5.1. Елементи історії розвитку системи дошкільного виховання

У кожній країні був оригінальний шлях створення й удосконалення позасімейного виховання і навчання дітей віком 2-10 років. Вища централізація державного управління, як свідчить історія, сприяла формуванню розгалуженої й ефективної мережі закладів дошкільної підготовки, не кажучи про єдину й уніфіковану початкову школу.

Наприклад, хоч перші заклади для піклування про малих дітей були у Франції кінця XVIII ст. наслідком ініціативи окремих осіб, у середині XIX ст. ними зацікавилися державні влади, які пізніше прийняли закони, що регулювали діяльність "материнських шкіл (ecoles matemelles)".

Спершу ці школи намагалися копіювати класно-урочну систему, що встигла утвердитися в школах того часу, але новаторські ідеї Песталоцці і Фробеля та практичні досягнення Марії Монтесоррі й Пауліни Кергомард частково подолали стереотипи й ввели елементи навчання і виховання через гру. Лідером серед розвинених країн в організації роботи системи дошкільної підготовки була й лишається Франція, де всі діти віком 3-6 років відвідують чудово обладнані й добре пристосовані для цієї вікової групи материнські школи. Питання залучення в них дітей дворічного віку лишається дискусійним, та й не всі сімї погоджуються з таким варіантом. Не лише державні установи, а й усе населення Франції підтримує материнські школи, які виконують кілька завдань:

• успішно забезпечують дитину знаннями і навичками, необхідними для регулярних занять у чималому колективі шкільного класу (сучасна "мікроскопічна" сім'я цього зробити не може);

• дитина отримує змогу розширити і збагатити свої соціальні навички, увійти у групу, вчитися встановлювати контакти й оцінювати себе;

• застосування ігор різного типу розвиває діяльнісний потенціал дитини, розширює її досвід, знання і перші вміння;

• хоч материнські школи не ліквідували вплив соціально-сімейного оточення на розвиток дітей, вони все ж набагато зменшили його негативні аспекти й створюють прийнятну рівність стартових можливостей усіх майбутніх першокласників.

Система дошкільної підготовки Франції і більшості франкомовних регіонів інших країн є взірцем для наслідування. В частині країн закон визначає початок дошкільної підготовки з віку 4-5 років (Нідерланди, Великобританія та ін.). Загалом в Європі Північ і Центр відзначаються вищим охопленням дітей дошкільною підготовкою, ніж Південь чи Схід.

Кілька слів про наші терени. Колективістські погляди на виховання засновників і керівників Радянського Союзу зумовили підвищену увагу до створення мережі дитячих садків. їх бажання бачити на виробництві і молодих матерів спричинили поширеність ясел (чимало психологів і педагогів переконані, що шкода від них більша, ніж користь). Наслідком цього стало переважання жінок над чоловіками серед зайнятих у сільському господарстві і промисловості. В момент максимального розвитку системи дошкільної підготовки в найбільш розвинених республіках СРСР охоплення дітей вікової групи 3-6 років сягало 70%.

5.2. Основні завдання системи дошкільного виховання

В наукових працях на цю тему ми знаходимо кілька причин широкого залучення дітей у дошкільні підготовчі заклади;

• постійне зростання участі жінок у суспільному житті і виробництві;

• поширеність неповних сімей (у великих містах розпадається кожна третя сім'я) та зростання небезпеки полишення дітей без нагляду й піклування;

• консенсус щодо необхідності підготовки малюків до шкільного навчання (численні психолого-педагогічні дослідження довели, що раннє дитинство є важливим сензитивним періодом для розвитку інтелектуальних, творчих здібностей особистості);

• зростання вимог до обсягу і якості професійної підготовки до діяльності у сферах складного сучасного виробництва, що примушує збільшувати тривалість навчання, поширюючи його на дошкільний період і вік 18-23 роки.

Аналіз освітніх програм більшості країн світу свідчить про те, що завдання інтенсивного розвитку закладів дошкільного виховання були включені у число їх пріоритетів. Наприклад, у США в програмі "Америка -2000" записано: "До 2000-го року всі діти матимуть доступ до високоякісних та розвивальних навчальних програм, які допоможуть підготувати їх до шкільного навчання". Подібні постанови про розвиток дошкільних закладів приймали уряди Франції, Японії, ФРН та інших країн. У загальному обсязі витрат на освіту розвинутих країн частка на дошкільне виховання збільшилася за останні 15 років майже у півтора рази. За цей період зросла кількість дітей, що відвідують дошкільні заклади: у США - на 20%, в Японії - майже на 30%, в ФРН - на 25%.

Значного розвитку зазнала система дошкільного виховання і у країнах, що розвиваються. Прикладом можна вважати Індію, уряд якої розробив спеціальну програму "Комплексна служба розвитку дитини" і створив систему державних дошкільних закладів (для дітей з малозабезпечених верств населення), яка поповнила існуючу мережу приватних закладів різного розміру і власності. Ще швидше розвивається система дошкільних закладів у Китаї (потроєння контингентів за 80-90-ті pp.), Південній Кореї (за цей період охоплення дітей зросло з 7% до 60%) та ін.

