2.1 Міждисциплінарні дослідження

Одним з найбільших авторитетів в порівняльній педагогіці є Джорж 3. Ф. Бірідей (нар. 1920), вчений польського походження (польське ім'я -Зигмунт Фіялковський), професор педагогічного коледжу Колумбійського університету в Нью-Йорку, який порівнював системи освіти США, СРСР та інших країн. Його методологічні погляди найповніше розкриті у працях "Порівняльний метод у педагогіці" (1964) і "Рефлексія на тему порівняльної методології в педагогіці, 1964-1966. " (1967).

Порівняльна педагогіка в розумінні Бірідея - це не сучасна історія виховання (історія педагогіки) або субдисципліна соціології чи політології,

а синтез цих та інших галузей науки. І найтісніше порівняльна педагогіка пов'язана з політичною географією. Завдання порівняльної педагогіки вчений визначає як "поєднання деяких проблем гуманітарних і суспільних наук в географічній перспективі педагогіки" [Bereday G.Z.F. Comparative method in education. New York, 1964].

Визначне місце в концепції Бірідея займає монографічне дослідження. Він стверджував, що таке дослідження є не лише давно відомим, але й незамінним елементом пошуків у галузі порівняльної педагогіки, зокрема з огляду на необхідність ретельної підготовки до їх проведення. Центральною проблемою в методології Бірідея є "глибина" монографічних досліджень. Для досягнення відповідної якості порівнянь слід ставити вищі вимоги до монографічних досліджень (основою яких мають бути регіональні чи польові дослідження). Вчений вважав, що при цьому слід враховувати три фундаментальні вимоги:

1. Знання мови території дослідження;

2. Проживання на тій території;

3. Правильне розуміння культурного спадку.

Першим кроком був би опис освітньої системи та її функціонування на досліджуваній території. Це може здійснюватися через поглиблене вивчення літератури предмету та активне відвідування шкіл. При цьому Бірідей висловлює багато корисних порад на тему вибору джерел інформації та збирання даних. Хоча мало правдоподібно, щоб увесь зібраний подібним чином матеріал мав суто педагогічний або описовий характер. Однак звернення уваги на накопичення вірогідної інформації є справою дуже важливою.

Наступним кроком є "скерування до певного представлення зібраної педагогічної інформації з метою перевірки, чи є вона суспільно вірогідною". Бірідей розглядає дослідження на тлі широкого суспільного контексту при застосуванні тих методологій суспільних наук, які мають значення для цього дослідження. Метою подібного підходу є з'ясування чи інтерпретація описаних явищ так докладно, як тільки це можливо. Цю стратегію вчений називає "розетка різних дисциплін". Такі позиції Бірідея зустріли активну критику, в результаті чого він відійшов від прагнення до ідеалу, все ж вважаючи, що в проведенні порівняльних досліджень слід використовувати знання з принаймні однієї, а то й двох-трьох наукових дисциплін, крім педагогіки.

Бірідей виділяє два види порівнянь: а) урівнювальне, б) ілюстративне. Перше пов'язане з процедурою зрівнювання даних з різних країн, які є об'єктом порівняння. Головна небезпека полягає в існуванні тенденцій до репрезентації різнорідних даних як рівноцінних.

Ілюстративне порівняння полягає в тім, що добираються приклади освітніх практик у різних країнах з метою ілюстрації пунктів порівняння на основі нагромаджених фактів. На основі цих методів не можна сформулювати узагальнення, оскільки існує небезпека, що зібрані лише такі приклади, які ілюструють прийняте a priori положення. А поза увагою залишилися інші, протилежні, які можуть заперечувати ці ж положення.

Ілюстративні порівняння становлять альтернативні рішення, особливо в ситуації, коли зібрані дані неповні для зіставлення.

Бірідей пропонує наступну структуру порівняльної процедури:

1. Вибір проблеми або явища;

2. Збирання і упорядкування освітніх даних стосовно досліджуваної проблеми у вибраних країнах;

3. Інтерпретація даних при використанні знань та вмінь з дисциплін, які мають зв'язок із досліджуваною проблемою або явищем для розуміння в його сучасному контексті;

4. "Зіткнення" і критичний аналіз інтерпретованих даних з метою відкриття можливих площин порівняння;

5. Формулювання гіпотез;

6. Перевірка гіпотез у результаті порівняльного аналізу інтерпретованих даних;

7. Висновки.

Використання в практиці дослідницької процедури, пропонованої Бірідеєм, спричинило багато труднощів та проблем. Але все ж, попри критику його певних концептуальних підходів, внесок цього вченого у розвиток порівняльної педагогіки є досить вагомим.