4.3. Потреби, інтереси та правоутворення

ЦПраво служить інтересам народу, воно задовольняє йо­го потреби. В цьому полягає цінність права^А завдання за­конодавця - формувати такі закони, які бвідповідали цим потребам та інтересам. Мова йде про максимальне узако­нення так званого народного права, яке отримає в подаль­шому всенародне одобрения, оскільки відбуватиметься справжнє панування права.

/^Однак потреби та інтереси практично не збігаються із сутністю права. Адже потреби випливають із національної ідеї, яка є рушійною силою інтересів народу!) Крім того, потреби та інтереси більше схиляються до духовності, мо­ралі, до прояву свобідної волі громадян. Тому, хоча потре­би, інтереси виступають рушійним фактором, відправною точкою правоутворення, але в більшості випадків це зали­шається мрією без певної реалізації. Це, звичайно, зале­жить від волі парламенту, національної, громадянської та правової свідомості юристів, які мають відношення до за­конопроектів. Це означає, що потреби суспільства висту­пають своєрідною метою у формуванні національного пра­ва, як дороговказом для законодавця.

Система стійких потреб людей, яка об'єднує їх у певну соціальну спільність, складає основу, але не безпосередню причину їхньої діяльності. Подібно до того, як потреби мають свої «рушійні сили», які закладені у виробництві, і тому не є першопричиною дій людей, так потреби не є причиною, яка безпосередньо визначає ту чи іншу їхню діяльність. Між потребами і діями знаходиться цілий ряд пересічних соціально-психологічних ланок, об'єктивних та суб'єктивних факторів та умов, які у своїй сукупності і ви­значають конкретні напрями, характер і специфіку тої чи іншої людської діяльності (33, с 118-119).

Звичайно, обставини часто складаються так, що не ко­жні потреби стають основою правової діяльності. Тут мож­ливі такі випадки: запізніле реагування на потреби суспі­льства, часткове реагування, реагування відсутнє. У кож­ному конкретному випадку слід визначити об'єктивні умо­ви такого правоутворення і дати йому духовно-правову оцінку.

Дослідники права вважають, що з'єднання членів сус­пільства між собою відбувається через інтереси людей. Тобто об'єктивний характер інтересу має велике значення для розуміння сутності права. Він надає індивідуальності

соціальну сутність. Звідси, категорія інтересу об'єктивна у двох основних розуміннях: як продукт, результат об'єк­тивних потреб людей і як необхідна властивість соціаль­ної сутності особи, з об'єктивною необхідністю, що пов'язує її з іншими членами цивільного суспільства (33, с 121-122).

У праві відображається інтерес не тільки як об'єктивне явище, але й як явище усвідомлене, суб'єктивне. Об'єк­тивно-суб'єктивний характер інтересу саме в праві виявля­ється особливо наочно. Особливо це чітко прослідковуєть-ся в тому, що право відображає об'єктивні інтереси народу через його свідомість і волю. Тобто інтерес реалізується через волю, оскільки неможливо у разі характеристики су­тності права обмежуватись розглядом природи людського інтересу, а необхідно також проаналізувати категорію волі, не тільки як психологічного, але й як соціального порядку. Звідси випливає, що саме воля як предметний, дійовий вид свідомості, як з'єднання потреби, інтересу та мети з дією на основі установки є творцем права, складає ядро права, фак­тор його реалізації (33, 131-134). У філософії права воля проявляється у дієвості національної ідеї.