5.4. Тенденції розвитку початкової освіти

Експерти міжнародних освітніх організацій вказують кілька тенденцій розвитку початкової освіти.

1. Перша з них - зближення початкової школи з дошкільними закладами.

Формами такого зближення (навіть злиття) стали класи для малюків у Англії, материнські класи у Франції, дошкільні (підготовчі класи) у США тощо. Такі заклади відвідують більшість дітей з п'ятирічного віку. У країнах Східної Європи та деяких екс-радянських країнах (і в Україні)

існують варіативні навчально-виховні комплекси "дитсадок-школа", що мають скоординовані програми розвитку дитини та єдине керівництво;

II. Злиття початкової школи з першим ступенем середньої освіти -створення "основної школи" (базової), обов'язкової для всіх дітей протягом 9-10 років навчання у більшості країн світу.

Базова освіта розглядається міжнародним співтовариством як необхідна, така що повинна забезпечувати мінімальні освітні потреби людини на сучасному етапі розвитку цивілізації.

У 1990 році на Міжнародній освітній конференції (організованій ЮНЕСКО) були сформульовані базові освітні потреби сучасної людини, які має задовольняти школа базового рівня: "Ці потреби охоплюють як необхідний обсяг навичок (вміння читати, писати, володіти усною мовою, рахувати та розв'язувати задачі), так і основний зміст навчання (знання, професійні навички, ціннісні настанови і погляди), які необхідні людям для виживання, розвитку всіх своїх здібностей, життя та праці в умовах збереження людської гідності, всебічної участі у розвитку, підвищення якості свого життя, прийняття розумних рішень і продовження освіти". Школа, що реалізує такі потреби, не повинна досягати цього за рахунок надмірного насичення навчальних програм. Важливими умовами успішної роботи базової школи названі: налагодження гуманних стосунків між учителем та учнями; вивчення середовища, в якому живуть діти; використання сучасних засобів комунікації; поєднання шкільної та позашкільної роботи. Сьогодні базова освіта повинна охопити близько 900 млн. дорослих неграмотних людей, 1 ЗО млн. дітей, що не відвідують школу і 100 млн. підлітків, що передчасно її залишили. Трьома провідними компонентами базової освіти, до яких повинні отримати доступ учні, мають бути: етика і культура, наука і техніка, економічні та соціальні науки. Важливим завданням базової школи має бути '"формування смаку до отримання знань, спраги та радості пізнання", бажання отримати базову, а потім і безперервну освіту;

III. Об'єднання малих шкіл у сільській місцевості.

Така практика має місце і в Україні. У тих країнах, де є труднощі з транспортом та дорогами, де відстані між населеними пунктами достатньо великі (Китай, Україна, Росія та ін.), продовжує існувати мережа одно- та малокомплектних шкіл.

IV. Поява або зростання кількості початкових шкіл, які задовольняють культурні потреби етнічних груп населення у навчанні дітей рідною мовою

у дистанційному навчанні - племен та каст у віддалених районах своїх дітей по радіо;

створення мережі шкіл-інтернатів для дітей-інвалідів, шкіл корекційно-розвивального навчання, репетиторських шкіл тощо.

РОЗДІЛ 6

СЕРЕДНЯ ОСВІТА : Стан і тенденції розвитку

6.1. РІЗНОМАНІТНІСТЬ СИСТЕМ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКИ

У наш час "середня освіта" найчастіше розглядається як етап підготовки молоді до отримання вищої освіти. Відтак, рудиментарний варіант середньої школи виник невдовзі після заснування перших університетів у Парижі й Італії (м. Болонья). її контингентом були нечисленні представники найбагатших родин, а серед предметів домінували гуманітарні.

Середня освіта розпочала перетворюватися у масове явище набагато пізніше. Спершу це сталося з початковою школою у відповідь на пекучі потреби зміненого розвитком фабрик і заводів ринку праці. Поглиблення індустріальної революції в XIX ст. стало можливим тому, що системи освіти розпочали готувати потрібну кількість робітників з базовими павичками читання, письма і лічби. Невдовзі відбулося розшарування системи шкільної освіти на

• "народну" частину з тривалістю навчання 5-7 років, яка виводила у світ фізичної праці й не забезпечувала можливість вступу в університети;

• та елітарну школу (гімназію, ліцей та ін.), завданням якої було надання значних знань, яких вистачало не лише для успішної вищої освіти, а й для викладання у масових школах нижчого рангу.

Науково-технічна революція XX ст. настільки підвищила вимоги до освітнього рівня активного населення, що зникла суспільна необхідність у використанні на виробництві підлітків і осіб без базової професійної освіти. Наслідком цього стало зростання тривалості обов'язкового навчання в школі. Воно розпочалося на континенті Північної Америки і в Японії, перекинулося у 1950-х роках у Західну Європу й охопило пізніше всі розвинені держави. У наш час лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14-15 років, у більшості він сягає 17-18 років, а в окремих (США, Канада, Австралія, Японія) навчанням охоплена майже вся молодь 19-23 років.Назви структурних елементів шкільної освіти відрізняються у різних країнах, але міцно утвердилася її триступенева будова, що й відображено у Міжнародній стандартній класифікації освіти 1976 р. та оновленому варіанті 1997 р. (МСКО-97). Рівень 1 - початкова школа, а рівні 2 і З охоплюють навчання, яке ми називаємо "середнім". Другий рівень, залежно від країни, може мати назву "заключний етап базової освіти" чи "перший етап середньої освіти". У переважній більшості розвинених держав (виняток - Німеччина та інші німецькомовні країни), на рівнях 1 і 2 всі (чи майже всі) учні навчаються по однакових програмах, диференціація незначна навіть в заключних класах 2-го рівня.

