- •40. Роль повсякденного життя у формуванні понять соціальної науки. Шюц
- •41 Перспективи розвитку соціологічної теорії в статті е.Гіденса «9 тез про майбутнє соціології».
- •42.Особливості розвитку сучасної соціологічної теорії за статтею в.І.Танчера «Теорія в соціології: особливості і шляхи її розвитку».
- •42.Особливості розвитку сучасної соціологічної теорії за статтею в.І.Танчера «Теорія в соціології: особливості і шляхи її розвитку».
- •43. Співвідношення соціального та фізичного простору за роботою Бурдьє.
- •44. Типологія капіталів та умови їх конвертації за роботою п.Бурдьє „Форми капіталу”
- •45. Функціоналістська концепція стратифікації к.Девіса.
- •46 Концепція соціальної дії Вебера. Класифікація типів соц. Дії за роботою „Основні соціологічні поняття”
- •47. Специфіка розуміння класів в роботі Вебера „Основні п-тя стратифікації”
- •48 Класичний підхід до розуміння соціальних класів: порівняльний аналіз концепцій Маркса та Вебера.
- •49. Критика марксистського тлумачення класів у статті п.Бурдьє „Класи на папері”
- •50 Основні ознаки с-ва як соціальної системи за роботою е.Шилза „с-во і суспільства: макросоціологічний підхід”
- •51 Співвідношення центру і периферії в аналізі с-ва за роботою е.Шилза „с-во і суспільства: макросоціологічний підхід”
- •52 Загальна концептуальна схема дії за роботою т.Парсонса „Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини”.
- •53 Поняття соціальної системи та її складових(схема agil) за роботою т.Парсонса „Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини”.
- •56. Процес інституалзації за роботою Бергера і Лукмана „Соц. Конструювання реальності”
- •58. Загальні принципи теорії структурації в роботі Гіденса „Структура як правила і ресурси”
- •60. Роль комунікації у забезпеченні функціон-ня соц. Системи за роботою Лумана „Суспільство як всеохоплююча соц. Система”.
- •61. Співвідношення геометричного та соціального простору, основні параметри соціального простору в роботі п.Сорокіна „Соціальна стратифікація і мобільність”
- •62. Визначення та основні форми стратифікації за роботою п.Сорокіна „Соціальна стратифікація та мобільність”
- •63.Сутність та основні форми соціальної мобільності за роботою п.Сорокіна „Соціальна стратифікація і мобільність”
- •64. Основні канали вертикальної мобільності за роботою п.Сорокіна „Соціальна стратифікація і мобільність”
- •65 Сутність и типологія соціальної взаємодії за роботою Сорокіна «Явище взаємодії як колективна єдність».
- •67 Типологія форм культури за роботою Сорокіна «Соціокультурна динаміка».
- •66.Співідношення соціального номіналізму та реалізму в розуміння суспільства за роботою п.Сорокіна «Явище взаємодії як колективна єдність».
- •68. Співвідношення понять статус і роль, типологія статусів за роботою р.Лінтона „Статус і роль”
- •69. Типологія пристосування в суспільстві за роботою р.Мертона „Соціальна теорія і соціальна структура”
- •70 Тенденції глобалізаційних процесів сучасної культури за статтею Ручки «Особливості сучасної культурної глобалізації».
- •32.Поняття особистості. Співідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •7. Специфіка соціологічних законів
- •35.Девіантна поведінка, типи девіацій.
- •34.Соціальний контроль, методи соціального контролю.
- •55.Співідношення соціального номіналізму та реалізму в розуміння суспільства за роботою п.Сорокіна «Явище взаємодії як колективна єдність».
