- •1.1. Філософія права: поняття та предмет вивчення
- •1.2. Філософія права
- •2.1. Сутність права
- •2.2. Право: норми, галузі, джерела 1
- •2.3. Право і закон
- •2.4. Право і мораль
- •2.5. Людина і права
- •2.6. Право і держава 1
- •2.8. Особа і держава 1
- •2.9. Права громадян України
- •2.11. Розвиток сучасної держави 1
- •2.12. Громадянське суспільство. Історико-правові аспекти
- •2.13, Громадянське суспільство
- •1.1. Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права
- •1.2. Філософсько-правові передумови зародження української національної ідеї в іх-хііі ст.
- •1.3. Філософсько-правові
- •1.4. Відродження української національної ідеї: філософсько-правовий аспект (середина XVIII - початок XX ст.)
- •1.5. Теоретико-правові
- •2.1. Теорія права: зміст та завдання
- •2.2. Сучасна соціологія права. Правова соціалізація особистості людини
- •2.3. Політологія права як невід'ємна частина соціології права ч
- •2.4. Звичаєве право у сучасній науці. Поняття народного та фольклорного права
- •3.1. Специфіка різноманітних видів соціальних норм
- •3.2. Взаємодія права
- •3.3. Негативний феномен права -зрівнялівка
- •3.4. Дозволи та заборони у зрівнялівці та праві
- •4.1. Поняття сутності та явища в праві, їх взаємовідносини
- •4.2. Загальний шлях пізнання права: від правових явищ до сутності права (і навпаки)
- •4.3. Потреби, інтереси та правоутворення
- •4.4. Нормативність права та його регулююча функція
- •4.5. Загальнообов'язковість права та його забезпечення
- •5.1. Співвідношення окремого, особливого і загального у праві
- •5.2. Ціле і частина у праві та їх взаємодія
- •5.3. Поняття структури та елементів у праві
- •5.4. Структура права
- •5.5. Мета у праві та прогнозування
- •5.6. Право як реалізація свободи. Поняття свобідної волі
- •6.1. Дух як філософська категорія. Ідея права
- •6.2. Поняття духу права
- •6.3. Національний дух українського права
- •6.4. Панування права в суспільстві. Верховенство права
- •7.1. Поняття культури та цивілізації
- •7.2. Філософсько-культурні категорії у праві
- •7.3. Філософський аналіз окультуреного права
- •7.4. Принципи та функції культурологи права
- •7.5. Правові і наукові засади формування нової концепції культурної політики в Україні1
- •8.1. Актуальні проблеми духовно-правового виховання молоді
- •8.3. Філософсько-правовий аспект морального виховання
- •8.4. Естетичне виховання студентів у процесі пізнання права
- •8.5. Економічне виховання у контексті філософії права
- •9.1. Поняття та види безпеки життєдіяльності людини. Синергетика та її завдання
- •9.2. Філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини
- •9,3. Філософський аспект прав та свобод людини та їх захист
- •9.4. Філософія покарання людини
- •Тема 1. Предмет, мета, принципи та функції філософії права
- •Тема 2. Формування української національної філософії права
- •Тема 3. Свобідна воля людини у правовому контексті
- •Тема 4. Духовне та моральне право
- •Тема 5. Синергетика права
- •Тема 6. Акмеологія позитивного права
- •Тема 7. Національна культурологія права
- •Тема 8. Почуттєве та живе право
- •Тема 9. Національний дух права
- •Тема 10. Логіка взаємодії правових норм
- •Тема 11. Екзистенційне пізнання права
- •Тема 12. Герменевтика правової онтології
- •Тема 13. Правова аксіологія
- •Тема 14. Раціональність і правова гносеологія
- •Тема 15. Філософія правопорушення і покарання
- •Тема 16. Філософсько-правові засади національної безпеки
- •Філософія права
- •01054, КиГв-54, вул. Воровського, 24.
2.11. Розвиток сучасної держави 1
Зародження сучасної демократичної держави
Хоч демократичний устрій був відомий уже в часи античності, сучасна демократична держава з'являється порівняно недавно: у кінці XVIII - на початку XIX ст. До того протягом всього середньовіччя переважали феодальні монархії та республіки, у яких привілеями користувалися представники феодальної знаті.
Після повалення влади аристократії право на участь у державному управлінні у більшості країн отримували не вп громадяни, а тільки найбільш імуща їх частина - буржуа-
' Написано спільно з Л. Руденко.
53
зія. Остання не хотіла ділитися з представниками неімущих чи малоімущих груп населення. Буржуа, в створених ними органах влади, приймали такі виборчі закони, які не давали змоги більшій частині населення впливати на стан справ у своїх країнах шляхом участі у виборах.
Тому перед народами тих країн, які звільнялися від пут феодального ладу, поставало питання про перетворення демократії з обмеженої демократії для найбагатших - в демократію для всіх. Це було нелегкою справою. В той час не було єдиної точки зору на шляхи демократизації суспільства. Частина передових людей вважала, що необхідно поступово, мирним шляхом добиватися прийняття більш прогресивних виборчих законів. Добившись цього, можна буде провести своїх людей до парламентів і приймати закони в інтересах всіх, а не тільки найбагатших. Інші прогресивні діячі вважали, що буржуазія не поступиться своїми привілеями і потрібно шляхом збройної революційної боротьби відібрати владу у найбагатших, а потім уже встановлювати демократичні порядки. Таких людей називали революціонерами.
