24. Поняття соціалізації особистості.

Аналіз взаємодії особистості та її соц.оточення – це вивчення впливу соц.факторів на поведінку й самосвід. особист. в системі сусп. відносин, макро- та мікро середовищі. Цей процес назив. соціалізація особистості.

Теорія соціалізації покликана визначити, пі впливом яких соц.факторів виникають та усталюються ті чи ін. особлив.особист., механізм цього процесу та його наслідки в суспільстві.

У вузькому розумінні соціалізація розгляд.як процес, що забезпеч. включення люд. в ту чи ін. соц.групу або спільноту.

Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості. Цей процес здійсн. за допомогою соц.механізмів, що забезпеч. досягнення групових цілей. Дослідники виділ.такі механізми: засвоєння знань, умінь, навичок (О.М.Леонтьев); імітація, ідентифікація, керівництво (Г.Гібш, М.Форверг); при засвоєнні системи соц.відносин – переконання, ідентифікація, керівництво, а при засвоєнні предметної науки – навіювання, адаптація, імітація, приклад і ін.(Б.Д.Паригін).

Розгляд.соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення людиною соц.досвіду, можна виділити її 2 аспекти: типізацію та індивідуалізацію.

Типізація пов’язана з формуван.типових для певної соц.групи, спільноти властивостей особист., стереотипів, еталонів, норм поведінки.

Індивідуалізація : розвиток люд.розгортається в індивідуальних та конкретних умовах і ситуаціях, що характеризують життєвий шлях особистості.

Розширення та поглиблення соціалізації люд.вдбувається в 3-х осн.сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості.

У процесі соціалізації відил.окремі стадії: дотрудова, трудова, післятрудова.

Дотрудова стадія охопл. дитячий, підлітковий та юнацький вік, має самостійні 2 етапи:

а)ранньої соціалізації, де провідною виступає ігрова діяльн., а її засвоєння відбуваєт.шляхом імітації дій дорослих;

б)навчання

Трудова стадія стосується зрілого віку індивіда. ЇЇ специфіка полягає в реалізації та поглибленні соц.досвіду.

Післятрудова стадія соціалізації пов’язана з реалізацією потенціалу осіб пенсійного віку.

Процес соціалізації людини невід’ємний від засвоєння нею соц.ролей. Роль озн.соц.функцію конкретної людини, певну модель поведінки. Вона залежить від певних соц.норм, очікувань, стосунків і взаємозв’язків між людьми в процесі спільної діяльності.

Становище ж яке людина займає в системі соц.відносин при виконанні ролей, визначаєт.поняттям соц.статусу. Статус людини охоплює її права, обов’язки та привілеї, це інтегрований індекс становища люд. в суспільстві.

25. Поняття суб'єкта діяльності, суб'єкта життєвого шляху.

Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається замученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.

В ходу свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе.

Спочатку він сприймає – переважно як об’єкт – різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім’ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються і внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об’єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб’єкт діяльності та спілкування.

З одного боку, людина як суб’єкт пізнання не зводиться тільки до особистості, бо є ще й індивідом з його матеріальним механізмом рефлекторної діяльності мозку як суб’єкта свідомості. “Строго кажучи, і людина як суб’єкт праці, учіння й інших видів діяльності також не може бути повністю зрозумілою лише в системі суспільних відношень, при абстрагуванні від природних основ і матеріального субстрата діяльності”

З другого боку, суб’єкт завжди є особистістю “і його діяльність завжди здійснюється у певній системі суспільних відношень. Проте, сама діяльність (праця тощо), з її предметом, знаряддям й операційною технікою, і суб’єкт діяльності з його сенсомоторним і знаковим апаратом, не зводяться до суспільних відношень, сукупність яких складає сутність особистості”. Тобто, на думку вченого, існує необхідність відокремлення понять “особистість” і “суб’єкт праці” та вирізнення своєрідних підходів до їх дослідження.

З третього боку, “структура людини як суб’єкта діяльності утворюється з певних властивостей індивіда й особистості, що відповідають предмету і засобам діяльності… Безвідносно до них неможливо охарактеризувати будь-яку властивість людини як суб’єкта. Сутність цієї структури (властивостей – Р.В.) складає всесвітньо-історичний досвід людства, а не тільки структура особистості, з якою вона найтісніше пов’язана” [там само].

Особливі напрямки дослідження складають функції суб’єкта у таких випадках діяльності, як гра, учіння, спортивна діяльність тощо.