Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Менеджмент самостоялки.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
302.79 Кб
Скачать
  1. Свобода дії у виконанні.

    Поняття "свобода" описує два відношення людини до предмета своєї дії - це і руйнування рухів і їх повна свобода. Вільне те, що дозволене природою людському тілу і його рухам, які так або інакше перетворюють предмет відповідно до мети. А спроможність — сама дія і ступінь її свободи в момент виконання. Дія відмінна від знань про неї (її можливостей), і тому без знання про дію ні хист, ні діяльність не можуть стати доцільними, тобто зробити дію і рухи вільними..

    Місце дії в діапазоні "руйнування - свобода" або рівень її досконалості предметно фіксуються суб'єктивно як моменти міри - кількісної і якісної визначеності в самоздійсненні людини - і об'єктивно - з боку відповідності дії природним законам. Те, що руйнує дії, нами оцінюється як дисгармонійне і спотворене, протилежна цьому дія - вільна, гармонійна і набуває властивостей прекрасного.

    Можуть бути між ними і проміжні стани дії: їх безліч - стільки, скільки здатна людина встановити відмінностей між двома, або й більше, суміжними діями. І тут завдання оптимізації технології якраз і полягає в тому, щоб встановити, в якому напрямі відбувається розвиток діяльності: вона набуває або втрачає гармонію, єдність цілісності, розвиток іде в бік прогресу або регресу.

    Вибір однієї з безлічі технологій - вільної - не може бути випадковим, а тим більш відданим на відкуп стихії природного процесу, не може відбуватися самопливом. Здійснюючи вибір дії, людина має погоджуватися із законами природи, які становлять основу технології.

    У суб'єктивному плані процес вибору "однієї з безлічі" при засвоєнні дії переживається в двох формах:

    — переживання-пристосування, в результаті якого відходять траєкторії і форми рухів, концентруються зусилля, відбувається їхній розподіл у дії так, щоб вона найбільш повно відповідала просторово-часовій будові предмета (його хронотопу) або явища, яке перетворюється дією;

    — переживання як звільнення, як процес переходу від скутого, за-кріпаченого руху, незручної дії до дії, що виконується легко, вільно, без будь-якого зайвого напруження і пригнічення: обмеження, що заклинюють рухи, гальмують природне виконання, при цьому відсіюються, і регулювання ними спрощується.

    Досить усвідомити існуючі перешкоди і осмислити можливі в майбутньому антагоністичні протиріччя в дії, в цілісності "мисляче тіло людини—предмет" і зробити їх центром уваги і свідомого зусилля, щоб перебудувати рухи в погрібні форми, а дії надати втрачену свободу.

    Оскільки мета діяльності досягається через систему дій, то їх продукт створюється кожною з цих дій - мікроетапом розвитку.

    Якщо дії обмежені в свободі, то перед людиною постає ряд додаткових завдань. Вони зупиняють її розвиток і людина змушена, перш ніж досягти мети, боротися за свободу рухів. Зупинки в розвитку можуть бути досить тривалими.

    Після цього, згодом, треба повернутися до розв'язання істинних задач. Тут навчальна діяльність дробиться, задачі дрібнішають, активність людини розпорошується, і вона втрачає впевненість в успіхові, а мотивація діяльності, у свою чергу, слабшає. Ось чому свобода дії визначає свободу діяльності і її ефективність.

    Шлях здобуття свободи дії і свободи діяльності ґрунтується на одному і тому самому механізмі. І це цілком зрозуміло, адже механізми виконання дії є водночас і механізмами розвитку діяльності; ущербність одних породжує дезорганізацію в діяльності, спрямовує її в бік, протилежний розвитку - в бік регресивних змін.

    Єдність - не тотожність - механізмів розвитку дії і діяльності очевидна. Однак дія, як клітинка діяльності в цьому процесі, є умовою її становлення і послідовного розвитку.

  2. Урахування суб'єктивних факторів у розпорядчій діяльності.

Об'єктивною основою використання організаційно-адміністративних методів управління виступають організаційні відносини, що становлять частину механізму управління. Оскільки за їх допомогою реалізовується одна з найважливіших функцій управління — функція організації, задачі організаційно-адміністративної діяльності полягають у координації дій підлеглих. Абсолютно справедливо критикувалися і критикуються важелі адміністративного управління, однак потрібно мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, який забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи колективу. Важливо визначити оптимальне поєднання, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних і економічних методів.

Підхід, згідно з яким сфера впливу економічних методів поширюється тільки за рахунок витіснення організаційно-адміністративних методів управління, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з практичної точки зору, оскільки механізми їх дії принципово відрізняються. Організаційно-адміністративні методи, в основному, спираються на владу керівника, його права, властиві підприємству дисципліну і відповідальність. Керівник представляється тут як адміністратор, суб'єкт влади, що спирається на надане йому в цьому право. Однак адміністративні методи не треба ототожнювати з вольовими і суб'єктивними методами керівництва, тобто адмініструванням.

Організаційно-адмініетративні методи надають прямий вплив на керований об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, контроль за їх виконанням, систему адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і % д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового і господарського законодавства. Класифікація адміністративних (організаційно-розпорядчих) методів управління підприємством наведена на рис.7.1.

Рис.7.1 Класифікація організаційно-розпорядчих методів управління підприємством

Методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління. Розпорядчий вплив — це пряма адміністративна вказівка, яка має обов'язковий характер, і адресується керованим об'єктам або особам.

