17. Концепція особистісних внесків в .А. Та а.В. Петровських.

А.В. Петровский внес существенный вклад в разработку концепции общепсихологической теории личности.

Отмечая, что многие концепции охватывают лишь отдельные стороны личности, он намечает пути создания такой теории, которая должна дать целостное представление о закономерностях и существенных связях в личности человека — и предложить целостную (при ее внутренней дифференцированности) систему знаний о ней.

А.В. Петровский формулирует методологические принципы создания такой теории. Отметим среди них принцип системности, позволяющий пред ставить личность в качестве целостности, в которой выявляются разнокачественные и разноуровневые связи как синтез структурно-функциональных и фило-онтогенетических представлений, принцип единства таких основных категорий данной области знания, как индивид и личность, личность и индивидуальность, активность и деятельность, группа и коллектив. А.В. Петровский выделяет три аспекта рассмотрения конкретной феноменологии личности, три «онтологические модальности»: генезис личности, динамику содержания и структуру.

Существенный вклад в исследования психологии личности внес В.А. Петровский. Он предложил концепцию персонализации, согласно которой личность представляет собой триединство сфер существования индивида: интросубъ-ектной, интерсубъектной и метасубъектной. «Личность» индивида — это его инобытие в сознании других людей, идеальная представленность и продолженность в эффектах преобразования жизнедеятельности других индивидов (в субъектных «вкладах» в других). В.А. Петровским выделены следующие формы бытия индивида как личности: «значимый другой», «интроект», «претворенный субъект». Развивая идею личности как отраженной субъектности индивида, В.А. Петровский совместно с А.В. Петровским разработал концепцию потребности индивида в персонализации (способности полагания себя в других и в себе как в другом).

В.А. Петровский ввел понятие «личностнообразующие виды активности» и предложил трехэтапную модель вхождения личности в стабильную социальную общность. Этими этапами являются «первичная социализация», «индивидуализация» и «интеграция» Им также был предложен особый метод, позволяющий исследовать личность индивида, не вступая в прямой контакт с ним, но прослеживая эффекты его идеальной представленности и продолжительности в окружающих людях, — метод отраженной субъектности.

Ос-сть – це ідеальна форма буття людини, що надає їй суб’єктивності, відтворює своє буття в світі. О-сть проявляється в 4 просторах: життя, культура, інша людина, «я» сам. Ос-сть розглядається в 3х аспектах: інтраіндивідний план (ос-сть як індивідуальність), інтеріндивідний (буття ос-сті через відносини з іншими), метаіндивідний.

"Особистістю у психології позначається системна (соціальна) якість, що набувається індивідом у предметній діяльності і спілкуванні та характеризує міру представленості суспільних відношень в індивіді. "

Визначаючи поняття особистості, А.В.Петровський порівнює її передусім з індивідом. Він зазначає, що у понятті індивіда фіксується належність людини, починаючи з моменту її народження, до людського роду. В людському індивіді, в його тілесній конституції, мозку, побудові руки тощо, генетично закладені природні передумови для розвитку власне людських якостей – прямоходіння, можливість розвитку саме людського інтелекту, оволодіння і використання знарядь тощо. Тим самим індивід людини принципово відрізняється від особини тварини. Індивідом є і новонароджена дитина, і дорослий на стадії дикунства, і високоосвічений мешканець цивілізованої країни. "Отже, говорячи про конкретну людину, що вона є індивід, ми по суті стверджуємо, що вона потенційно людина. З’являючись на світ як індивід, людина поступово набуває особливу соціальну якість, стає особистістю" .

Починаючи з дитинства, індивід включається у створену ще до нього в ході історії людства систему суспільних відношень, у складне і динамічне переплетіння відношень, що і формує його як особистість, "тобто як реальну людину, яка не тільки не схожа на інших, але і діє, думає, страждає, включається у соціальні зв’язки як член суспільства, співучасник історичного процесу не так як інші".

Ключовим у поданому А.В.Петровським визначенні особистості є поняття "соціальна якість". Особливою характеристикою цього поняття вчений вважає, услід за О.М.Леонтьєвим, "понадчуттєвість". Якщо індивід має цілком чуттєві властивості (тілесність, індивідуальні особливості поведінки, мовлення, міміки тощо), то особистість, на відміну від індивіда, має такі якості, котрі не можуть бути побачені у своїй безпосередній чуттєвій формі. Так само, як не можна побачити у товарі через будь-який мікроскоп додаткову вартість", яка і є позачуттєвою якістю товару. "Подібним же чином… особистість втілює в собі систему відношень, що суспільні за своєю природою і вміщуються у сферу буття індивіда як його системна якість. Відкрити їх може лише науковий аналіз, чуттєвому сприйняттю вони недоступні".

Ще одним важливим у визначенні особистості є поняття "суспільні відношення". Останні виступають не як щось зовнішнє, а як частина, сторона, аспект особистості, як соціальні якості індивіда. "…Сутність кожної конкретної людини як особистості складає сукупність конкретних соціальних зв’язків і відношень, в які вона виявляється включеною як суб’єкт. Вони, ці зв’язки і відношення, зовні її, тобто у суспільному бутті, і тому безособові, об’єктивні (раб знаходиться у цілковитій залежності від рабовласника), і разом з тим вони усередині, в ній самій як особистості і тому суб’єктивні (раб ненавидить рабовласника, підпорядковується або повстає проти нього, вступає з ним у соціально зумовлені зв’язки)".

У розумінні поняття особистості плідним є, за А.В.Петровським, її зіставлення із поняттям індивідуальності, адже немає двох людей з однаковими сполученнями психологічних рис і особливостей, що складає своєрідність людини, її неповторність, відмінність від інших людей – все, що утворює її індивідуальність.

"Індивідуальність проявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, домінуючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів сприймання, пам’яті, мислення, уяви), у здібностях, індивідуальному стилі діяльності тощо" [там само].

Особистісними можуть бути лише ті риси індивідуальності, які найбільше "втягнуті" у провідну для даної соціальної спільноти діяльність. Водночас, риси індивідуальності можуть перестати бути "німими", коли вони постають "необхідними в системі міжособистісних відношень, суб’єктом яких виступає даний індивід як особистість. Тобто, індивідуальність є тільки одна зі сторін особистості людини".