Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Василюк Нариси з порівняльної педагогіки.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
1.04 Mб
Скачать

4.2. Європейський союз і європейська інтеграція україни

Найважливішим партнером України став Європейський Союз -двигун прогресу й розвитку на континенті Старого Світу, більшість установ якого розташовані в Брюсселі, а меншість - в Страсбурзі і Люксембурзі.

Ідея створення подібного широкого європейського об'єднання з'явилася у 1946 р. після пропозиції Winstona L. S. Churchilla про організацію "об'єднаних держав (штатів) Європи". В 40 - 50-х роках було створено декілька важливих міжнародних організацій, що свідчило

початок процесу європейської інтеграції в галузях господарства, культури та освіти. Серед них : Організація економічної співпраці та розвитку [OECD] (1948р.); Рада Європи (1949). Дві наступні - Об'єднання європейського господарства та Європейське об'єднання по атомній енергії (1957) - у 1967р. створили інституційні рамки Європейської Спільноти, яка у 1993 р. отримала назву Європейський Союз (European Union), який ми надалі позначатимемо ЄС.

У склад ЄС входять 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Люксембург, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, В цілому організація охоплює 370 млн. жителів. У 1992 р. був підписаний трактат про ЄС, згідно якому постав новий статус - громадянин Союзу. Розпочавши з угод про торгівлю вугіллям і сталлю, учасники ЄС створили цілісний та урівноважений європейський ринок. Зняття кордонів зробило можливим вільний приплив людей, товарів та послуг на території усієї європейської спільноти.

У даній міжнародній організації діють чотири основні інституції: Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів), Європейський Комітет, Європейський Парламент і Трибунал Справедливості, а також Європейська Рада. Сутністю Союзу стала дуже тісна співпраця в усіх галузях життя, у тому числі - освітній, на розвиток якої ЄС щороку виділяє великі ресурси.

У 1971р. відбулась перша зустріч міністрів освіти ЄС, яка чітко визначила напрями європейської освітньої політики. З 1976 р. Рада міністрів освіти ЄС затверджує першу освітню програму, сконцентровану на 6 темах:

  1. створення відповідних умов для отримання загальної та професійної освіти емігрантам та їх дітям;

  2. краще взаємне пізнання європейських освітніх систем, розвиток освітньої компаративістики (порівняльної педагогіки);

  3. накопичення фундаментальної документації та статистики (для цього була створена система EURYDICE);

  4. співпраця у галузі вищої школи;

  5. розвиток навчання іноземним мовам;

  6. рівність шансів у доступі до усіх форм шкільництва.

Пізніше до даної програми було долучено проблему підготовки молоді до професійної діяльності для боротьби з безробіттям. Важливими освітньо-політичними документами ЄС стали "Ухвала про свободу виховання у Європейській СпільнотГ(19&4) та "Декларація основних прав і свобод"( 1989). У цих нормативних документах акцентується вимога забезпечення усім дітям та молоді права на виховання і навчання. Стосовно вищої освіти у країнах ЄС існує меморандум (1991), скерований на вирішення регіональних проблем, оцінку і врахування ринку праці, змін демографічних умов, мобільності працівників тощо. Звернута увага на роль культури в європейській інтеграції, на нові вимоги до вищої школи. Виділена проблематика дистанційного навчання та відкритої освіти, які стають все більш актуальними.

До сучасних пріоритетів ЄС відносяться: обмін учителями, визнання професійних кваліфікацій, професійна освіта та дистанційне навчання, вища освіта й підвищення якості навчання.

Вагомим напрямом діяльності ЄС стає "європейський вимір навчання". Європейськість стає важливою педагогічною категорією. Йдеться передусім про те, щоб учнівська та студентська молодь пізнавала європейську спільноту не лише як інституційний, економічний та політичний простір, але і як людську спільність, взаємозв'язану прагненням побудови нового інтегрованого суспільства.

Європейський вимір освіти - це:

.♦ потреба зміцнення у молоді почуття європейської своєрідності;

  • краще розуміння цінностей європейської цивілізації і основ, на якій громадяни Європейської спільноти здійснюють свій розвиток. В першу чергу, це ознайомлення з засадами демократії, повага до прав людини, толерантність та солідарність як результат кращого пізнання "інших";

  • підготовка молоді до участі в суспільному та господарському розвитку Союзу, усвідомлення його корисності;

  • збагачення знань про історичні, культурні та господарські аспекти країн-членів ЄС.