Сучасний період становлення ринку сприяє розширенню діяльності підприємств, ускладненню економічних зв'язків, посиленню конкуренції. За цих умов для забезпечення ритмічної, узгодженої діяльності апарату управління не достатньо використовувати тільки методи організаційного впливу.

На практиці часто вдаються до глибоких адміністративних заходів впливу, спрямованих на усунення порушень зв'язків, пропорцій, узгодженість і ритмічність процесів господарської діяльності підприємств, що передбачає застосування методів розпорядчого впливу, які мають різний ступінь регламентації і деталізації.

На відміну від організаційних методів, спрямованих на формування системи управління, розпорядчі методи дають змогу вирішити тільки окремі питання. Розпорядчий вплив не передбачає будь-які варіанти у виборі прийомів виконання певної дії, крім запропонованого, забезпечує чіткі дії управлінського апарату, налагоджену працю системи управління. Залежно від змісту і рівня управління розпорядчий вплив може набувати форм наказів, розпоряджень і вказівок.

У цілому обсяг розпорядчих впливів залежить від якості підготовки кадрів управління, уміння, досвіду, авторитету, ініціативи та інших факторів. Форми розпорядчого впливу тісно пов'язані між собою і з формами організаційного впливу. З поглибленням розподілу праці в апараті управління, більш повним і чітким його документуванням завдяки розробці положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, а також загальному удосконаленню управлінської діяльності потреби в оформленні деяких управлінських рішень за допомогою видання наказів, розпоряджень немає. Тому чим кращий на підприємстві організаційний вплив у формі регламентування, нормування, методичного інструктування, тим рідше доводиться вирішувати питання за допомогою форм розпорядчого впливу.

При використанні організаційно-розпорядчих методів впливу керівники мають пам'ятати про те, що правової сили ці методи набувають за умов відповідності чинному законодавству. Тому адміністративна діяльність на усіх ланках управління торговель ним підприємством має враховувати правові аспекти і відбуватися у межах законів.

Основною формою офіційних відносин у системі управління є віддача розпоряджень. Розпорядження — це повідомлення, передане керівником підлеглим, що стосується змісту і результатів їх діяльності.

Воно містить встановлення обов'язкової для виконання задачі, перелік обмежень (тобто того, що не слід робити) і в окремих випадках інструкції про порядок виконання завдань.

Рис.7.2 Чинники, що впливають на вибір виду розпорядження

Види розпоряджень: І. За способом віддачі:

    1. Усні (недокументовані): віддаються при рішенні термінових задач малої і середньої складності і важливості у невеликих стабільних колективах.

    2. Специфікою усних розпоряджень є можливість неоднозначного тлумачення їхнього змісту (як того, хто його віддає, так і того, хто його одержує).

1.2. Письмові (є доцільними у великих підприємствах, а також у випадку, якщо розпорядження важливе, складне, велике за обсягом, оскільки людина запам'ятовує обмежений обсяг інформації);

1.3. Змішані: спочатку для оперативності віддається усне розпорядження, а потім робиться його письмове підтвердження.

2. У залежності від цілей, особливостей ситуації, стилю управління керівника і рівня розвитку працівників:

2.1. Директивні:

• наказ: зобов'язує підлеглих визначеним способом, точно та у встановлений термін виконати завдання, що складає сутність розпорядження, і за змістом буває наказом, в якому будь-що наказується, забороняється або інструктується; команда (усна вказівка) — це наказ, що віддається усно.

Іноді накази як додаткову інформацію можуть містити перелік санкцій, що застосовуються при порушенні термінів або порядку виконання завдання. Найчастіше іро форму впливу застосовують керівники низової ланки: адміністратори, завідуючі виробництвом, секціями і відділами. На вищих рівнях управлінської ієрархії кількість усних вказівок зменшується;

доручення: регламентує тільки зміст завдання, залишаючи підлеглим право у виборі способу дій, а іноді і термінів виконання. Зміст доручення — інформація про конкретні цілі і задачі, на підставі якої підлеглі можуть самостійно працювати. Ця інформація повинна бути чіткою і зрозумілою, тому неясні питання обмовляються відразу. У термінових випадках доручення можуть носити попередній характер.

2.2. Демократичні:

рада: залишає певну волю виконавцю відносно змісту розпорядження, зберігаючи непорушною лише основну його суть);

прохання: є доцільним, якщо завдання звичайне, а відносини між керівником і виконавцем довірливі); виклик добровольців.

Для підвищення якості виконання розпоряджень вони можуть підсилюватися та Ідами додатковими засобами впливу на виконавця: переконання, апеляція до логіки; побажання; обіцянка винагороди;

встановлення санкцій, що застосовуються при невиконанні розпоряджень. У розпорядчій діяльності менеджеру слід враховувати певні рекомендації. Так, задача, що ставиться у розпорядженні, повинна відповідати обов'язкам, ральним можливостям виконавців, їхній культурі, рівню освіти, психологічним особливостям (хоча на практиці бувають відхилення в ту або іншу сторону). Це дозволяє уникнути безкорисного витрачання різного роду ресурсів, якщо працівник не реалізовує цілком свої здібності, чи запобігає появі незадоволеності, якщо він це завдання не в змозі виконати. У той же час його можливості можуть збільшуватися в зв'язку з розвитком особистості.

Розпорядження повинні бути конкретними, точними і чітко сформульованими.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.