагаються запровадити ринкові відносини без руйнування планової адміністративної системи – шляхом створення так званих “вільних економічних зон” чи реформування провідних галузей економіки (Китай, Монголія, В’єтнам);
країни з вираженим поступовим, еволюційним переходом до ринкової системи без соціальних потрясінь (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія та інші);
країни, що обрали шлях так званої “шокової терапії” – швидкого переходу до ринкової економіки з соціальном “струсом” суспільства (зокрема, Польща, де були для цього умови – значна частка приватної власності, ринкова заангажованість населення тощо).
Водночас, є ряд країн, де з більшим чи меншим успіхом застосовують елементи усіх трьох підходів. Серед них знаходиться й Україна, яка лише з 2005 року (після перемоги на президентських виборах В. Ющенка) розпочала повномасштабні ринкові реформи з орієнтацією на Європейський Союз.
Специфікою трансформаційної економіки України стала несформованість її народногосподарського комплексу, цілісної національної економіки у зв’язку з тим, що українська економіка довгий час була частиною економічної системи СРСР; розрив налагоджених господарських зв’язків створив значні додаткові труднощі у ринковому економічному реформуванні, як і енергетична залежність від північно-східного сусіди. Серед найважливіших завдань ринкового трансформування економічної системи потрібно виділити такі:
зміна відносин власності шляхом її роздержавлення і приватизації, акціонування економіки;
створення ринкового економічного середовища – системи конкуренції та вільного підприємництва;
структурна перебудова економіки з метою формування національного народногосподарського комплексу і ринкової структури;
розвиток ринкової інфраструктури – кредитно-банківської і фінансової систем, бірж, форм ринкової торгівлі;
підвищення рівня життя і соціальної захищеності населення;
виховання ринкової психології і ринкового економічного мислення населення;
боротьба з бюрократизмом та корупцією;
створення правової і соціальної бази ринкових реформ, ринкового законодавства.
Особливе значення для формування економічної системи регульованого ринку має роздержавлення і приватизація власності – вихідний пункт і основа ринкових перетворень.
Поняття “роздержавлення” і “приватизація” відбивають дві стадії реформування монопольної державної власності.
-
Роздержавлення означає обмеження державної власності, її звуження за рахунок виникнення інших форм власності – приватної кор.поративної та індивідуальної, колективної, сімейної, інтегрованої тощо.
-
Приватизація – переведення державної власності у різновиди приватної і створення вагомого приватного сектора в економіці.
Роздержавлення і приватизація здійснюються різноманітними методами:
акціонування власності (перетворення державної власності у приватно-корпоративну, тобто акціонерну);
прямий продаж об’єктів приватизації;
відкритий конкурс на продаж;
аукціон.
В Україні допускалися значні викривлення процесів роздержавлення і приватизації у зв’язку з корумпованістю усіх ешелонів влади (прикладом може служити незаконна приватизація металургійного гіганта “Криворіжсталь” у 2004 році та десятків інших об’єктів).
У країнах, які порівняно недавно були прилучені до планової економічної системи, одним з методів стала реприватизація – безкоштовне повернення об’єктів власності, відібраних у процесі так званих соціалістичних перетворень, колишнім приватним власникам або їх спадкоємцям (у країнах Балтії – Литві, Латвії і Естонії, Центральної Європи – Чехії, Польщі, Угорщині, Словенії, Хорватії, Болгарії, Македонії, Словаччині та інших).
Основною метою роздержавлення і приватизації є створення багатоукладної економіки ринкового типу з великою кількістю власників, виникнення суб’єктів ринкової економіки, формування ринкового середовища та умов конкуренції, нової системи економічних відносин, зрештою – підвищення ефективності суспільного виробництва і зростання загального добробуту нації.
-
Головними цілями приватизації економіки визнано: докорінні зміни відносин власності; формування великого прошарку незалежних власників і так званого “третього класу”; створення змішаної, багатоукладної економіки та суттєвого приватного сектора у ній; обмеження монополізму і розширення бази конкуренції; створення умов для притоку іноземних інвестицій.
У першу чергу розпочалася так звана мала приватизація – приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, житлово-комунального господарства, легкої, харчової, будівельної, місцевої промисловості, матеріально-технічного постачання, збиткових підприємств усіх галузей.
Ці об’єкти мають найбільший вплив на розвиток споживчого ринку і сприяють стабілізації державного бюджету та економіки в цілому. Проте без великої приватизації – роздержавлення і приватизації усіх галузей економіки, а насамперед землі – вирішального об’єкта власності – процес переходу до ринкової економіки не може бути завершеним.
Постсоціалістичні країни за майже два десятки років ринкових перетворень пройшли шлях різної довжини. Більшість з них уже визнано країнами з ринковою економікою. На жаль, Україна, стартові ринкові умови якої були далеко не найгіршими, а у пострадянському просторі – чи не найкращими, у черговий раз не скористалася з своїх переваг, вона значно відстала від деяких інших пострадянських країн у широті і темпах ринкових реформ. Втім, перехід усе ж відбувається, уже в 2005 році Україну визнали країною з ринковою економікою, а у лютому 2008 році прийняли до Світової організації торгівлі (СОТ), що відкриває перспективи її входження до світового економічного простору.