Європейський освітній вимір - це також прагнення до визначення школі нової ролі по відношенню до емігрантів та етнічних меншин, пошуки плюралістичної та міжкультурної моделі навчання. Європейський освітній вимір виступає у більшості документах ЄС та все більше тяжіє до збагачення змісту шкільних програм знаннями, які сприяють усвідомленню себе як громадянина Європи. Ця тематика представлена в історії, географії, громадянському вихованні, предметах іноземних мов тощо. Наша інтеграція в ЄС можлива лише через врахування і використання цих рекомендацій. З огляду на виключну важливість цього питання, наведемо перелік визначальних пріоритетів сучасної освітньої політики Європейського Союзу.

1. Рівність освітніх шансів по відношенню до:

  1. дітей інших національностей, мов, вірувань, емігрантів;

  2. учнів, фізично або розумово неповноцінних;

  3. статі;

  4. охорони життя та здоров'я учнів.

2. Підвищення якості навчання через:

  1. реформи навчальних програм;

  2. відмова від енциклопедизму;

  3. використання новітніх досягнень науки і техніки;

4) реформи системи професійної орієнтації та порадництва.

3. Моделювання сучасної системи підготовки вчителів, основи якого становлять:

  1. академічне навчання;

  2. творча, інноваційна постава;

3) підвищення та перевірка знань, а також удосконалення вмінь учителя в процесі безперервної освіти.

4.Виховання європейця як "громадянина світу", яке охоплює:

  1. виховання для миру і демократії;

  2. вивчення іноземних мов;

3) релігійна, расова, і суспільна толерантність відповідно до Конвенції Прав Людини:

  1. побудова європейської та інформаційної мережі;

  2. обмін молоддю.

Зауважимо, що держави-члени ЄС зберігають свою автономність й специфічність, а тому не поспішають уніфікувати освітні системи. Прагнення до окреслення освітніх стандартів і нострифікацію (порівняння) дипломів слід визнати за слушне з погляду на передбачувану міграцію молоді, можливості навчання в одній з європейських країн та продовження отримання освіти в іншій або пошуки праці поза рідною країною. Тому створення єврорегіонів повинно сприяти виникненню ринку праці як європейського ринку.

4.3. РАДА ЄВРОПИ - "ПОЛІТИЧНА СОВІСТЬ" КОНТИНЕНТУ

Рада Європи (РЄ) істотно відрізняється від Європейського Союзу за цілями і методами діяльності, хоч розташована у Страсбурзі поряд з інституціями ЄС. Вона була створена у 1949 р. для правової й освітньої співпраці серед країн-члєнів. Освітні проблеми належать до головних завдань Ради від початку її існування. Спільним для обох об'єднань є орієнтація на вироблення узгоджених концепцій в освітній політиці за умови збереження особливостей та специфіки окремих освітніх систем країн-членів. Правовою основою освітніх починань РЄ забезпечує Європейська культурна конвенція.

Проблемами освіти в Раді Європи займається Рада культурної співпраці, яка проводить дослідницьку діяльність, зокрема в наступних сферах:

  • моделей навчання учня і вчителя;

  • аналізу цілей та змісту навчання, особливо початкового;

  • демократизації життя у Європі, захисту прав людини;

  • мультимедіальних мовних курсів;

  • дистанційної освіти;

  • створення європейської мережі навчальних програм для дорослих.

Тісний зв'язок Ради Європи з Європейським Союзом сприяв появі спільних видань-рекомендацій для країн-учасників. В рекомендаціях сформульовано пропозиції стосовно ознайомлення учнів та студентів з правами людини. Звернута увага на підготовку вчителів, особливо надання їм необхідних знань і формування вмінь, пов'язаних із викладанням прав людини. Дуже корисним виявився спільний проект створення Європейського Освітнього Тезаурусу - спеціалізованого словника офіційних термінів зі сфери освіти і культури на багатьох мовах. Серед слов'янських країн першою свою версію цього Тезаурусу створила Польща, а його відсутність в Україні гальмує нашу співпрацю з Європою внаслідок термінологічних неузгодженостей.

