40.Приховані методи міжнародної торгової політики. Їх економічний зміст.

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. До методів прихованого протекціонізму належать декілька сотень різноманітних бар´єрів немитного характеру, які створюються на шляху експорту та імпорту товарів органами державної центральної та місцевої влади.Основними з цих методів є такі:—технічні бар´єри;—внутрішні податки та збори;—державні закупки;—вимоги про вміст місцевих компонентів.Технічні бар´єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.Технічні бар´єри різноманітні за своєю природою та формами прояву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:—стандартів;—технічних норм і правил;—вимог до безпеки товарів;—вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.Технічні бар´єри передбачають застосування заборон, обов´язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Обов´язкова інспекція товару застосовується до товарів, які можуть створювати небезпеку розповсюдження захворювань людей та тварин, забруднення навколишнього середовища.. Інспекція підприємств-постачальників — дозвіл на ввіз товару лише продукції виробленій на підприємствах, які успішно пройшли процедуру спеціальної інспекції спеціалістами країни-імпортера.. Спеціальні вимоги до маркування та пакування вводяться з метою захисту прав споживачів. Серед технічних бар´єрів виділяють декілька специфічних областей — санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов´язані не тільки зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин та рослин.Головна риса всіх технічних бар´єрів — це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки використання товарів.Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетенції національних органів влади, як центральних, так і місцевих.Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функцію — поповнення державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.Внутрішні податки та збори поділяються на дві групи:1) зрівнювальні податки та збори — еквівалентні непрямим податкам та зборам, які збираються у країні-імпортері з національних товарів у формі податку на додану вартість (ПДВ), податку на продаж, податку на споживання, акцизу. Мета цих податків та зборів — створення єдиного податкового режиму для іноземних та вітчизняних товарів. 2) податки та збори, які збираються з імпортера у зв´язку із митним оформленням і переміщенням товару через кордон.Іноді всі збори можуть бути об´єднані в єдиний консолідований імпортний податок. Наприклад, в Уругваї та Сирії він становить від 5 до 40 % митної вартості імпортованого товару.Найважливішим із внутрішніх податків, якими оподатковуються імпортні товари в ЄС, є ПДВ. Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. Зазвичай вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, у рамках політики імпортозаміщення, яке передбачає створення та нарощування національної бази виробництва імпортних товарів, з метою наступної відмови від їх імпорту. Уряди розвинених країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості