- •1.1. Філософія права: поняття та предмет вивчення
- •1.2. Філософія права
- •2.1. Сутність права
- •2.2. Право: норми, галузі, джерела 1
- •2.3. Право і закон
- •2.4. Право і мораль
- •2.5. Людина і права
- •2.6. Право і держава 1
- •2.8. Особа і держава 1
- •2.9. Права громадян України
- •2.11. Розвиток сучасної держави 1
- •2.12. Громадянське суспільство. Історико-правові аспекти
- •2.13, Громадянське суспільство
- •1.1. Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права
- •1.2. Філософсько-правові передумови зародження української національної ідеї в іх-хііі ст.
- •1.3. Філософсько-правові
- •1.4. Відродження української національної ідеї: філософсько-правовий аспект (середина XVIII - початок XX ст.)
- •1.5. Теоретико-правові
- •2.1. Теорія права: зміст та завдання
- •2.2. Сучасна соціологія права. Правова соціалізація особистості людини
- •2.3. Політологія права як невід'ємна частина соціології права ч
- •2.4. Звичаєве право у сучасній науці. Поняття народного та фольклорного права
- •3.1. Специфіка різноманітних видів соціальних норм
- •3.2. Взаємодія права
- •3.3. Негативний феномен права -зрівнялівка
- •3.4. Дозволи та заборони у зрівнялівці та праві
- •4.1. Поняття сутності та явища в праві, їх взаємовідносини
- •4.2. Загальний шлях пізнання права: від правових явищ до сутності права (і навпаки)
- •4.3. Потреби, інтереси та правоутворення
- •4.4. Нормативність права та його регулююча функція
- •4.5. Загальнообов'язковість права та його забезпечення
- •5.1. Співвідношення окремого, особливого і загального у праві
- •5.2. Ціле і частина у праві та їх взаємодія
- •5.3. Поняття структури та елементів у праві
- •5.4. Структура права
- •5.5. Мета у праві та прогнозування
- •5.6. Право як реалізація свободи. Поняття свобідної волі
- •6.1. Дух як філософська категорія. Ідея права
- •6.2. Поняття духу права
- •6.3. Національний дух українського права
- •6.4. Панування права в суспільстві. Верховенство права
- •7.1. Поняття культури та цивілізації
- •7.2. Філософсько-культурні категорії у праві
- •7.3. Філософський аналіз окультуреного права
- •7.4. Принципи та функції культурологи права
- •7.5. Правові і наукові засади формування нової концепції культурної політики в Україні1
- •8.1. Актуальні проблеми духовно-правового виховання молоді
- •8.3. Філософсько-правовий аспект морального виховання
- •8.4. Естетичне виховання студентів у процесі пізнання права
- •8.5. Економічне виховання у контексті філософії права
- •9.1. Поняття та види безпеки життєдіяльності людини. Синергетика та її завдання
- •9.2. Філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини
- •9,3. Філософський аспект прав та свобод людини та їх захист
- •9.4. Філософія покарання людини
- •Тема 1. Предмет, мета, принципи та функції філософії права
- •Тема 2. Формування української національної філософії права
- •Тема 3. Свобідна воля людини у правовому контексті
- •Тема 4. Духовне та моральне право
- •Тема 5. Синергетика права
- •Тема 6. Акмеологія позитивного права
- •Тема 7. Національна культурологія права
- •Тема 8. Почуттєве та живе право
- •Тема 9. Національний дух права
- •Тема 10. Логіка взаємодії правових норм
- •Тема 11. Екзистенційне пізнання права
- •Тема 12. Герменевтика правової онтології
- •Тема 13. Правова аксіологія
- •Тема 14. Раціональність і правова гносеологія
- •Тема 15. Філософія правопорушення і покарання
- •Тема 16. Філософсько-правові засади національної безпеки
- •Філософія права
- •01054, КиГв-54, вул. Воровського, 24.
7.1. Поняття культури та цивілізації
Дослідження проблеми культури завжди актуально і ця сфера найбільш насичена науковими дефініціями, визначеннями, трактуваннями. Тому на сьогоднішній день існує близько однієї тисячі визначень культури.
£_Спово «культура», що походить від якості сільськогосподарської праці, рівня обробітку грунту, означає здобуїки, (якісні та й неякісні).народу, результати його різномадіщої діяльності. Культура в однині не існує. Налічується близько сотні видів культур та субкультур. Серед них: правова культура, філософська культура, культура правовідносин, культурологія права тощо./Тобто все, що нас оточує, а також інтелектуальний потенціал кожної людини - це окремі елементи загальної культури?}
Звичайно, людина отримує ці здобутки двома видами зусиль: фізичними та інтелектуальними. У першому випадку - це матеріальна сфера культури, а в другому - нематеріальна (відносна, духовна). Слід зауважити, що в чистому, ідеальному виді ці зусилля (та й сфери) не завжди зустрічаються. Адже фізичним зусиллям передують інтелектуальні: перш, ніж виготовити якусь річ, людина обмірковує її, складає певні варіанти і вибирає найоптимальніші. Така конструкторська діяльність перед фізичною є обов'язковою у більшості випадків.