Ці успіхи лише зменшують, але не ліквідують різницю розвинених та інших країн за показниками у сфері дошкільного виховання. Якщо в перших дитячі садки відвідують 40 і більше відсотків дітей віку 3-4 років і 90-100% - у 5-річному віці (у підготовчих групах при школах), то у країнах, що розвиваються, охоплення дітей не перевищує 12-15%. Загалом, існує прямий зв'язок між типом суспільства і обсягом охоплення дітей підготовкою до школи. У суто аграрних країнах діти лишаються в сім'ї, зайнятій працею на полі поряд з помешканням, аж до вступу в школу, яку вони полишають у підлітковому віці для допомоги батькам. В індустріальних суспільствах жіноцтво є дуже важливої робочою силою на фабриках та в установах, тому розвинені країни, як правило, докладають значних зусиль для створення системи опіки і навчання дітей 3-6 років.

В Україні та інших країнах з перехідною економікою демографічні негаразди та економічна криза зменшили кількість дошкільних закладів, що створює загрозу дисбалансу стартових умов (різного рівня підготовки дітей) до шкільного навчання. За період з 1985 р. до 1998 р. включно кількість постійних закладів дошкільної підготовки зменшилася з 22600 до 17600 (на 22,1%), а контингент - з 2,6 млн. до 1,1 млн. дітей (скорочення на 57,7%). Відсоток охоплення вікової групи 1 -6 років зменшився з 60% до близько 37%. Відтак, спостерігався "рух у минуле" - за показниками діяльності системи дошкільної підготовки Україна наблизилася до групи аграрних країн третього світу. Ми переконані - це тимчасове явище, яке зникатиме разом з подоланням кризи в економіці.

Характерним для сучасного розвитку системи дошкільного виховання у світі є різноманіття типів дитячих закладів. Найбільш популярними серед них є дошкільні (підготовчі або "нульові") класи при початкових школах; державні, громадські та приватні дитячі садки з режимом повного дня. Створюються також центри короткострокового нагляду за дітьми (протягом 3-4 годин); дитячі садки при підприємствах, дитячі групи при церквах; дитячі садки для дітей з малозабезпечених та соціально неблагополучних сімей. Розширюється мережа дошкільних закладів для малюків з фізичними вадами та порушеннями психіки. Створюються (особливо у США та Німеччині) спеціальні навчально-виховні групи для діток із сімей емігрантів.Провідними тенденціями розвитку системи дошкільного виховання є:

• загальне розширення мережі дошкільних закладів;

• пріоритет у роботі дошкільних закладів на планомірну підготовку до навчання у школі;

- психологічна адаптація дошкільнят до наступного шкільного життя;

розвиток системи психолого-педагогічного та соціально-педагогічного консультування майбутніх та молодих батьків.

Наслідком цих процесів стало подальше зростання кількості дітей у дошкільних закладах; перетворення дошкільного виховання на обов'язковий етап шкільної освіти шляхом створення нульових та пропедевтичних класів при державних школах багатьох країн. Частина розвинених країн (Великобританія, Нідерланди та ін.) пішли шляхом об'єднання старших груп дитсадків з початковими школами - в них шкільний обов'язок розпочинається з віку п'яти років.

Одночасно лишаються певні відміни в орієнтації і програмах діяльності дошкільних закладів різних країн. Проілюструємо це наступною таблицею.

Таблиця 5. Пріоритетні види роботи дошкільних закладів різних країн

Великобританія

Мистецтво // Соціалізація і

громадянство II Мова // Математика //

Фізкультура // Науки і технології //Релігія

Німеччина

Автономія і соціалізація // Ігри і

розвиток фізичних, емоційних і

ментальних здібностей // Гігієна ісамообслуговування

Франція

Психомоторний розвиток // Ініціація в

науки і технології//Спілкування, мова.

письмо // Мистецтво і естетика

Греція

Психомоторний розвиток // Мистецтва

// Технології і природа // Підготовка до

читання і математики // Релігія і

Португалія Рух // Рідна мова II Музика і образотворчі мистецтва // Математика

Італія Тіло і рух // Слово і висловлювання // Простір, час, вимірювання // Природа // Спілкування // "Я" та інші

Іспанія Самоусвідомлення і особиста автономія // Фізичне і соціальне довкілля /; Комунікативні і репрезентативні навички

Нідерланди Самоусвідомлення // Психомоторний розвиток // Рідна мова II Арифметика і математика // Англійська мова // Безпека руху // Валеологія

Бельгія Психомоторний розвиток // Пластичне мистецтво // Мова // Математика // Музика // Науки про природу

України Фізичний і психічний розвиток // Самоусвідомлення і соціалізація // Рідна мова II Особиста гігієна // Підготовка до школи

Ядро програм ігрового навчання зберігається та вдосконалюється і в сучасній практиці системи дошкільної підготовки України. Позитивним явищем стала співпраця вихователів українських закладів з колегами з країн Західної Європи, ознайомлення з досягненнями та обмін усім корисним і позитивним.