7.2. Філософсько-культурні категорії у праві

Для філософії права, особливо культурології права ве­лике значення мають деякі категорії, які ніколи не мають логічно завершеного змісту. Кожна людина, кожна істори­чна епоха можуть наповнювати певним змістом ці поняття.

Так під культурною нормою розуміється кількісні та якісні матеріальні та духовні надбання, необхідність при­родного життя людства на конкретний період часу. Якщо ж сутність культури відстає від норми, то розвиток людства не має прогресу. Право в такому випадку неспроможне врегулювати найбільш важливі суспільні відносини. Тоді кажуть, що у такому суспільстві відсутня цивілізованість, у тому числі й цивілізований правопорядок. У правовому по-лі це означає, що правові норми дублюються чи суперечать одна одній і в результаті частина суспільних відносин не має конкретного спрямування.

Філософія права характеризується й культурними про­цесами, під якими вважаються рух (хід) і послідовність на­копичення соціальних норм, які відбуваються у погодженні між галузями та напрямами розвитку культури. Це складні дії, які пронизують усі суспільні структури без винятку. Культурні процеси проникають не тільки у зовнішній, а й у внутрішній світ людини. Такими процесами характеризую­ться духовні та моральні норми, що повинні служити взір­цем для правових норм.

Для дослідження філософії правових явищ велике зна­чення маслака категорія як культурна подія. „Культурна подія - це очікуване аоо неочікуване суспільне яяишр. яке внесло_гювНі_зміни у матеріальний чи духовний ртвитлк-людства/ рчТкуваність підкреслює якість сподівання ре­зультатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Неочікуваність підкреслює певну стихій­ність, хоча відображає цілковиту закономірність (енергети­чну дію), яку на перший погляд важко помітитиЖультурна подія - різновид широкого кола подій, у тому-чйслі право­вих. Підтвердженням цього є існування правових і непра-вових явищ (подій). Так чи інакше кожна подія у правово­му полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. Причому зі сторони права повинна бути своєрідна реакція. Саме культурні події завжди вимагають правового регулю­вання, оскільки виникають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змінами (доповненнями) правових норм. Це й визначає постійну недосконалість права.

Право має одержувати схвалення в культурному сере­довищі, що означає об'єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаються певних результатів фізи­чної чи інтелектуальної діяльності. Прикладом можуть бу­ти творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегу­лювати суспільні відносини ефективними правовими нор­мами. Здобутки культурного середовища правників рано чи

120

121

пізно знаходять своє відображення на практиці у зв'язку з тим, що результат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої праці юристів.

У культурології часто вживається термін культурний контекст. Ця категорія означає розуміння єдності усіх на­прямів розвитку (формування) культури, характеризується множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, ідеальний зв'язок. Оскільки кожна галузь домагається своїх результатів, норм, культур­ний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, «мертві» норми. А за допомогою так зва­ного «культурного» кута зору людина може усвідомити природу, розвиток і цінність права.

Така категорія культурології права як. культурнийлзШ: нціал, означає ще не досліджений, не врахований запас можпияиу flor._q!-nP_Hh культури^ її акмеологію та здатності. Іншими словами, культурний потенціал визначає здатність людини осмислити створені цінності та використати їх для регулювання суспільних відносин. Саме в цьому і полягає основна причина недосконалості правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах її розвитку. А зразком може слугувати наприклад, культурна модель права, де зо­середжені здобутки усіх видів культур, що дало підстави створити міцні діючі норми.

Кожна наука має свої парадигми (приклади, взірці). Зо­крема, під культурними парадигмами розуміємо визнані сві­товою практикою взірці, здобутки фізичної чи інтелектуаль­ної праці. Тобто це ті культурні ідеали, яких необхідно праг­нути, досягти. Так, у праві культурною парадигмою може бути римське приватне право. Воно найбільщ наближене до досконалості, тому вивчається і сьогодні в університетах. А рецепція римського права поширена в деяких країнах і нині.

Важливим у культурології та філософії права є бачення культурних тенденцій. Тут простежується напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкрет­ної мети. Хоча на перший погляд здається, що культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусил­лям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тен­денції часто мають вияв у формуванні конституції як основ­ного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 чер­вня 1996 p., відображає основні культурні тенденції україн-

122

ського народу та передових держав світу, оскільки врахува­лись реально існуючі здобутки людства у сфері права.

Звичайно, що існують й інші категорії культурології пра­ва. Але весь зміст зводиться до філософського осмислення права, розуміння його природи. Причому категорії допома­гають точніше оцінити акмеологію позитивного права на­близити його до духовного права, зробити справді цінним для суспільства.