Частина революціонерів дотримувалася теорії, згідно якої справжня демократія неможлива, поки існує приватна власність, що є основою влади буржуа. Тому вони закликали до революції, яка повинна замінити приватну власність на колективну, а це сприяло б встановленню демократичного ладу. Ці революціонери називали себе соціалістами або комуністами, оскільки виступали за спільну власність.
Утворення і еволюція комуністичних тоталітарних держав
У 1917 р. у Російській імперії революціонери-більшо-вики на чолі з Леніним шляхом збройного повстання прийшли до влади. Після цього вони почали впроваджувати свої теорії в життя. Заводи і фабрики були відібрані у капіталістів, земля - у поміщиків. Все це передавалося робітникам та селянам, які мали організувати самі виробництво. Більшовики створили свої виборні органи влади - Ради. Брати участь у виборах до них могли всі за винятком колишніх буржуа.
Однак очікуваного і обіцяного народу раю не наступило. Робітники не вміли управляти виробництвом І через це в промисловості та сільському господарстві почалася розруха, яка призвела до голоду і злиднів, в народі зріло невдоволення.
У таких умовах більшовицька партія оголосила всіх не-вдоволених агентами буржуазії, а отже й «ворогами наро-
54
ду». Всі партії, крім більшовицької, були заборонені і до Рад можна було обирати тільки членів комуністичної партії або їх довірених осіб. Для боротьби з невдоволеними були створені каральні органи ВЧК, а потім НКВС, які отримали владу над життям і смертю простих людей. Держава встановила контроль не тільки над діями, але й думками своїх громадян. Для керівництва промисловістю та сільським господарством партія, відкинувши ідеї про робітниче управління, почала призначати спеціальних чиновників, які діяли за вказівками згори і самі керували підприємствами. Така система управління господарством стала називатися командно-адміністративною.
Для боротьби з невдоволеними в комуністичній державі постійно примінялися жорстокі методи придушення - репресії.
Щоб змусити людей повірити в обіцянки партії, створювалися спеціальні органи ідейної обробки народних мас. Завданням яких було розповідати народу, про комуністичний рай який чекає їх під керівництвом партії.
Таким чином, була сформована комуністична тоталітарна держава. її головними рисами є безправ'я основної маси населення країни, тотальний контроль над вчинками і думками людей з боку спеціальних органів влади, жорстокий терор проти всіх невдоволених, командно-адміністративна система управління економікою, панівне становище чиновників, диктатура однієї партії.
Тоталітарна комуністична держава може в процесі своєї еволюції набирати форм як найбільш нелюдської тиранії, коли жертвою репресій стає більша частина народу, так і більш м'якої диктатури, коли беззаконня допускається до порівняно невеликої частини народу. У колишньому Радянському Союзі найбільш жорстока форма тоталітарної диктатури існувала в часи Сталіна, а м'якша - в період так званого застою.
Тоталітарна форма держави була нав'язана російськими більшовиками й іншим народам. У деяких із них диктатура була особливо жорстокою. Так, у Кампучії за кілька років існування там уряду «червоних кхмерів» під виглядом «ворогів народу» було винищено майже третину населення країни. Терор досяг таких великих масштабів, що до знищення «пособників буржуазії» залучалися навіть діти.
Комуністичні тоталітарні держави виявилися неміцними. Попри терор, ідеологічне одурманення людей, вони не змогли придушити опору тих, хто виступав за свободу і демократію, як передумови людського життя. Тоталітарні
55
режими комуністичного гатунку виявилися неспроможними забезпечити людям достойні економічні умови життя, створити сучасне ефективне виробництво. Ці причини і призвели до краху у наш час більшості комуністичних тоталітарних держав.
Тоталітарні держави фашистського типу
Поряд з комуністичними тоталітарними державами у нашому столітті існували і фашистські тоталітарні режими. Найбільш відомими прикладами такого роду були фашист-"1 ська Німеччина та Італія.
У цих державах також зневажалися людські права, держава встановлювала тотальний контроль над вчинками і думками своїх громадян, величезною владою користувалися спеціальні каральні органи, існувала пропагандистська машина для ідеологічної обробки населення, була встановлена влада однієї партії.
Однак головним своїм ворогом фашистські диктатури вважали не приватну власність і буржуазію, а людей інших національностей. Через це фашистські режими відзначалися особливою агресивністю і негуманністю. Саме правителі фашистської Німеччини розв'язали саму жорстоку і криваву у світовій історії Другу світову війну, допустили факти самого страхітливого геноциду стосовно цілих народів.
Після розгрому фашистської Німеччини більшість фашистських режимів були ліквідовані, а їх теорія і практика осуджені світовим співтовариством.
Формування сучасних демократичних правових держав
У більшості країн світу народні маси зуміли не допустити встановлення тоталітарних диктатур. Завдяки цьому у них продовжувався процес поглиблення демократії шляхом реформ, розширення участі народу в управлінні державними справами. З метою забезпечення справжньої рівноправності всіх громадян, незалежно від їх походження і майнового стану, в життя був проведений принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Розподіл влади робить неможливим втручання однієї влади в справи іншої і таким чином сприяє верховенству закону, а не тієї чи іншої людини над законом.
Завдяки прийняттю розумних законів, які сприяли розвиткові виробництва не тільки в інтересах буржуазії, але й в інтересах інших верств населення, в країнах, що уникнули тоталітаризму, досягнуто високого рівня життя більшості громадян. Завдяки проведенню в життя принципу розподілу
властей досягнуто рівноправності громадян. Тому демократія в державах стала не буржуазною, а всенародною, а ці держави називають правовими демократичними державами.