7.3. Тенденції розвитку системи професійної освіти

Складне завдання забезпечення зрослих потреб економіки, зумовлених розвитком високотехнологічного виробництва та глобальних ринкових зв'язків і конкуренції, загострило недоліки старої (адаптаційної) парадигми професійної освіти і пошук нової, пристосованої до глибоко демократизованих суспільств.

Нова парадигма, яку можна назвати "гуманістичною" чи "критично-креативною", спрямована на формування активної і незалежної особистості, здатної розшукати роботу та її успішно виконувати. Такий комплекс вимог включає:

• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх критичного й автономного аналізу; готовність до інноваційної діяльностіта самоосвіти;

вміння працювати автономно та колективно, прийняття самостійних рішень, позитивної конструктивної поведінки;

• професійні знання та навички фундаментального характеру, що можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності та підвищення кваліфікації в системі вищої професійної і/чи безперервної освіти;

• підприємницькі навички, шо включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, оцінювання ризиків у разі прийняття нових рішень, розуміння законів бізнесу.

Основні положення нової освітньої парадигми, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), ми подамо у вигляді порівняльної таблиці [11, с. 130].

Таблиця 11. Порівняння старої та нової парадигми професійної освіти

СТАРА ПАРАДИГМА	НОВА ПАРАДИГМА
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію	Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит рийку праці
Одноразове набуття кваліфікації	Освіта протягом всього життя
Надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця)	Надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місій роботи
Відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки	Інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок
Твердий графік прийому на навчання та його закінчення	Гнучкий та варіативний підхід до визначення строків навчання
Орієнтація на формальний (державний) сектор економіки	Врахування потреб формального та неформального (приватного) секторів економіки
Орієнтація на роботу за наймом	Орієнтація як на роботу за наймом, так і на самостійне підприємництво
Освітню політику та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава	Функції визначення політики у сфері профтехосвіти, контролю за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремлені одна від одної, зумовлені потребами ринку праці
Централізована система управління профтехосвітою	Децентралізована система, що вимагає представництва як центральних, так і місцевих владних структур, приватного сектору

Важливою світовою тенденцією розвитку системи профтехосвіти є активізація в її діяльності приватних роботодавців. Всесвітня Організація Праці пояснює появу цієї тенденції наступними чинниками:

• зменшення можливостей державних бюджетів виділяти значні кошти на освітню сферу, зокрема, в систему базової і середньої профтехосвіти. Цьому в останні роки сприяла фінансова криза, що охопила значну кількість країн, а також криза податкової сфери;

• поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в надання освітньо-професійних послуг, в першу чергу тих, що забезпечують отримання актуальних професійних компетентностей;

швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;• неспроможність державної системи професійної освіти без залучення додаткових матеріальних і людських ресурсів забезпечити нові потреби ринкової економіки.

У розвитку системи профтехосвіти держава та приватний сектор (у країнах його значного розвитку) виступають як партнери і в більшості випадків плідно співпрацюють. Звичайно, кожна зі сторін дбає про свої інтереси. Держава зацікавлена в наданні професійної освіти випускникам шкіл та безробітним, що сприятиме стабільності суспільства та держави шляхом узгодження потреб ринку праці і номенклатури професійних дипломів і посвідчень. Демократичні уряди намагаються створити певну конкуренцію на ринку освітніх послуг, що передбачає для молоді і безробітних можливість вільного вибору навчального закладу, кращої якості пропонованих послуг.

Піклуючись про прибутки і обсяги виробництва, приватний сектор зацікавлений у постійному підвищенні професійної компетентності своїх працівників, а також у тому, щоб зайняти провідне місце не лише на національному, але й світовому ринку освітніх послуг. Та можливості цього сектора обмежені, і його діяльність у системі професійно-технічної освіти має негативні риси:

• приватні агентства не зацікавлені у створенні навчальних закладів, які вимагають великих витрат, розвиненої інфраструктури;

• професійна підготовка у приватних навчальних закладах, як правило, не передбачає надання фундаментальних наукових знань, має вузький функціональний характер;

• заклади професійної освіти, створені зусиллями приватних промислових підприємств, часто надають навички, розраховані на найближчі потреби. Це зумовлено тим, що вони чи не в змозі визначити довготривалу перспективу свого розвитку, чи не можуть виділити кошти для підготовки персоналу "з прицілом на майбутнє".

Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу нових поколінь у світ праці. Питання адекватності (відповідності) сучасних освітніх систем до вимог ринку праці цікавить як керівників держав, так і науковців-педагогів. Йдеться про створення можливості підготовленим працівникам (робітникам, технікам, молодшим спеціалістам) швидко знайти привабливу роботу. Експертами найбільшої у світі асоціації розвинених країн (OECD) був складений перелік передумов успіху випускників системи загальної і середньої освіти на ринку праці:

• збалансованість системи навчальних закладів і застосування компетентнісних характеристик, спрямованих на безперервну навчальну перспективу;

• поєднання навчання з працею (неповний робочий день для учнівської молоді);

• забезпечення набування широких професійних вмінь та навичок на етапі обов'язкового навчання всієї молоді (на базі середньої школи);

• існування ринків праці, "відкритих" для молоді;

• створення широкої мережі соціальних служб для допомоги молоді, яка передчасно залишила школу, в отриманні освіти (основної чи повної середньої") та професійної кваліфікації;

• ефективне співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до трудової діяльності на місцевому, регіональному та національному рівнях;

• створення розвиненої системи інформації та консультації, соціальної допомоги молоді для орієнтації на ринку праці, для свідомого вибору найбільш цікавого і перспективного фаху чи професії;

• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів та досліджень у сфері освіти та зайнятості [27].

Серед інших тенденцій розвитку систем підготовки працівників у розвинених країнах вкажемо наступні:

1. Системи професійної освіти розширюються та ускладнюються в кожній окремій країні.

2. Враховуючи сучасну необхідність змін місць праці, застосовують підготовку не до однієї, а до групи спеціальностей.

3. Вводять нові спеціальності, розширюється відносне значення загальної освіти, насамперед, вивчення іноземних мов і ЕОМ (інформаційних технологій).

4. Зменшується відносна роль міністерств освіти, зростає залучення до професійної освіти міністерства праці і спілок промисловців.

5. В Європі помітне прагнення полегшити процес взаємовизнання документів про отримання професійної підготовки, відтак, намір збільшити мобільність кваліфікованої робочої сили в межах регіональних асоціацій країн - Європейського Союзу, Скандинавії, СНД та ін.

6. Відбувається також поступове підвищення середнього освітнього рівня сертифікатів і дипломів професійної освіти. На практиці це означає скорочення кількості осіб, які виходять на ринок праці після завершення курсу базової професійної підготовки, і постійне зростання охоплення молоді вищою професійною освітою [7].