7.2. Цілі і моделі середньої професійної освіти

Спільними для всіх країн світу є головні цілі діяльності системи професійної освіти в сучасних умовах:

• надання всій молоді загальних і професійних знань, умінь та навичок, що стануть достатньою базою для успіху на ринку праці й безперервного професійного вдосконалення впродовж усього життя;

• розширення й оновлення професійних компетентностей у працюючих робітників і службовців, що стає все важливішим для задоволення зростаючих вимог сучасного швидкозмінного і високотехнологічного виробництва;

• забезпечення доступу до ринку праці безробітних, які не мають достатньої освіти, чи фах яких зник внаслідок прискорення сучасної науково-технологічної революції.

Найістотнішою інновацією останніх десятиріч XX ст. у сфері підготовки нових поколінь до активного трудового життя стала зміна суспільного значення професійної освіти, зростання її престижу, розширення контингентів і підвищення їх якості.

Раніше, як відомо, контингент системи професійно-технічної освіти не лише в СРСР, а й у розвинених демократичних країнах формувався з випускників закладів базової (інколи - початкової) освіти й тих невдах, які не могли успішно навчатися в середніх школах, орієнтованих на підготовку до вступу в університети та інші заклади з "академічними" програмами. В очах громадськості профосвіта була найменш престижною і найбільш небажаною, оскільки обмежувала для своїх випускників можливість швидкого професійного зростання й отримання вищої освіти.

З початком автоматизації та інформатизації всього виробництва вказаний недолік діяльності "старої" системи професійно-технічної освіти перестав бути суто індивідуальною справою, оскільки гальмував підвищення продуктивної компетентності всього активного населення, знижував конкурентоспроможність країни у світовому змаганні за ринки збуту, відтак, погіршував якість життя всього населення. Роботизована й автоматизована промисловість та гранично комп'ютеризовані місця праці в третинному секторі (управління, фінанси, наукова і викладацька діяльність тощо) вимагали значного підвищення рівня всієї професійної підготовки, заміни початкової на середню, а середньої - на масову вищу.

Подібна перебудова - непроста справа. Система професійно-технічної освіти кожної більш-менш розвиненої сучасної країни неповторна, бо є продуктом всього її історичного суспільно-економічного розвитку, сформованого сторіччями ставлення до праці й фахового вміння. Тому під час останніх реформ не щастило застосувати копіювання, і немає прикладів безпроблемного перенесення кращих зарубіжних зразків на національний ґрунт.

До того ж, компаративний аналіз даної теми свідчить, що ідеальної системи професійно-технічної освіти не існує, високий рівень фахової підготовки забезпечується найрізноманітнішими методами, що іноді полярно-протилежні й мають просто унікальні риси. Наприклад, у Швеції система середньої профосвіти повністю централізована, а в Японії, навпаки, децентралізована. Може видатися, що молоді шведи змушені виконувати чиїсь забаганки, а японці мають вільний вибір фахів і засобів їх набування. Насправді ж усе навпаки - "шкільна" профосвіта Швеції надає майже безмежні права і свободи вибору учням, на той час як цілком децентралізована система Японії не має цих властивостей (навіть більше -традицією країни є втручання керівників фірм і підприємств в особисте і сімейне життя працівників).

Всі наявні у світі варіанти профпідготовки можна звести до п'яти типових моделей [251:

1. МОДЕЛЬ-1 (МІ) містить поєднання загальної освіти і професійної підготовки на заключній стадії середньої освіти з тривалістю навчання два-чотири роки. Вся молодь отримує право продовжувати навчання у вищих закладах освіти чи розпочати активну трудову діяльність відповідно до фахового сертифікату.

2. МОДЕЛЬ-2 (М2) передбачає створення мережі спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти з кількарічними програмами, які здебільшого складаються з двох головних частин - загальноосвітньої і фахової. Навчання в аудиторіях і лабораторіях цих закладів доповнюється більш-менш тривалою виробничою практикою за профілем підготовки. Право на продовження освіти отримує більшість випускників, залежно від успіхів у-навчанні і змісту отриманих дипломів чи сертифікатів.

З.МОДЕЛЬ-3 (МЗ). Комбіноване ("дуальне") навчання, яке відбувається одночасно на робочому місці і в спеціалізованому закладі освіти. Найбільш поширені варіанти передбачають розподіли часу двох видів навчання 4:1, 3:1 чи 2:1, а також підписання індивідуального контракту між учнем і керівником того підприємства, на якому проходить виробнича підготовка. Можливості подальшого навчання випускників цієї моделі профосвіти залежать насамперед від змісту програм навчання і досягнутих успіхів.

4. МОДЕЛЬ-4 (М4). Ця модель цілковито спирається на виробниче учнівство і зберігає всі головні риси підготовки молоді у часи Середньовіччя, оскільки не потребує створення спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти. Учень є працівником фірми чи підприємства довільного розміру і форми власності. Складання випускних екзаменів дає право на суто фаховий сертифікат і виключає можливість безпроблемного вступу у вищу школу. Ця модель лишається найпоширенішою і в наш час, оскільки, за даними учасників V Міжнародної конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту шляхом традиційного учнівства [26].

5. МОДЕЛЬ-5 (М5). Ця модель передбачає надання дуже різноманітної за місцем навчання і тривалістю програм професійної підготовки особам, які можуть розглядатися як безробітні (випускники закладів середньої освіти, що не спромоглися вступити у заклади вищої освіти; дорослі особи, що втратили місце роботи і бажають змінити фах тощо). У межах подібного підходу професійно-технічна освіта стає засобом боротьби з безробіттям і соціального захисту частини населення, що спричинює фінансування з позаосвітніх джерел — фондів боротьби з безробіттям, соціальної підтримки осіб з низьким рівнем освіти.

Аналіз систем професійно-технічної освіти розвинених країн свідчить, що вони, як правило, застосовують одночасно кілька моделей. Але чимало випадків переваги однієї з них над усіма іншими. Наприклад, МІ є характерною ознакою Швеції й досить поширена у решті країн Скандинавії. МЗ винайдена й удосконалена до межі можливого у Німеччині, лишаючись основою підготовки кваліфікованих робітників і помічників майстрів у ФРН, Австрії, частині Швейцарії та ін. Більшість країн Європейського Союзу, Центральної Європи, СНД використовують М2. Японія - переважно М4. Великобританія обрала п'яту модель.