Між Радою Європи і Європейським Союзом існують і відмінності у підході до освітніх проблем. Раймонд Вебер, директор зі справ культури й освіти в Раді Європи, стверджує: "В той час, коли Союз займається передусім гармонізацією, ми (Рада Європи) хочемо зберегти різноманітність і специфіку". Суттєва різниця між освітніми системами в європейських країнах не є перешкодою у прагненні до інтеграції. "Думаю, говорить ректор Європейської Академії у Страсбургу Жан-Паул де Гавдемар, - що ніхто насправді не бажає собі якоїсь усталеної схеми, яка була нав'язана. Швидше ми повинні собі задати інше питання: як покращити взаємне пізнання освітніх систем окремих країн, щоб кожна спромоглася навчитися чомусь у іншої, а поза тим також - щоб могла прийняти, чи то на своєму ринку праці, чи в освітній системі, людей, які прибувають з цих інших країн. Ми намагаємося здійснити взаємне визнання дипломів й узгодити тривалість навчання в усіх європейських країнах. Дуже важливим с створення можливості мобільності учасників освітнього процесу, щоб хтось міг почати навчання в одній країні, продовжувати - в іншій, а закінчити -в третій".

Ефективний засіб здійснення таких амбіційних планів - прийняття у 1997 р. спільної Конвенції про визнання кваліфікацій, "що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні [21]. Нова Конвенція, до якої прилучилася й Україна, створює міцну правову основу для взаємовизнання атестатів і дипломів, сприяє інтеграції нашої освіти в європейський освітній простір.

4.4. OFXD - СПІЛКА ЗА ПРИНЦИПОМ "ТРЕБА ЖИТИ ДРУЖНО"

Організація Співпраці і Економічного Розвитку (OECD Organization for Economic Cooperation and Development) створена у 1961 p. і розташована у Парижі. Зараз до неї належать 28 країни, в тому числі всі країни-члени Європейського Союзу. Серед нещодавно прийнятих членів -Польща. В структурі OECD знаходиться Освітній Комітет і Центр Досліджень і Освітніх Інновацій. OECD займається:

  • опрацюванням звітів у справі пропонованих стратегій освіти;

  • експертним оцінюванням освітніх систем на замовлення зацікавлених країн;

- плануванням розвитку освіти згідно з економічними тенденціями. Останнім часом у сфері інтересів є програма так званих "нових

інформаційних технологій", пов'язаних із розвитком безперервної освіти.

Зауважимо, що статистичні матеріали з освітньої сфери цієї організації є особливо повними і різноманітними. Тільки вона намагається отримати дані про вплив освіти на життєвий успіх, суспільне й фінансове становище вчителів, точний розподіл повноважень на всіх рівнях освітніх адміністративних драбин тощо.

Аналіз політики цієї організації у сфері освіти й культури свідчить, що подібно до названих нами раніше ЮНЕСКО, ЄС і РЄ, вона намагається сприяти вихованню свідомих громадян Європи і світу з власним і неповторним національним корінням, які керується ідеєю поваги і дотримання прав людини.

Варто зауважити, що ми вказали не всі наявні міжнародні організації, які діють у сфері освіти. Наприклад, Світовий Банк (World Bank) останніми роками фінансує велику кількість робіт з дослідження людського потенціалу й виробничої компетентності активного населення тих країн, з якими він веде фінансові справи. Нещодавно дійшла черга і до України, яка може отримати позику від СБ на розвиток освітньої інфраструктури на виключно вигідних умовах.

Ба, навіть суто воєнне об'єднання НАЇО (Організація Північноатлантичної угоди - North Atlantic Treaty Organization - NATO) вбачає перспективи зміцнення миру й безпеки не лише розширенням своїх географічних кордонів (як відомо, Польща вступила в НАТО, черга -України), а й у сприянні розвитку освіти, в першу чергу, громадянської й демократичної. МАТО через польські структури частково взяла участь у появі даної книги - надавши кошти на стажування у Польщі й накопичення матеріалів першому з авторів.

4.5. ПРИКЛАДНІ ПРОГРАМИ І ОСВІТНІ ПРОЕКТИ

Згадані нами вище конвенції, декларації й угоди перетворюються в конкретні справи шляхом виконання освітніх програм і проектів. Вони відзначаються виключною різноманітністю за цілями і обсягом, джерелами фінансування і тривалістю. Завершивши один проект, міжнародні освітні організації розпочинають новий, оскільки кількість невирішених проблем змінюється мало, а підвищення вимог до систем освіти вимагає пошуків нових рішень і заходів. Розвинені країни добровільно взяли на себе зобов'язання скеровувати до 1% свого валового національного прибутку на підтримку освітнього прогресу в третьому світі. На практиці вони дарують менший обсяг - 0,3-0,5% (виняток - Швеція, типовий багаторічний показник якої -0,8%). Ці ресурси скеровуються переважно в країни Африки, Азії, Південної і Центральної Америки.

Розпад СРСР і соціалістичного табору, виникнення великої кількості незалежних країн у поєднанні з кризою економіки пояснює перетворення частини цих країн в об'єкти допомоги з Заходу.