Г~Право є результатом людських розумових діянь, інтелектуальним витвором, тобто культурним феноменоіСІКрім того, право є національним феноменом, оскільки досягнення
US
людини здійснюється у певному «ментальному коридорі», тобто у способі мислення та життєдіяльності окремого етносу, нації чи народу. Іншими словами, у праві враховуються національні потреби, тому існує таке поняття як «національне право», «міжнародне право», «європейське право» і т. д.
Право є історичним феноменом, оскільки відображає історичний шлях суспільного розвитку нації чи декількох нації. Цей феномен (як й інші) зазнає систематичних змін. Він попадає під вплив як революцій, так і еволюцій. Тому так чи інакше право доцільно розглядати у філософсько-культурному контексті, який відображає етно-національну діяльність.
Невіддільним від культури є поняття «цивілізація», що відображає суспільний продукт, гідність та вихованість людини. Цивілізація означає не тільки рівень суспільного розвитку матеріальної та нематеріальної культури, а й вказує на історичні типи культур. Вона за своїм змістом наближається до поняття культури, але це різні речі.
Передусім цивілізація виступає наслідком культури, її продуктом, впровадженням культурних здобутків у життя. Скоріше всього цивілізація є відбитком привнесення людської (створеної людиною) культури у природну культуру, а не її підміною чи заміною. Цивілізація виникає шляхом засвоєння досягнень однією культурою здобутків інших культур, що значно економить культурні зусилля. Цивілізація є тимчасовим явищем, вона означає перетворену, окультурену людиною природу; засоби цього перетворення; соціальну культуру; людину, яка засвоїла духовну та інші види культур.
Культура потребує цивілізації так, як душа потребує тіла (зауважимо, що можуть існувати: культура без цивілізації і душа без тіла). Культура призначена для постійного підживлення цивілізації, інакше остання стане на шлях заперечення, руйнації, нехтування культурою.
Загалом рівень цивілізації не обов'язково збігається з рівнем культури суспільства чи окремої особи. Це пояснюється тим, що/культура спрямована на безперервний духовний розвиток членів суспільства, а цивілізація, як правило,- на фізичнииГТіричина криється в тому, що цивілізацією інколи нехтується використання здобутків окремих видів культур. Це просліджується на прикладі того, що культуру творять здебільшого етноси, а нації, як правило, утворюють цивілізацію. Тому при розкритті змісту цивілізованого суспільства та цивілізованого правопорядку необхідно враховувати культурний чинник. Такі розбіжності між культурою та цивілізацією щоразу посилюються. Проте проблема взаємодії культури і природи є
119
традиційною, вона появилась разом із зародженням культури і має таку ж давню історію, як і сама духовна культура людства. Тобто, проблема гармонії культури і природи,- це проблема вічна, яку і прагне вирішити людство. Звичайно, для цього потрібні різні модифікації, «реконструкції», «налаштування», що стосується не природи, а передусім людини. І взагалі гносеологія культури особи полягає в онтології Всесвіту.
Культура окремої особи не є щось механічно привнесене ззовні. Це значною мірою віддзеркалення суспільного стану виробництва, соціальної структури суспільства. Тобто справжня культура твориться власними зусиллями, системою життєвих смислів суб'єкта, що реалізується у засобах та результатах його діяльності. Тому жодна особа, жодна спільнота не позбавлені повністю культури, адже кожен творить своє, хоча інколи й суперечливе суспільству, що породжує певні наслідки.
Зауважимо, що в силу різних причин з'являються різноманітні культурні феномени. Ці феномени в окремих випадках претендують на автономну самостійність, утворивши окрему групу здобутків, які називаються субкультурою.
Субкультури можуть утворюватись внаслідок таких основних групувань: професійних, національних, соціальних, наукових, галузевих, внутрігалузевих тощо. На основі цього з'являються певні види культур: професійна культура, екологічна культура, політична культура, правова культура тощо. Тобто поняття «субкультура» і «вид культури» є різними поняттями. (У цілому культура - це уміле використання природи, обережне перетворення матеріалів і духовної інформації^ Тим самим народжується не абстрактна культура, а певні її види, форми, субкультури, які відображають специфіку фізичної та інтелектуальної діяльності людини. При цьому людина не повинна прямувати до оволодіння природою чи до стану надбудови над природою, чи до її перебудови. На це не здатний людський інтелект. Людина є лише необхідною ланкою поєднання природи з культурою. В жодному випадку культура не повинна йти на розрив із природою, Всесвітом. Тут діє закон підкорення і творчого використання.