64. Основні канали вертикальної мобільності за роботою п.Сорокіна „Соціальна стратифікація і мобільність”
Під вертикальною соц. мобільністю Сорокін має на увазі ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда чи соц. об’єкта з одного соц. шару в інший. Канали вертикальної мобільності він називає каналами вертикальної циркуляції. Такими каналами є армія, церква, школа, сім’я, політичні, економічні і професійні організації. Армія особливо важливе місце відіграє в військ. час. Замість нагород солдати отримують підвищення по службі, а значні втрати призводять до заповнення вакансій людьми більш низького рангу. Церква виконує функцію каналу вертикальної циркуляції лише тоді, коли зростає її соц. значущість. Люди з нижчих шарів суспільства могли зайняти високі позиції у суспільсті, не зважаючи на своє походження. Проте церква може не тільки підняти індивіда, але й значним чином соціально його опустити. Яскравим прикладом є єритики, язичники, вороги церкви. Школа була і лишається одним з головних каналів соц. циркуляції, як в часи, коли освіта була доступною лише для вищих шарів населення, так і зараз, коли без вищої освіти фактично не можна досягти помітного положення серед високих рангів. Політичні організації, починаючи з уряду і закінчуючи політичними партіями також відіграють роль у вертикальній циркуляції. Людина, яка отримує посаду або стає службовцем у впливового правителя, піднімається соціально у суспільстві. Крім того, вона має можливість швидкого просування, якщо її служба опиняється більш цінною. Професійні організації також грають велику роль у вертикальному переміщенні. Такими є наукові, літературні, творчі організації. До них входять вільно, відповідно до своїх здібностей, а не до соц. статусу. Просування всередині таких організацій супроводжується загальним просуванням по соц. сходах. Організації по створенню матеріальних цінностей в теперішньому часі є одним з найпростіших і дієвих способів соц. просування. Якщо людина багата, то він знаходиться нагорі соц. сходів, незалежно від свого походження чи джерела прибутку. Серед інших каналів вертикальної циркуляції П.Сорокін зазначає сім’ю і шлюб, особливо з представниками іншого соц. статусу. Такий шлюб, як правило, призводить одного з партнерів або до соц. просування, або до соц. деградації.
65 Сутність и типологія соціальної взаємодії за роботою Сорокіна «Явище взаємодії як колективна єдність».
За Сорокіним, явище взаємодії представляє певну систему, де на протязі процесу взаємодії існує тісний функціональний зв'язок між центрами взаємодії: поведінки чи стану одного з них в той же час відображається на поведінці і стані іншого, зміни одного індивіду призводять до тих чи інших змін в поведінці і стані його контрагента. Така тісна функціональна чи причинна взаємозалежність між центрами взаємодії дає підґрунтя для того, щоб розглядати явище взаємодії в якості особливої колективної єдності чи колективної індивідуальності. Отже, причинні і функціональні відносини являються єдиною базою для створення будь-якого реальної колективної єдності. Там, де немає цих зв’язків, там немає і колективної єдності, а є проста просторова близькість і співіснування ряду окремих одиниць чи єдність не справжня, а вигадана. Не являється колективною єдністю і ряд індивідів, що не має один на одного жодного впливу. В колективній єдності єдність не зовнішня, а внутрішня, зв'язок не випадковий, а функціональний (причинний). Взаємодіючі індивіди, на думку автора, можуть взаємодіяти і при просторовій роздільності. Просторова роздільність в єдності, яка основана на причинних зв’язках, не перешкоджає її буттю. Структуру «соціальної взаємодії» він визначав як зв'язок 3 елементів: індивідів, які вступають в акт взаємодії і тим самим обумовлюють поведінку одне одного; «актів» (чи їх дій) і провідників цих дій.
Отже, якщо сукупність взаємодіючих індивідів утворює колективну єдність, то відповідно до виділених форм взаємодії можна визначити наступні види колективних єдностей:
В залежності від кількості індивідів: колективна єдність 2; колективна єдність багатьох з визначеним центром, який пов’язує всіх взаємодіючих індивідів; складна кол.єдність, яка склад. із взаємодії двох груп, з яких кожна являється кол.єд. першої степені. В залежності від якості індивідів можуть бути колективні єдності найрізноманітніші.
В залежності від характеру актів колективної єдності: а) активні, активно-пасивні, пасивно-активні, і пасивні; б) односторонні і двосторонні; в) довготривалі і тимчасові; г) антагоністичні і солідарні; д) шаблонні (організовані) і нешаблонні (неорганізовані); е)усвідомлені і неусвідомлені; є) інтелектуальні, емоціональні і вольові.
В залежності від провідників колективної єдності: а) пов’язані звуковими провідниками; б) світло-кольоровими; в) рухливо-мімічними; г) хімічними; д) механічними; е) тепловими; є) предметними; ж) електричними, а також з) колективні єдності посередні і безпосередні.
Звідси Сорокін робить методологічний висновок: першим кроком до аналізу побудови будь-якого народонаселення являється аналіз його з точки зору кількості і якості індивідів, що його складають, характеру їх взаємовідносин і провідникових зв’язків.