Особливо великі суми - сотні мільйонів доларів - отримали екс-соціалістичні країни Центральної Європи. Для раціонального використання цих коштів Європейський Союз та інші спонсори створили спеціалізовані структури; центральний офіс у Брюсселі й відділки у столицях і великих центрах багатьох країн.

•У складі СРСР Україна була ізольована від співпраці з іншими країнами. Точніше, вона була дуже обмеженою - лише кілька представників постійно працювали і різних управліннях ЮНЕСКО. Група найбільших вищих закладів освіти України обмінювалася студентами переважно з аналогічними закладами соціалістичних країн, стажування в розвинених країнах було винятковим явищем, відбувалося під патронатом служб державної безпеки країни і стосувалося дітей радянської адміністративно-політичної еліти і молодих комсомольсько-партійних активістів.

На початку відновлення нашої незалежності ініціаторами контактів, обмінів і співпраці були країни Заходу, а також окремі великі меценати (як відомий фінансит-єврей Джордж Сорос). Вони не збиралися сипати гроші "на вітер". Головна мета урядів і приватних осіб полягала у підтримці демократичних перетворень в країнах Центру і Сходу Європи, Кавказу й Центральної Азії. Мирні й демократичні "нові країни" гарантували збереження безпеки й стабільності на теренах Старого Світу й далеко поза ним. Бідні країни з тоталітарним управлінням - Ірак, Палестина та ін. -головне джерело неспокою й напруги в тих регіонах, де вони розташовані. Україна потрапили в "другу чергу" екс-соціалістичних країн, які розвинені держави розглядали як об'єкт вкладення коштів для розвитку освіти й підтримку руху до демократії та ринкової економіки. Нарівні з іншими членами СНД (Спілки незалежних держав) основний потік коштів йде в межах програми TEMPUS (Trans-European Mobility Program for University Studies - Програма трансєвропейської мобільності у вищій школі). Ця програма європейської співпраці була прийнята у 1990 р. і здійснює завдання допомоги розвитку і трансформації вищого шкільництва. До пріоритетних напрямів програми TEMPUS належать:

  1. управління, менеджмент у вищій школі:

модернізація освітньої системи; 3) суспільні та медичні науки. Діяльність в рамках програми охоплює:

  1. фінансування певних вужчих програм, наприклад, безперервної освіти;

  2. фінансування післядипломних студій та аспірантури;

  3. обмін викладацькими кадрами та студентами;

4) комплексне поліпшення управління, фінансування публікацій, дослідження та обмін молоддю;

5) фінансування індивідуальних стипендій.

На першій стадії співпраці Європейського Союзу з Україною серед партнерів були лише елітні наші університети, а серед напрямків проектів домінували два - економіка і сучасні європейські мови, значно випереджаючи соціальні науки, управління вищими навчальними закладами тощо. Лише з другої половини 90-х років отримали перемогу пропозиції проектів з економіки оточуючого середовища, що відносно близькі за тематикою до природничих наук.

Загалом у двадцяти чотирьох великих проектах взяли чи беруть участь 19 вищих навчальних закладів України і понад 80 класичних і технічних університетів з усіх країн Європейського Союзу. У рамках кожного з таких проектів тривалі візити для навчання і стажування у закладах-партнерах здійснюють 80-120 працівників вищих навчальних закладів України. Західні університети створюють прекрасні можливості для того, щоб візитери отримали якнайбільше корисної інформації, зустрілися як з керівниками зарубіжних закладів, так і колегами, що виконують в них подібні функції.

Аналіз результатів п'яти років взаємодії європейських та українських вищих навчальних закладів засвідчив їх суперечливість. Європейські експерти з освітньої взаємодії відзначають, що процедурні та інші формальні аспекти спільних проектів вимагають негайного вдосконалення для підвищення ефективності і результативності, підвищення тривалості впливу проектів на розвиток вищих шкіл України.

Чи не головною проблемою стало погане знання європейських мов учасниками проектів з українського боку і брак часу на їх поглиблену підготовку у рамках більшості проектів. У 1993 році був неточно визначений розподіл коштів за різними статтями видатків проектів. Малий відсоток коштів на оплату персоналу (до 25% загалу) у багатьох проектах привів до зниження результатів внаслідок неможливості залучення і оплати необхідної кількості фахівців з України та інших країн-учасників. Більшість західних експертів пропонують підвищити обсяг згаданої статті витрат до 40%. Лунають пропозиції подовжити тривалість частини проектів до п'яти років.

