35.Девіантна поведінка, типи девіацій.

Численність думок, теорій, концепцій вивчення девіантної поведінки говорить про невизначеність, суперечливість навіть із приводу простих визначень, що саме можна вважати відхиляючою поведінкою. Н.Смелзер у своєму підручнику проводить короткий огляд найрізноманітніших теорій пояснення девіантності поведінка. Ця теорія заснована, власне кажучи, на двох положеннях. Перше полягає в тому, що девіантним іменується не просте порушення норми, а фактично будь-яка поведінка, яка з успіхом визначається як така, якщо на неї може бути навішаний ярлик, що відносить її до категорії девіантних. Девіація міститься не стільки в самій дії, скільки в реакції інших на цю дію. Друге положення стверджує, що навішування ярликів продукує чи поширює девіацію. Відповідь девіантна на соціальну реакцію призводить до повторної Девіації, завдяки якій девіант приходить до прийняття само-іміджу чи визначення як людини, укладена в рамки девіантності своєї ролі.

Американський соціолог Р.Коллінз досить переконливо показує соціальну ситуацію, що складається під сильним впливом «навішуванням ярликів».Зокрема, він передбачає, що всі люди порушують закон. Але тільки деякі з них потрапляються, обвинувачуються, заліплюються ярликами,і

Не менш радикальні висновки роблять ті соціологи, що спираються на теорію соціальної солідарності, розроблену Дюркгеймом. Вони стверджують, що девіація взагалі і злочинність необхідні; вони несуть на собі особливе функціональне навантаження, оскільки об'єктивно сприяють посиленню соціальної інтеграції. Ця інтеграція виникає з більшого чи меншого ступеня єдності, з якою «нормальна» частину суспільства засуджує девіантні вчинки тих своїх членів, що порушують загальноприйняті норми. Почуття єднання підсилюється за допомогою загальноприйнятих ритуалів осуду. Ще одна ідея Дюркгейма послужила відправною крапкою для створення впливової соціологічної теорії девіації. Це ідея аномії. Цим поняттям, як ми пам'ятаємо, описується соціальна ситуація, яка характеризується занепадом норм, що керують соціальною взаємодією. Дюркгейм стверджує, що досить часто девіації відбуваються унаслідок відсутності чітких соціальних норм. Спираючись на цю ідею, Роберт Мертон розробив свою, аномічну концепцію девіації. Він стверджував, що базовою причиною будь-якої девіації є розрив між інституціальними культурними цілями.

і доступністю соціально схвалюваних засобів для досягнення цих цілей. Серед безлічі елементів соціальної структури Р.Мертон виділяє два особливо, на його думку, важливих. Перший - це визначені культурою даного суспільства наміри й інтереси, що виступають у якості «законних» цілей - прийнятних для всього суспільства чи ж окремих його верств, соціально схвалюваних ними,Другий елемент визначає, регулює соціально схвалювані засоби (способи досягнення цих цілей) і контролює їх застосування.

Взагалі, саме слово «девіація» - це пряма україномовна «калька», тобто відхилення, в соціології відхилення від норми, але що є нормою? - нормативна поведінка - це не просто зразок, що найчастіше зустрічається. Оскільки це поняття відноситься, головним чином, до соціальних очікувань «правильної» чи «належної» поведінки, норми мають на увазі наявність якоїсь законності, несуть у собі відтінок згоди і розпорядження, тобто вимогу виконати що-небудь чи, навпаки, заборону, яка накладається на якусь дію. Девіантна, тобто поведінка, що відхиляється від норм, охоплює величезний спектр людських учинків. Залежно від амплітуди відхилення, а також від характеру норм, що порушуються, можна виділити три ступені її. 1) Незначні відступи від норм моралі й етикету - власне девіантною. 2)Порушення норм права, але не настільки значні, щоб за них наставала кримінальна відповідальність, називаються в соціології делінквентною поведінкою. 3) Серйозні порушення норм карного права -кримінальною поведінкою.

Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною - очевидні приклади такого роду являють собою нецензурна лайка, підтримка «поганої компанії», звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво. Девіантні дослідження досить часто містять у собі велику розмаїтість типів поведінки від зловживання наркотиками до футбольного хуліганства і навіть занять чаклунством і магією, як поведінки, на яку наклеєний ярлик девіантної і навіть делінквентної. Соціологія девіації, таким чином, бере в якості об'єкту вивчення більш широкі, більш неоднорідні категорії поведінки, ніж традиційна кримінологія.

Отже, головне з’ясувати що є норма, відповідно відхилення від норми – девіантна поведінка.