56. Процес інституалзації за роботою Бергера і Лукмана „Соц. Конструювання реальності”

Бергер і Лукман зазначають, що будь-якій інституалізації передує процес хабітуалізації, озвичаєння діяльності. Хабітуалізація передбачає спеціалізацію діяльності. Завдяки їй стає необов’язковим визначати кожну ситуацію спочатку. Хабітуалізація може бути застосована навіть до тго індиввіда, який віддалився від будь-якох соц. дії. Найбільш важлива частина хабітуалізації люд. пов’язана з процесом інституалізації. Він має місце всюди, де здійснюється взаємна типізація озвичаєних дій їх діячами. Тобто, будь-яка типізація являє собою інститут. Інститут, за Бергером і Лукманом, - це взаємність інституалізованих типізацій і типовість не лише дій, а й діячів в інститутах. Типізації озичаєних дій, які складають інститут завжди діляться, вони доступні для розуміння всім членам певної соц. групи. Сам інститут типізує як індивідуальних членів, так й індивідуальність дій. Інститут виходить з того, що дії типу Х мають здійснюватися діячами типу Х. Так, згідно правового інституту голови мають відсікатися особливим чином і особливим типом людей: палачаи, представниками нечистої касти, незайманими дівчатами певного віку.

Інститути контролюють люд. поведінку. Тому сказати, що люд. діяльність була інституалізована – значить, на думку Бергера і Лукмана, що люд. діяльність зазнала соц. контролю. Додаткові механізми соц. контролю необхідні тоді, коли процеси інституалізації не були успішними. Основи інституалізації з’являються в кожній соц. ситуації, яка триває деякий час.

Відхилення інституалізації від „запрограмованого” образу дій стає вірогідним, коли інститути тають реальностями, віддаленимивід соц. процесів, в контексті яких вони виникають. Інститути мають встановлювати свою владу над індивідом, незлежно від тих S-их значень, які він може надавати кожній ситуації. Повинна постійно підтримуватися перевага інституальних визначень ситуації над намаганнями індивіда визначити їх знову. Так, дітей неодхідно „нвчити поводити себе” і вони мають все життя слідувати цій лінії поведінки. Чим більше поведінка інституалізована, тим легше її передбачити. Саме тому сильно інституалізовану поведінку легко контролювати. Декілька процесів інституалізації можуть відбуватися однозначно.

Мотиваційн динаміку інституалізації складає знання. Воно визначає її. Система знання передається наступному поколінню. Для нащадків истема знання – це об’єктивна істина, яка і ході соціалізації впливає на формування індивіда. Жодна частина інституалізаціїдіяльності не може інувати без певного знання, яке було створено сусп. і об’єктивовна по відношенню до цієї діяльності.

57. Колонізація життєвого світу у роботі Ю.Хабермаса Критичний розгляд теорії вартості дозволяє включити динамічний процес накопичення в модель взаємовідносин, які складаються між «системою»(економікою та державою) та «життєвим світом»(приватною та сусп. сферами). («Життєвий світ» - це першопочаткова очевидна даність світу, яка передує його науковим тематизаціям. Це світ символів, культури, що накопичуються протягом поколінь). Ця модель дозволяє зосередитись на взаємодії держави та економіки, виявити основні характеристики політичних систем різних капіталістичних суспільств. За допомогою державного втручання економічна нерівність може коректуватися функціональний простір ринка. Хоча заміщення ринкових функцій можливо при повному збереженню суверенних прав приватних підприємців в області інвестування. Якби влада використовувалась для регулювання процесу виробництва, то екон. розвиток позбавився власної капіталістичної динаміки, а господарство було б в занепаді. Неможна допускати, щоб держ. втручання порушувало принцип розділення праці між економікою і державою. Масова демократія. У моделі взаємодії є дві системи управління – гроші та влада. Влада потребує більш глибокої інституціоналізації ніж гроші. Останні вкорінені в життєвому світі через інститути права, тому теорія вартості може відштовхуватись від договірних відношень між найманими робітниками та власниками капіталу. Для здійснення владних повноважень потрібно легалізувати господарюючий порядок шляхом демократизації методів політичного волевиявлення. Легалізація упорядковується - спираючись на принципи свободи слова і організації та багатопартійної системи – у формі вільних, таємних та всезагальних виборів. Між капіталізмом та демократією встановлюються тісні, але напружені відносини. Тут задіяні 2 протилежних принципи соціальної інтеграції. Нормальний зміст демократії зводиться до теоретичної формули: інтегровані в системи сфери дії повинні функціонувати, не порушуючи цілісності життєвого світу. Динаміка розвитку капіталістичного господарства зберігається в тій мірі, в якій процес накопичення активніший процесу споживання. Обмеженість вимог легалізації не повинні зачіпати механізми господарчої системи. Внутрішня логіка системи капіталізму зводиться до теоретичної формули: системно інтегрована сфера дії повинна функціонувати навіть ціною технізації життєвого світу. Політична система забезпечує лояльність мас як конструктивним(висунення проектів соціальної програми) так і селекційним способом(виключення із публічних дискусій певні теми). Держава з розвиненою системою соціального захисту. Проблеми, що виникають в суспільній праці, переносяться із приватної в суспільну сфери життя. В умовах конкурентно-демократичного волевиявлення вони перетворюються в гарантії легітимності. Соціальний тягар класового конфлікту, який відчувається перш за все в особистому житті, не можливо втримати за границями політичної сфери. Політична система не може повністю звільнитись від орієнтації громадян на споживання вона також не в змозі отримати без граничність лояльності мас і тому для надання легітимності своїм діям повинна пропонувати державні та соціальні програми, виконання яких контролюється. Якщо політ.системі вдається подолати структурні труднощі, то складаються структури пізнього капіталізму. Він по-своєму використовує розходження між системою і життєвим світом. Класова структура, яка переміщена із життєвого світу в систему, втрачає свою історично конкурентну форму. Нерівномірний розподіл соціальних благ відображає структуру привілеїв, які не можна більш пояснювати виключно класовим положенням. Чим краще регулюється класовий конфлікт, тим в більшій мірі виступають на перший план проблеми, які не утискають безпосередньо специфічні класові інтереси. В державі з розвиненою системою соціального захисту ролі є загально признаними. Тягарі полегшуються наявністю грошових компенсацій чи юридично оформлених гарантій. Це суттєво знижує напругу, ущерб та ризик, який пов'язаний зі статусом робочих та службовців. За нейтралізацію ролі громадянина держава платить громадянам як клієнтам бюрократичної системи господарювання. Таким чином, теорія пізнє капіталістичного опредмечення, не реформульованої в термінах системи та життєвого світу повинна доповнюватись аналізом культурного модерна, який іде на зміну устарілої теорії класової свідомості. Замість того щоб критикувати ідеологію потрібно пояснити культурне зубожіння та фрагментацію повсякденної свідомості.