Координатори проектів з країн Європейського Союзу відзначають значну позитивну роль Міністерства освіти України і створеного в Києві

Інформаційного пункту, розташованого з 1996 року в Представництві Європейської Комісії в Україні. Немає сумнівів у тому, що накопичений за ці роки позитивний досвід дасть змогу досягти вищих успіхів у нових проектах програми ТАСІС. Ці програми лишаються стимулятором співпраці у вищому шкільництві між країнами ЄС і Центрально-Східної Європи, що сприяє процесам інтеграції.

Останні її програми в Україні розширили коло співпраці на регіональні проекти, зниження безробіття, вирішення складних проблем звільнених з лав збройних сил осіб та ін. За 90-ті роки Україна отримала допомогу на 468 млн. євро, за перші п'ять років XXI ст. запланований обсяг - понад 200 млн. євро [22, 23].

На закінчення вкажемо також назви кількох загальноєвропейських програм, до яких з кожним роком, услід за Польщею, долучається й Україна.

ARION - програма, яка стосується розвитку співпраці у галузі освіти, а саме:

1) накопичення і розповсюдження інформації, яка слугує розвитку шкільництва країн членів;

  1. обмін педагогічним досвідом;

  2. розповсюдження освітніх та інноваційних ідей;

  3. закордонне стажування вчителів.

ERASMUS - програма, що охоплює напрями наступної діяльності:

  1. обмін студентами європейських вищих шкіл;

  2. збільшення мобільності студентів;

  3. розвиток вищих шкіл;

  4. створення правових, організаційних та матеріальних умов для виділення часу студій на навчальному стажуванні за кордоном;

  1. можливість використання стипендій під час закордонного навчання;

  2. проведення іноземними викладачами лекцій у вищій школі іншої країни;

7) можливість для викладачів наукового стажування за кордоном. EUROTECNET - програма, спрямована на збільшення обсягів

використання нових технологій у професійному навчанні.

EURYDICE - мета і завдання подібні до програми ARION.

IRIS - мережа програм, які охоплюють професійну підготовку жінок, а саме:

  1. створення жінкам доступу до усіх галузей і видів професійної підготовки;

  2. впровадження специфічної методики навчання, що відповідає потребам жінок.

LINGUA - програма, яка стосується розвитку вивчення іноземних мов і охоплює:

1) підготовку і вдосконалення вчителів іноземних мов;

2) підвищення рівня фундаментальної підготовки вчителів іноземних мов у вищих навчальних закладах;

  1. підвищення мовних можливостей людей, які використовують іноземні мови у своїй професійній діяльності;

  2. обмін учнями професійних шкіл.

Ця програма включає наступні мови: англійську, німецьку, французьку, грецьку, італійську, іспанську, португальську, датську, голландську, ірландську.

PETRA - професійна освіта та підготовка молоді до дорослого життя і професійної роботи через:

1) створення для всієї молоді можливості отримати мінімум дворічну професійну освіту:

  1. поширення освітніх пропозицій;

  2. збільшення здібності пристосування систем освіти до змін у господарстві, технологіях та суспільного життя;

  3. розвиток професійного консультування;

  4. підготовку до нових професійних напрямів;

  5. навчання дівчат;

  6. пристосування професійної освіти до потреб ринку праці;

  7. застосування нових навчальних технологій;

  8. вирішення проблем молоді без закінченої освіти.

Програма PETRA особливо сприяє підвищенню якості навчальних програм та пристосуванню навчання до освітніх та економічних потреб молодих людей.

SOCRATES є освітньою програмою ЄС, створеною з мстою підвищення якості навчання дітей, молоді та дорослих. Ця програма охоплює компоненти таких програм, як TEMPUS, ERASMUS, LINGUA, EURYDICE, NARJC (мережа еквівалентів - визнання дипломів) тощо.

Одним із провідних складових програми SOCRATES є програма COMEMUS. Метою останньої є здійснення європейського виміру через міжнародну співпрацю освітніх інституцій - середніх та основних (базових) шкіл, дошкільних закладів. COMENIUS сприяє партнерству у сфері обміну досвідом та розвитку міжкультурної кооперації поміж освітніми закладами країн ЄС, Центральної та Східної Європи.

LEONARDO - програма Європейського Союзу, що має назву "Безперервна освіта: школа та її партнери у процесі професійної підготовки". Вона впроваджується у країнах Центральної Європи.

РОЗДІЛ 5

Дошкільне виховяння і почятковв школа

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.