53 Поняття соціальної системи та її складових(схема agil) за роботою т.Парсонса „Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини”.

Парсонівська концепція соціальної системи починається на макрорівні з взаємодії між Его та Альтерего, що визначаються як елементарні форми соціальної системи. За Парсоносом, соціальна система – це сенс інтеракції індивідів в ситуації, яка має хоча б фізичний аспект та аспект зовнішнього середовища та акторів відношення, яких визначається у відповідності з системою структурованих культурою колективних символів. Ця диференціація визначає соціальну систему на основі таких понять, як актори, взаємодія, зовнішнє середовище, оптимізація задоволення та культура. Парсонс не розглядав взаємодію як фундаментальну одиницю вивчення соціальної системи. В якості базової (найменшої) одиниці соціальної системи він використовував статусно – ролевий комплекс. Статус відноситься до структурної позиції в межах соціальної системи, а роль є те, що людина робить, зайамаючи дану позицію, що розглядається в контексті її функціональної значимості для системи в цілому. Актор аналізується з точки зору набору статусів та ролей. При аналізі соціальної системи Парсонса, крім аналізу статусів та ролей цікавили структурні компоненти, а також його цікавили такі великі компоненти соціальної системи як навчання, норми та цінності.

Функціональними передумовами соціальних систем є те, що соціальні системи повинні бути структурованими так, щоб функціцонувати з іншими системами, соціальна система повинна задовольняти значну частину потреб своїх акторів, для виживання соціальній системі необхідна підтримка з боку інших систем тощо.

Ключове значення для Парсонса мали процеси інтерналізації та соціалізації, його цікавило як норми та цінності соціальної системи в рамкаї цієї системи передаються акторам. В успішному процесі соціалізації відбувається засвоєння цих норм та цінностей, вони стають частино „совісті” акторів. В результаті актори слугують інтересам соціальної системи вцілому. Соціалізація розуміється ним як консервативний порцес, який є досвідом довжиною з життя. А соціальний контроль є другорядною захисною лінією. Соціальна система функціонує краще, якщо соціальний контроль використовувати лише помірно. Соціалізація та соціальний контроль – основні механізми , що дозволяють соціальній системі зберігти рівновагу.

Поняття соціальної системи включає всі види спільностей , специфічною та особливою соціальною системою є суспільство(тип соціальної системи, як система досягає по відношенню до оточуючого середовища найвищого рівня самодостатності). Суспільство до індивіда примусовий апарат. Парсонс розрізняє в суспільстві 4 структури, або підсистеми з точки зору функцій AGIL, які виконує система забезпечення, економіка, соцієтальна спільність та політика. Економіка – підсистема, що виконує в суспільстві функцію адаптації (А) до зовнішнього середовища через працю, виробництво, розподіл. Економіка пристосовує зовнішнє середовище до суспільних потреб та допомагає суспільству адаптуватись до зовнішніх реалій. Політика (політична система)( G) – виконує функцію досягнення цілей шляхом перслідування суспільних цілей та мобілізації для цього агентів та ресурсів. Система забезпечення(наприклад, в школах, сім’ї) (L) – виконує латентну функцію, передаючи агентам культурні зразки(норми та цінності) та передує їх засвоєнню. Соцієтальна спільність(наприклад, закон) (І) – виконує функцію інтеграції, координує різні елементи суспільства. Взагалі схема функції A(виконує поведінковий організм)G(-система особистості)I(-соціальна система)L(-система культури) – це сукупність дій, направлених на задоволення потреб або потреб системи. І для того, щоб вижити система повинна виконувати ці функції. Будь – яка структурна одиниця соціальної системи суспільства є комбінацією таких 4 компонентів – цінності, норми, колективні організації та ролі, вони є незалежними змінними.

