4.1. Поняття сутності та явища в праві, їх взаємовідносини

Право існує у багаточисельних та різноманітних фор­мах прояву, зв'язках та відносинах, зрозуміти які немож­ливо без спеціального наукового дослідження, без впливу і визначення їхньої сутності. Окремі правові норми, акти, будучи конкретними правовими явищами, володіють са­мими різноманітними характеристиками і зв'язками як між собою, так і з іншими явищами/ртже, кожне правове явище виражає лише особливий чи конкретний момент сутності права; кожне особливе чи окреме правове явище може виявити не всю сутність права, а його окремі сторо­ни, рисиЛрри цьому, ступінь відповідності правового явища своєї сутності може бути різною: в одних правових явищах сутність права представлена більш повно, прямо і безпосередньо, ніж в інших явищах/Де обумовлено не тільки тим, що у залежності від конкретно-історичних умов одна І та ж сутність права проявляється по-різному, але й тим, що ці умови неминуче впливають на правові явища, вносять у зміст певні моменти, які безпосередньо не випливають із їхньої сутності. В результаті правові явища нерідко об'єднують у собі як те, що детерміновано їх сутністю, так і те, що стало причиною впливу на них

95

інших явищ соціальної дійсності££аме тому сутність і явище права ніколи не співпадають; сутність права не тільки проявляється, виявляється, розкривається у право-. вих явищах, але і міститься у них, що потребує виявлення^ (33, с 40, 47-48).

4.2. Загальний шлях пізнання права: від правових явищ до сутності права (і навпаки)

Тут необхідно розглянути два моменти: проникнення від правових явищ до сутності права; сходження від сутно­сті права до конкретних правових явищ.

(^Перший момент характеризується створенням право­вих норм, на основі прояву соціальних явищ, які не мають правового регулювання. Це завдання вирішує соціологія права. Однак із позицій філософії права ми пізнаємо право у зовнішніх формах його прояву, тобто у правових явищах^ Адже ознайомлення з текстами правових приписів повного пізнання права не гарантує: потрібне певне почуття себе як суб'єкта права, як зацікавленої особи.

Практично стикаючись з правовими аспектами свого життя, людина передусім довідується про існування та дію правових приписів. Через спілкування з іншими людьми, через аналіз різних суспільних явищ. Тут ще немає розу­міння права, але на цій основі людина потім починає розу­міти свої суб'єктивні права й обов'язки, відповідальність перед суспільством, всю сукупність правових зв'язків. Таке усвідомлення правової дійсності має елементарну, загальну і вихідну форму - форму безпосереднього та суб'єктивного відтворення лише окремих властивостей правових явищ (33, с. 55).

Більш складною формою почуттєвого відображення правової дійсності є сприйняття правових явищ, що форму­ється на основі синтезу відчуттів. Також як і відчуття, сприйняття виникає у разі безпосереднього впливову пра­вових явищ на свідомість людини, але на відміну від від­чуттів воно володіє трьома особливостями:

сприйняття відображає правові явища у сукупності, в єдності їхніх зовнішніх властивостей, ознак, сторін, тобто цілісно;

воно відображає ці властивості, ознаки, сторони пра­вових явищ у їх взаємному зв'язку, тобто системно - струк­турно;

3) воно відносно стійко відображає цілісну системно-структурну картину правових явищ у незалежності від її змін у певному діапазоні, тобто константно. Однак від­чуття і сприйняття правових явищ не дають ще можливо­сті людині не тільки зрозуміти їхню сутність, але навіть виділити зовнішню характерну схожість тих чи інших явищ з іншими явищами даного роду. У відомій, обмеже­ній мірі це досягається за умови переходу від відчуттів і сприймань до уявлень — вищій формі почуттєвого пізнан­ня (33, с 56-57).

r-Таким чином, процес пізнання правових явищ є рух від простого їх відчуття, сприйняття і уявлення до утворення про них складних понять, в яких вище виникає із нижчого, нижче переходить у вище, вище мислено перетворює нижче, викриваючи його внутрішній позитивний зміст (33, с 73).

Другий момент загального пізнання права полягає у зворотному процесі: від юридичних абстракцій до реаль­ної правової дійсності,)тобто від абстрактного до конкре­тного.^

Передовсім юридична абстракція - це специфічна здат­ність мислення у великому розмаїтті конкретних проявів правової дійсності виявляти ті повторюючі чи однакові ознаки, які властиві всій її масі. Звідси, юридична абстрак­ція відволікається від специфіки кожного конкретного про­яву правової дійсності і виявляє лише те спільне, що влас­тиве їм усім. У юридичній абстракції здійснюється відволі­кання від неістотних ознак правових явищ, хоча б навіть і однакових для всіх них, і трансформуються лише ті спільні ознаки даних явищ, які складають їхню сутність. Звідси, у абстракції спільне слід розуміти не як просте виділення всього того, що властиво масі окремих явищ, а як виділен­ня істотного спільного у цих явищах. Конкретне у праві є самі правові явища в усьому їхньому розмаїтті, зі всіма специфічними ознаками, рисами і властивостями кожного з них. Однак справа не тільки в цьому. До цих пір конкретне у праві розглядалось лише як дане у безпосередньому спо­гляданні. Між тим складність категорії конкретного у праві полягає в тому, що воно має й інший смисл, а саме як цілі­сне правове явище з багаточисельними визначеннями та відношеннями (33, с 78-79).

^Важливим питанням є хід думки від конкретного до аб­страктного і від абстрактного до конкретного. Тут важли­вим є застосування аналізу та синтезу, де особливу роль відіграє розмежування правового явища на окремі частини з наступним їх аналізом//

96

4 9-334

97