- •Василюк а. Нариси з порівняльної педагогіки
- •1.2. Батьки-засновники порівняльної педагогіки
- •1.3. Перші наукові досягнення
- •1.4. Зародження організацій
- •1.5. Порівняльна педагогіка в срср та україні
- •2.1 Міждисциплінарні дослідження
- •2.2. Проблемний метод
- •2.3. Освітня політика і порівняльна педагогіка
- •2.4. Використання методології суспільних наук
- •3.2. Головні освітні процеси у світі та європі
- •3.3. Стан освіти в україні
- •4.2. Європейський союз і європейська інтеграція україни
- •5.1. Елементи історії розвитку системи дошкільного виховання
- •5.2. Основні завдання системи дошкільного виховання
- •5.3. Про стан і діяльність початкової школи
- •5.4. Тенденції розвитку початкової освіти
- •6.2. Формування стандарту середньої освіти
- •7.2. Цілі і моделі середньої професійної освіти
- •7.3. Тенденції розвитку системи професійної освіти
- •7.4. Сучасна система професійних консультацій
- •8.1. Еволюція поняття "вища освіта"
- •9.1. Підвищення вимог до вчителя XXI ст.
- •9.2. Педевтологи про підготовку вчителів
- •93. Організація первинної підготовки вчителів
7.3. Тенденції розвитку системи професійної освіти
Складне завдання забезпечення зрослих потреб економіки, зумовлених розвитком високотехнологічного виробництва та глобальних ринкових зв'язків і конкуренції, загострило недоліки старої (адаптаційної) парадигми професійної освіти і пошук нової, пристосованої до глибоко демократизованих суспільств.
Нова парадигма, яку можна назвати "гуманістичною" чи "критично-креативною", спрямована на формування активної і незалежної особистості, здатної розшукати роботу та її успішно виконувати. Такий комплекс вимог включає:
• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх критичного й автономного аналізу; готовність до інноваційної діяльностіта самоосвіти;
вміння працювати автономно та колективно, прийняття самостійних рішень, позитивної конструктивної поведінки;
• професійні знання та навички фундаментального характеру, що можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності та підвищення кваліфікації в системі вищої професійної і/чи безперервної освіти;
• підприємницькі навички, шо включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, оцінювання ризиків у разі прийняття нових рішень, розуміння законів бізнесу.
Основні положення нової освітньої парадигми, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), ми подамо у вигляді порівняльної таблиці [11, с. 130].
Таблиця 11. Порівняння старої та нової парадигми професійної освіти
СТАРА ПАРАДИГМА |
НОВА ПАРАДИГМА |
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію |
Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит рийку праці |
Одноразове набуття кваліфікації |
Освіта протягом всього життя |
Надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця) |
Надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місій роботи |
Відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки |
Інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок |
Твердий графік прийому на навчання та його закінчення |
Гнучкий та варіативний підхід до визначення строків навчання |
Орієнтація на формальний (державний) сектор економіки |
Врахування потреб формального та неформального (приватного) секторів економіки |
Орієнтація на роботу за наймом |
Орієнтація як на роботу за наймом, так і на самостійне підприємництво |
Освітню політику та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава |
Функції визначення політики у сфері профтехосвіти, контролю за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремлені одна від одної, зумовлені потребами ринку праці |
Централізована система управління профтехосвітою |
Децентралізована система, що вимагає представництва як центральних, так і місцевих владних структур, приватного сектору |
Важливою світовою тенденцією розвитку системи профтехосвіти є активізація в її діяльності приватних роботодавців. Всесвітня Організація Праці пояснює появу цієї тенденції наступними чинниками:
зменшення можливостей державних бюджетів виділяти значні кошти на освітню сферу, зокрема, в систему базової і середньої профтехосвіти. Цьому в останні роки сприяла фінансова криза, що охопила значну кількість країн, а також криза податкової сфери;
поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в надання освітньо-професійних послуг, в першу чергу тих, що забезпечують отримання актуальних професійних компетентностей;
швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;• неспроможність державної системи професійної освіти без залучення додаткових матеріальних і людських ресурсів забезпечити нові потреби ринкової економіки.