Лише рівень 3, який в англомовних країнах має назву "старша школа (higher school)", частіше є диференційованим і включає програми різного типу (академічні, технологічні чи професійно-технічні), які дають змогу надати "повну середню освіту" одного з вказаних типів.

На практиці втілення цієї стандартної триступеневості школи лишається у світі досить різноманітним. Цьому не стали на заваді формування дуже тісних економічних об'єднань держав. Наприклад, країни Європейського Союзу, які ліквідували кордони між собою і ввели спільну валюту, мають значні відміни у побудові школи, поділяючись на три групи.

I. Данія шляхом референдуму вирішила однаково вчити всіх дітей з віку 7 років до 16/17 років (до моменту закінчення обов'язкової освіти).

II. Німеччина, Нідерланди, Ірландія і Люксембург застосовують поділ дітей на диференційовані класи чи потоки у момент переходу від початкової школи до першої стадії середньої освіти (рівні 2 і 3 у цих країнах профільні).

ПІ. Решта країн Європейського Союзу вирішили однаково вчити всіх дітей у молодшій середній школі (рівень 2 МСКО-97), а диференціацію застосовувати лише в старшій середній школі (рівень З МСКО-97) впродовж 3-4 років.

Ця різноманітність спричинює великі відміни у селекції і скеровуванні учнів у різні потоки подальшого навчання. Вирішення майже всього життєвого шляху дитини відбувається у віці 10-11 років у Берліні, 12 років - у Брюсселі, Люксембурзі й Дубліні, 13-14 років - у Гаазі, Парижі, Мадриді й Лондоні, 15 років - в Афінах і Лісабоні, 17 років - у Копенгагені. Отже, орієнтація учнів у Європі далека від повного вирішення й досі стоїть у центрі гострих дискусій.

Значні відмінності зберігаються і в кількісних характеристиках шкільної освіти. У статтях К.Корсака наведені узагальнюючі дані щодо середньої освіти багатьох розвинених держав у порівнянні з Україною.

Підрахунки для України були виконані на основі тих нормативів, що наводилися в Інформаційних збірниках Міністерства освіти України і с наближеними (похибка складає 200-300 годин на рік). Тому таблиця дає загальну інформацію й незаперечно свідчить лише про одне - абсолютна тривалість української середньої освіти набагато (на тисячі годин) поступається середнім показникам розвинених країн Європи. Цікаво, що у рекордсменів (Нідерланди і Люксембург) повна тривалість обов'язкової освіти (дошкільної підготовки і шкільної освіти) перевищує суму того, що надає наша середня і вища школа разом узяті!

З таблиці 9 та інших джерел випливає, що серед розвинених країн немає жодної, де тривалість отримання загальної середньої освіти складала б одинадцять чи менше років. Немає подібних прикладів в Центральній Європі, про що свідчить наступна таблиця.

Таблиця 10. Початкова (ПШ) і середня школа (СШ) у країнах Центральної Європи

Країна	Початок ПШ (вік, років)	Тривалість 2-го рівня СШ (років)	Тривалість повної середньої освіти	Типовий поділ СШ на цикли чи стадії
1. Албанія	6	4 чи 5	12чи13	4 + 4 + 4
2. Болгарія	6чи7	4 чи 5	12 чи 13	4 + 4 + 4
3. Чехія	6	3 чи 4 чи 5	13 чи 14	5 + 4 + 4
4. Естонія	6	3	12	6 + 3 + 3
5. Угорщина	6	4	12	8 + 4
6. Латвія	6	3 чи 4	12 чи 13	4 + 5 + 3
7. Литва	бчи 7	3	12	4 + 4 + 4
8. Польща	6	3 чи 4	12 чи 13	8 + 4
9. Румунія	7	4	12 чи 13	4 + 4 + 4/5
10. Словаччина	6	3 чи 4	12 чи 13	4 +4 + 4/5
11. Словенія	6	4	ІЗ	6+3+4
Україна	6 чи 7	2	10 чи 11	3/4 + 5+2

Зауважимо, що реальна середня тривалість навчання в Україні від моменту вступу у початкову школу до отримання атестату складала у 90-х роках XX ст. приблизно 10 років і 4 місяці.

Цей показник формувався наступним чином: за офіційними статистичними даними нашого Міністерства освіти і Державного комітету статистики міські діти, як правило, встигали виконати програму

початкової школи за три роки, а мешканці сіл - за чотири. Оскільки останніх приблизно третина всього учнівського контингенту, то реальна тривалість українського варіанту середньої освіти складала лише трохи більше десяти років. Це було надто мало, тому розвинені країни відмовлялися визнавати наші атестати про середню освіту як право на початок навчальних програм у своїх університетах.