14. Уявлення про особистість в межах вчення про людину б.Г.Ананьєва.

“...Особистість є об’єкт і суб’єкт історичного процесу, об’єкт і суб’єкт суспільних відношень, суб’єкт і об’єкт спілкування, нарешті, що особливо важливо, суб’єкт суспільної поведінка – носій моральної свідомості”.

Б.Г.Ананьєв робить низку зауважень стосовно співвідношення понять “людина”, “особистість”, “суб’єкт”.

З одного боку, людина як суб’єкт пізнання не зводиться тільки до особистості, бо є ще й індивідом з його матеріальним механізмом рефлекторної діяльності мозку як суб’єкта свідомості. “Строго кажучи, і людина як суб’єкт праці, учіння й інших видів діяльності також не може бути повністю зрозумілою лише в системі суспільних відношень, при абстрагуванні від природних основ і матеріального субстрата діяльності” [15, с. 52].

З другого боку, суб’єкт завжди є особистістю “і його діяльність завжди здійснюється у певній системі суспільних відношень. Проте, сама діяльність (праця тощо), з її предметом, знаряддям й операційною технікою, і суб’єкт діяльності з його сенсомоторним і знаковим апаратом, не зводяться до суспільних відношень, сукупність яких складає сутність особистості”. Тобто, на думку вченого, існує необхідність відокремлення понять “особистість” і “суб’єкт праці” та вирізнення своєрідних підходів до їх дослідження.

З третього боку, “структура людини як суб’єкта діяльності утворюється з певних властивостей індивіда й особистості, що відповідають предмету і засобам діяльності… Безвідносно до них неможливо охарактеризувати будь-яку властивість людини як суб’єкта. Сутність цієї структури (властивостей – Р.В.) складає всесвітньо-історичний досвід людства, а не тільки структура особистості, з якою вона найтісніше пов’язана” [там само].

Б.Г.Ананьєв накреслює комплекс наук, що вивчає людину як суб’єкта, зазначаючи, що склад цього комплексу може видозмінюватися залежно від об’єктивних характеристик діяльності, котра є предметом дослідження [15, с. 53].

Аналізуючи окремі блоки цього комплексу проблем і наук про людину як суб’єкта, Б.Г.Ананьєв зазначає, що “людина як суб’єкт пізнання складає предмет гносеологічного (або епістемологічного) дослідження… Діалектика чуттєвого і логічного процесу пізнання, структура цього процесу, в цілому, роль практики у процесі пізнання – все це складає капітальні проблеми теорії пізнання і діалектики.

Проблема суб’єкта в логіці – формальній, діалектичній, математичній – це проблема логічного, абстрактного мислення, його законів, операцій і процесів. З логічними аспектами проблеми суб’єкта взаємопов’язані сучасні напрямки математичної логіки, теорії інформації і кібернетики в цілому… Психологічні аспекти суб’єкта значно ширші логічних, оскільки охоплюють проблеми свідомості, чуттєвого пізнання, а не тільки мислення. Разом з тим, проблема мислення (найголовнішої діяльності суб’єкта) займає у сучасній психології вельми важливе місце” [15, с. 53-54].

Вчений відмічає все зростаючу роль величезного за своїм складом комплексу дисциплін, що вивчають людину як суб’єкта праці, в який входять психологія праці, інженерна психологія, ергономіка.

Різними аспектами формування людини як суб’єкта пізнання та праці займаються педагогіка в таких її розділах, як дидактика виробничого політехнічного навчання, методика навчання основам знань і основам виробництва.

Все більш актуальною постає, на думку Б.Г.Ананьєва, проблема суб’єкта спілкування, яка розв’язується у лінгвістиці, психології, етиці.

Особливі напрямки дослідження складають функції суб’єкта у таких випадках діяльності, як гра, учіння, спортивна діяльність тощо.

Вчений вірно підмічає зв’язок здібностей, як потенційних характеристик людини, її готовності до діяльності, не тільки з особистістю, але і зі структурою суб’єкта певної діяльності. На переконання Б.Г.Ананьєва, саме при вивченні здібностей “поєднуються проблеми суб’єкта з проблемою особистості”, а разом з тим – і з проблемою індивіда, “оскільки здібності мають природну основу – задатки”.

Важливим і перспективним можна вважати залучення вченим в область наукового вивчення людини як суб’єкта діяльності таких дисциплін, як теорія творчості і творчого мислення (евристика). Адже, “сучасна наука розглядає творчість не тільки як вищу, найбільш активну і продуктивну форму діяльності людини, що перетворює дійсність, але і як складну конвергенцію основних її видів - праці, пізнання та спілкування”.

Погляди визначаються тим, що проблематика ос-сті вписується в контекст людинознавства. Антропологічний підхід. Проведення с-мних генет.досліджень, які дали можливість концептувати структуру ос-сті. Розглядав ос-сть як соціально детерміновану. Ос-сть є складовою індивідуальності, мАє соц.ознаки, має соц.роль, статус. Визначається через соц.ситуацію, образи життя як об’єкт і суб’єкт історичного процесу. Внутр.суперечливість розвитку ос-сті залежить від багатьох детермінант. Суперечності у ос-сті між біолог.та соц. Структура ос-сті: інтра та інтеріндивідуальні (суспільство, діяльність з іншими) особливості. Інтраіндив.структури слкдають хар-р ос-сті. Це психічні процеси, стани, мотивація, сенсорні ф-ції та властивості ос-сті. Ос-сть є лише певною частиною, кутом зору через соціальне, через ролі що вона виконує в соціумі, статуси, образи життя, як суб’єкт і об’єкт історичного процесі.

Принципи (ієрархічні):

Субординаційний – часткові соц. І фізіолог.власитвості підкорюються вищим рівням властивостей.

Координаційний – властивості не пов’язані, хоча вони важливі.

О-сть: має соц.обумовленість, підпорядковується 2м принципам, це одна частина, за доп.мякої ми можемо вивчати людину.

Понятийное поле концепции Б.Г. Ананьева

Индивидуальность – это продукт слияния социального и биологического в индивидуальном развитии человека. Индивидуальность направляет развитие индивида, личности и субъекта в общей структуре, стабилизирует ее, взаимосвязывает свойства и является важным фактором высокой жизнеспособности и долголетия. Индивидуальность – это "глубина" личности и субъекта. Своеобразие и неповторимость индивидуальности проявляются в соотношении открытой и закрытой систем, раскрывающих человека как субъекта деятельности и субъекта психической активности.

Ядро личности – это ее направленность. Направленность и индивидуальный стиль деятельности обеспечивают содружество всех уровней, что выражается в единстве личностных и деятельностных характеристик человека.

Онтогенез индивидуальности – Онтогенез индивидуальности – внутренне противоречивый, неравномерный и гетерохронный процесс.

Интериндивид – В личности Ананьев различал интериндивидную структуру как то социальное целое, к которому принадлежит личность с ее общественными связями и взаимоотношениями в деятельности.

Интраиндивид – или интраиндивидная структура включает пять иерархически связанных подструктур (психические процессы; состояния; свойства личности; сенсорные и мнемические функции; мотивация с потребностями и установками), как внутреннее психическое образование самой личности. Совокупность свойств интраиндивидной структуры составляет характер как систему свойств личности, ее субъектных отношений к обществу, людям, самой себе, постоянно реализующихся в общественном поведении и закрепленных в образе жизни. Характер – это вершина личностных свойств.