9.1. Підвищення вимог до вчителя XXI ст.

Суспільні, господарські та політичні зміни, що відбуваються у Європі та інших континентах, впливають на появу нових освітніх ідей, що трансформують концепції підготовки та професійного удосконалення вчителів.

Для збереження високого і сучасного рівня національної освіти необхідно своєчасно шукати відповідь на запитання: в якому напрямі розвивається підготовка вчителів, та які орієнтації повинні становити фундамент педагогічної освіти?

В епоху глобальних змін, появи нових тенденцій, що з труднощами долають перешкоди у формі застарілих стереотипів та упереджень,

особливо важливо розпочати пошуки дороговказів, які становили б підґрунтя для удосконаленої системи підготовки педагогічних кадрів.

Підготовка вчителів завжди була серед центральних проблем діяльності систем освіти, оскільки вчитель був, є і залишиться головною дійовою особою, покликаною виконувати їх складні завдання.

Поняття "підготовка вчителя" змінювалося разом з еволюцією поглядів на мету навчання і виховання, уявленнями про необхідні характеристики і якості вчителя. За новою критично-креативною парадигмою у XXI ст. освіта слугуватиме насамперед багатосторонньому розвитку особистості, забезпечуватиме формування у неї комплексу стійких гуманістично-демократичних цінностей, життєво-важливих знань, умінь і навичок, сприятиме підготовці до неперервної самоосвіти і саморозвитку. Це стосується всіх учасників освіти, але передусім -учителів.

Серед основних факторів прогресу в освіті - якість педагогічних кадрів, багатство їх підготовки і перспективність її орієнтацій.

Ускладнення завдань школи і функцій учителя підвищило вимоги до його професійно-педагогічної підготовки, методів і засобів формування у майбутнього вчителя високої загальнофахової та специфічно-діяльнісної грамотності, а саме:

• достатніх знань і вмінь у галузі теорії і методики виховної роботи;

• належного ознайомлення з теорією, закономірностями і технологією навчання;

• необхідних знань зі сфери наук про людину (ОСКОІ няукоюго людинознавства: гене тики, етики і моралі, ОТОЛОГІЇ 1.1 ш ). мін MM 'важливе значення для успіху в педагогічній ДІЯЛЬНОСТІ

• вмінь організовувати і здійснювати виховуюче НІІЧІМІ

• знань не лише з історії розвитку ПМДГОГІЧНОІ 'іуммі і о і минулих століть, а, насамперед, поінформованої ГІ про їй і тенденції сучасності, про досягнення колег у класній кр.ниі П II Kopj М

• навичок інноваційної професійної діяльності;

• різноманітної і ефективної практичної підготовки.

Різні країни і міжнародні організації (наприклад, ІОНИ I^і1 Міжнародне Бюро Освіти, Міжнародна Організація Праці тощо) МАЮТЬ неоднакові погляди на структуру професійно-педагогічної підготовки вчителів, на склад комплексу відповідних дисциплін. Та все більше зміцнюється переконання про необхідність єдиної базової підготовки. Це зумовлюється тим, що всі вчителі в усіх типах шкіл виконують однакові основні педагогічні функції. Тому вони мають отримати приблизно однакову за обсягом і якістю базову теоретичну і практичну професійно-педагогічну підготовку, "щоб кожна дитина могла мати педагогічно грамотного вчителя" [28]. Пошуками найдоцільнішого змісту і структури підготовки майбутніх учителів зайняті науковці-педевтологи багатьох країн.

Маловідома в Україні педевтологія варта нашої якнайпильнішої уваги. Цей термін походить від двох грецьких слів paindeutis - вчитель і logos — наука, означаючи галузь педагогіки, предметом якої є проблеми, що стосуються вчителя, його особистості, професійної орієнтації, загальної, професійної і педагогічної підготовки, кваліфікацій і компетентностей, удосконалення, умов успішного виконання своїх обов'язків.

На думку педевтологів, і в інформаційному суспільстві вчитель лишатиметься головним виконавцем основних функцій школи і готуватиме учнів до: І) життя у суспільстві; 2) навчання і самоосвіти протягом усього життя; 3) праці; 4) участі в культурі; 5) піклування про власне здоров'я й якість оточуючого середовища. Таке бачення ролі вчителя має визначати і його підготовку, враховуючи, що не всі інформаційно-технічні досягнення і нововведення сприяють успішній праці вчителів.

Серед спільних для багатьох країн тенденцій змін підготовки вчителів виділимо наступні:

1) зростаючу роль університетів у підготовці педагогічних кадрів і підвищенні наукового рівня інших педагогічних закладів;

2) актуалізацію освітньої проблематики в урядовій, зокрема, підвищення уваги до підготовки більш кваліфікованих вчителів;

3) наголос на розвиток особистості майбутнього вчителя, формування його інтелектуальної самостійності, індивідуальних вмінь та здібностей, появу творчої постави і гуманізму в міжлюдських відносинах, високого професіоналізму;

4. зростаючу роль педагогічної науки і практики на всіх рівнях підготовки;

5. підвищення кваліфікаційних вимог до науково-викладацького складу вищих педагогічних закладів у сферах наукової культури та педагогічного досвіду;

6. ретельний професійний відбір молоді до педагогічних закладів;

7. прагнення до поєднання навчання із науковою роботою студентів, а також із творчою діяльністю у різних сферах.

Разом з тим, наявний стан підготовки педагогів не задовольняє усіх вимог оновленої школи. Для подолання цього недоліку ведуться пошуки ліпших рішень у модернізації системи педагогічної освіти.

У міжнародній шкалі виступає явище вивчення і порівняння різних систем підготовки вчителів та запозичення тих елементів, що придатні для застосування у даній країні. Римський клуб, що добре відомий своїми точними передбаченнями майбутнього і пропозиціями раціональних способів подолання перешкод на шляху до стійкого розвитку, та

міжнародні організації (ЮНЕСКО, Рада Європи, Європейський Союз) наголошують на необхідності ширшої підготовки вчителів як визначальній передумові успішного реформування й оновлення систем освіти.