60. Роль комунікації у забезпеченні функціон-ня соц. Системи за роботою Лумана „Суспільство як всеохоплююча соц. Система”.

На початку своєї статті Луман застосовує таке поняття „аутопойесиса” по відношенню до сусп. Він вказує на необхідність відмовитися від наявного поняття сусп. або хоча б уточнити його. Для Лумана, сусп. – це самоописовий об’єкт. Сусп. теорії є теоріями сусп. в сусп. Тому поняття „сусп.” має створюватися автологічно. Воно має містити саме себе. Пояснюючи поняття „сусп.” Л. виходить з поняття „система”. Він каже, що система – це не певні об’єкти, а певна відмінність між системою і довкіллям. З цієї позиції система має 2 боки: системний і оточуючий. Все, що можна описати за допомогою цих відмінностей, належить або до системи, або до довкіля. Межа між ними існує лише як вказівка її подолати. Система має внутрішні і зовнішні причини свого виробництва. Але сама система формою системи, відмінністю між системою і довкіллям. Це позначується поняттям „аутопойесиса”. Але воно часто веде до хибного розуміння поняття зачиненосі системи, яке виходить з того начебто факту, що ніяка система не може оперувати своїми межами. Тобто, зачиненість аутопойетичної системи – це перший етап пояснення сусп. Тобто, коли ми виключаємо з сусп. людей у якості живих систем і географ. Особливості, ми не втрачаємо їх. Вони знаходятья н в сусп., а в його оточенні (довкіллі). Другий етап пояснення поняття сусп. – це пояснення яки чином виникає сусп. система.

Луман в основу поняття сусп. як истеми кладе поняття комунікації. Лише за допомогою комунікації, на його думку, можна мислити соц. систему як аутопойетичну. Аутопойетична соц. системи складається з таких елементів, як комунікації, які являють собою сітку комунікації. Поняття „комунікації” не можна звести ні до поняття „комунікативної дії”, ні до переносу інформації з одного місця на інше. Комунікація, на думку Лумана, наявна лише тоді, коли можна синтезувати такі 3 аспекти: інформація, повідомлення і розуміння. Відмінність між всіма цими аспектами підтримує діяльність системи. Комунікація може бути сприйнята або відхилена. Тому не можна надават їй імманентної, квазітеологічної тенденції до консенсусу. Інакше світ був би безмовним.

Отже, люди є частиною не сусп., а оточення. Соц. операцією є лише сама комунікація. Вона не має просторового місця. Тому комунікація визначає простір, ане він допускає і обмежує її. З допомогою комунікації ожна пояснити, що сусп. є самоописовою самонаблюдовою системою, бо проста комунікація можлива лше у сітці попередніх та наступних комунікацій. Тобто, сусп. – це всеохоплююча система всіх комунікацій, що виникають аутопойетично у сітці комунікації.

61. Співвідношення геометричного та соціального простору, основні параметри соціального простору в роботі п.Сорокіна „Соціальна стратифікація і мобільність”

Соц. простір дуже відрізняється від простору геометричного. Люди, які знаходяться близько один від одного в соц. просторі можуть бути відділені один від одного великою дистанцією, і навпаки. Людина може значно приблизитися у геометричному просторі, проте у соц. просторі її положення не зміниться. Соц. простір є певним всесвітом, який складається з народонаселення. Там, де немає людей або живе лише одна людина, там немає соц. простору. Для того, щоб визначити положення людини чи соц. явища у соц. просторі треба визначити її чи його відношення до інших людей чи соц. явищ. Щоб визначити соц. положення людини, необхідно знати його сімейний стан, громадянство, національність, відношення до релігії, професію, приналежність до політ. партій, економічний статус тощо. І оскільки всередині однієї і тієї ж групи існують різні позиції, то необхідно також знати положення людини у межах кожної групи населення. Отже, соц. простір – це народонаселення; соц. положення – сукупність його зв’язків з усіма групами населення, всередині кожної з цих груп, тобто з її членами. Сукупність груп і сукупність положень всередині кожної з цих груп складають систему соц. координат, яка дозволяє соц. положення індивіда. Геометричний простір є трьохмірним, а соціальний багатовимірним. Осі диференціації населення в кожній з його груп є специфічними і не співпадають. І оскільки зв’язки є суттєвими ознаками системи соц. координат, то соц. простір є багатовимірним, і чим складніше диференційоване населення, тим численніші параметри простору. Сорокін виділяє два основних класи параметрів соц. простору – вертикальний і горизонтальний. Взаємозв’язки як індивідів, так і груп можуть знаходитися або на одному горизонтальному рівні, або на різних сходинках ієрархічних сходів. Переміщення із групи в групу може бути не пов’язаним з підйомом чи спуском по соц. сходах, але може бути обумовлене вертикальним переміщенням. Переміщення по соц. сходах вгору є соц. підйомом, а переміщення вниз – соц. спуском. Розмежування вертикальних і горизонтальних параметрів відображає явища соц. простору: ієрархії, ранги, домінування субординацію тощо. Всі ці явища і відповідні до них взаємозалежності представлені у вигляді стратифікації і суперпозиції.