9. Особистісний принцип в тлумаченні психологічних явищ.

Личностный принцип требует от психолога анализа индивидуальных особенностей человека, учета его конкретной жизненной ситуации, его онтогенеза. Этот принцип указывает на различия между общей и дифференциальной психологией и одновременно раскрывает их внутреннее единство. Эти принципы положены в основу разработки психодиагностических методик - способов получения достоверных данных о содержании переменных психической реальности. Результат работы психолога в области теоретической психодиагностики - методика или метод получения психологической информации, который может быть передан для использования коллегами, т. к. этот результат не является уже компонентом личностного мышления психолога.

Личностный принцип характеризуется личностным смыслом системы ценностей студента, преподавателя, целью обучения, программой, свободой выбора, формирующей мораль личности.

Личностный принцип - магистральный в философии, психологии, педагогике, литературоведении. Однако в дидактику и в частные методики он проникает медленно и трудно.

Для Рубинштейна личность – это и основная психологическая категория, и предмет психологического исследования, и методологический принцип. Как все методологические принципы психологии, которые были разработаны Рубинштейном, личностный принцип на разных этапах развития его концепции и всей в целом советской психологии решал различные методологические задачи и потому видоизменял свое методологическое содержание. На первом этапе его разработки в начале 30-х гг. и прежде всего в указанной программной статье 1934 г. личностный принцип решал ряд критических задач: преодоление идеалистического понимания личности в психологии, преодоление методологии функционализма, не признававшей личность основанием различных психических процессов, и т.д. Одновременно и чуть позднее Рубинштейн определяет позитивные задачи, которые решались этим принципом: выявление через личность не только связи сознания и деятельности (с сохранением специфики составляющих), но и связи всех психических составляющих (процессов, качеств, свойств); определение того качества и способа организации психики, которое достигается на уровне личности; наконец, выявление особого измерения и качества самой личности, которое обнаруживается только в особом измерении и процессе ее развития – жизненном пути. Сюда же относятся задачи исследования специфики саморазвития и формирования личности (соотношение развития и обучения, развития и воспитания), выявления диалектики внешнего и внутреннего, индивидуального и типического, особенного и всеобщего, которые также являются методологическими и в таком качестве возникли в психологии.

личностный принцип (индивидуальный подход к человеку как личности и понимание ее как отражающей системы, определяющей все другие психические явления),

10. Поняття і структура особистості в роботах сл.Рубінштейна.

“При поясненні будь-яких психічних явищ особистість виступає як воєдино пов’язана сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються усі зовнішні діяння (в ці внутрішні умови включаються і психічні явища – психічні властивості і стани особистості)”.

Головна ідея – принцип єдності св.-сті і діяльності – свідомість створює і перетворює дійсність, отже є активнісно – перетворююча ф-ціія психіки. Ос-сть здатна досягти рівень суб’єктності, здатна перетворювати оточ.світ і саму себе теж. Вона відчуває вплив на світ, в якому живе, на інших людей і на саму себе.

Ос-сть розуміється через 3 вектори: 1) чого хоче людина? – потребнісна сфера; 2) що може людина? – здібності; 3) ким є людина? – характер.

Рубінштейн бачить ос-сть як живу людину із плоті і крові. Дії, вчинки людини, обдарованості, можливості, здібності і т.д. – через все це вивчається ос-сть.

1) психічні властивості ос-сті проявляються та формуються в ї діях та вчинках. Коли ми щось робимо, ми демонструємо і формуємо властивість.

2) ос-сть і її властивості формуються та визначаються буттям конкретної діяльності.

3) ос-сть – це особливе ставлення до оточуючого світу. Все, чим ми можемо оволодіти, є моїм: своїм може бути: тіло, внутрішньо-психінчні змісти (хар-р, розум…), суспільні ролі, що я називаю своїми, а також історія свого життя, що я можу назвати своєю. Все, що чого я не байдужий в собі, в св..оточенні в своєму світі – це і є ос-сть.

Рубінштейн визначає масштаби ос-сті за наступними категоріями:

1.ставлення до буття, його нескінченності (якщо людина може осягнути буття в нескінченності, не занурюватись в рутину - це ширина)

2. ставлення до іншої людини, о народження і смерті – усвідомлення ставлення до буття;

3. ставлення до прекрасного (естетичне начало);

4. ставлення до істини, до пізнання.

5. ставлення до суспільного з урахуванням всіх попередніх пунктів.

Фундаментальним для розуміння С.Л.Рубінштейном особистості є визначення багатоплановості цілісності психічного складу людини, для якої притаманний взаємозв’язок усіх її іноді суперечливих властивостей і тенденцій. При цьому перебіг психічних процесів здійснюється на різних рівнях. “Одноплановий, “площинний” підхід до психіки особистості завжди є поверховий підхід, навіть якщо при цьому береться якийсь глибинний прошарок”” [14, с. 246].

Понятийное поле концепции С.Л.Рубинштейна

Сознание - сознание как высший психический процесс является способом личностной регуляции складывающихся в деятельности отношений, это выражение отношения субъекта к миру

Жизнь – особое измерение личности, то, в чем личность объективирует свою сущность.

Ответственность – это серьезное отношение к жизни, включает представление о ее необратимости, о том, что ее детерминация осуществляется здесь и теперь этим конкретным поступком, совершаемым человеком. Ответственность касается не только всего содеянного, но и всего упущенного.

Самосознание – структура личности, возникающая по мере того, как она реально становится самостоятельным субъектом. Этапы развития самосознания являются этапами вычленения личности из непосредственных связей с окружающим миром, овладения этими связями и отношениями посредством действий.