У розвитку системи профтехосвіти держава та приватний сектор (у країнах його значного розвитку) виступають як партнери і в більшості випадків плідно співпрацюють. Звичайно, кожна зі сторін дбає про свої інтереси. Держава зацікавлена в наданні професійної освіти випускникам шкіл та безробітним, що сприятиме стабільності суспільства та держави шляхом узгодження потреб ринку праці і номенклатури професійних дипломів і посвідчень. Демократичні уряди намагаються створити певну конкуренцію на ринку освітніх послуг, що передбачає для молоді і безробітних можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг.
Піклуючись про прибутки і обсяги виробництва, приватний сектор зацікавлений у постійному підвищенні професійної компетентності своїх працівників, а також у тому, щоб зайняти провідне місце не лише на національному, але й світовому ринку освітніх послуг. Та можливості цього сектора обмежені, і його діяльність у системі професійно-технічної освіти має негативні риси:
• приватні агентства не зацікавлені у створенні навчальних закладів, які вимагають великих витрат, розвиненої інфраструктури;
професійна підготовка у приватних навчальних закладах, як правило, не передбачає надання фундаментальних наукових знань, має вузький функціональний характер;
заклади професійної освіти, створені зусиллями приватних промислових підприємств, часто надають навички, розраховані на найближчі потреби. Це зумовлено тим, що вони чи не в змозі визначити довготривалу перспективу свого розвитку, чи не можуть виділити кошти для підготовки персоналу "з прицілом на майбутнє".
Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу нових поколінь у світ праці. Питання адекватності (відповідності) сучасних освітніх систем до вимог ринку праці цікавить як керівників держав, так і науковців-педагогів. Йдеться про створення можливості підготовленим працівникам (робітникам, технікам, молодшим спеціалістам) швидко знайти привабливу роботу. Експертами найбільшої у світі асоціації розвинених країн (OECD) був складений перелік передумов успіху випускників системи загальної і середньої освіти на ринку праці:
збалансованість системи навчальних закладів і застосування компетентнісних характеристик, спрямованих на безперервну навчальну перспективу;
поєднання навчання з працею (неповний робочий день для учнівської молоді);
забезпечення набування широких професійних вмінь та навичок на етапі обов'язкового навчання всієї молоді (на базі середньої школи);
існування ринків праці, "відкритих" для молоді;
створення широкої мережі соціальних служб для допомоги молоді, яка передчасно залишила школу, в отриманні освіти (основної чи повної середньої") та професійної кваліфікації;
• ефективне співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до трудової діяльності на місцевому, регіональному та національному рівнях;
• створення розвиненої системи інформації та консультації, соціальної допомоги молоді для орієнтації на ринку праці, для свідомого вибору найбільш цікавого і перспективного фаху чи професії;
• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів та досліджень у сфері освіти та зайнятості [27].
Серед інших тенденцій розвитку систем підготовки працівників у розвинених країнах вкажемо наступні:
Системи професійної освіти розширюються та ускладнюються в кожній окремій країні.
Враховуючи сучасну необхідність змін місць праці, застосовують підготовку не до однієї, а до групи спеціальностей.
3. Вводять нові спеціальності, розширюється відносне значення загальної освіти, насамперед, вивчення іноземних мов і ЕОМ (інформаційних технологій).
Зменшується відносна роль міністерств освіти, зростає залучення до професійної освіти міністерства праці і спілок промисловців.
В Європі помітне прагнення полегшити процес взаємовизнання документів про отримання професійної підготовки, відтак, намір збільшити мобільність кваліфікованої робочої сили в межах регіональних асоціацій країн - Європейського Союзу, Скандинавії, СНД та ін.
6. Відбувається також поступове підвищення середнього освітнього рівня сертифікатів і дипломів професійної освіти. На практиці це означає скорочення кількості осіб, які виходять на ринок праці після завершення курсу базової професійної підготовки, і постійне зростання охоплення молоді вищою професійною освітою [7].