Найбільш важливою із структкри соціальної системи є система культури. Парсонс розумів культуру як головну силу, що зв’язує різні елементи системи дії. Культура слугує посередником при взаємодії агентів об’єднує особистість з соціальною системою. В соціальній системі культура втілена в нормах та цінностях, в системі особистості вона засвоюється агентами. Але система культури існує також окремо у формі соціального запасу знань, символів, понять. Культура Парсонсом розуміється, як структурована, впорядкована система цінностей, що слугує орієнтирами для агентів, інтерналізованими аспектами системи особистості та інституалізованими зразками в соціальній системі.

Зміст структури особистості виходить з соціальних систем та культури шляхом соціалізації. Парсонс визначав сосбистість як організовану систему орієнтації та мотивації до дії індивідуального агенту.

А ось поведінковому організму Парсонс приділив мало уваги, визначав його як джерело енергії для інших систем. На його організацію впливають порцеси детермінації та навчання, що відбуваються протягом життя індивіда.

Отже, Парсонса цікавила не тільки соціальна система як така, а її взаємовідносини з іншими системами

№54 Співвідношення процесів диференціації та інтеграції як основи процесу еволюції системи за роботою Т.Парсонса „Поняття суспільства: компоненти та їх взаємовідносини”.

У зв’язку з критикою структурної теорії Т.Парсонса, в якій він не враховував соціальних змін, американський соціолог почав приділяти велику увагу соцільній еволюції. Взагалі загальна орієнтація Парсонса щодо соціальних змін базувалася на біології. Парсонс розробив „парадигму еволюційних змін”. Серед порцесів змін найважливішим є процес посилення адаптивних можливостей, який відбувається завдяки виникненню всередині суспільства нового типу структури або через культурну взаємодію та втягування інших факторів у відповідність з новим типом структури.

Першим елементом парадигми еволюційних змін є процес диференціації. Парсонс вважав, що будь – яке суспільство складається з ряду підсистем, які відрізняються як за структурою, так і за своїм функціональним значенням для більш великої соціальної системи – суспільства. По мірі розвитку суспільства виділяються нові підсиситеми. Але цього недостатньо: вони повинні бути ще більш адаптованими, ніж ранні підсистеми для здійснення своєї первинної функції. Так, наприклад, економічна діяльність, зазначає Парсонс, більш ефективна на фабриках, ніж в домашньому господарстві й цей процес він називає адаптивним вдосконаленням. Це досить позитивна модель соціальних змін, бо передбачає, що суспільство розвивається, стає більш спроможнім долати труднощі, крім того Парсонс схилявся до виділення позитивних аспектів соціальних змін в сучасному світі, аніж до негативних.

Потім Парсонс стверджував, що процес диференціації породжує для супільства нові проблеми пов’язані з інтеграцією системи, бо виникає необхідність координації дій двох наборів структурних елементів там, де до цього існував лише один. Диференціація приводить до ситуацій, коли необхідність інтеграції підсистем, які знову виокремилися та потребують включення нещодавно виключених елементів. Система або підсистема, яка „перенесла” процес диференціації, зіштовхується з функціональною проблемою: встановлення такого варіанту ціннісного зразка, який підходив би для виникаючого нового типу системи. Стан будь – якого суспільства або системи суспільств є багатокомпонентним результатом циклів прогресу, який включає ці процеси змін.

Так, диференціація між культурною та соцієтальною системами на ранніх стадіях розвитку більш помітна в сфері релігії, яка стає очевидною із збільшенням дистанції між богами та людьми. А диференціація між організмом та супільством виникає як диференціація між рівнем фізичної технології та рівнем економічних процесів, пов’язаних з розміщенням мобільних ресурсів. Розвиток автономної правової системи є найбільш важливим показником диференціації між соцієтальною інтегративною системою, ядром якої є соцієтальна спільнота, та політичною системою, яка орієнтована на вирішення задач відбору, впорядкування та досягнення колективних цілей.

Суспільство в процесі еволюціїї повинно рухатись від системи „приписування” до системи „досягнення”. Ціннісна система суспільства повинна пройти через зміни, бо соціальні структури та функції стають все більш диференційованими. Так як нова система більш різноманітна, ціннісній системі важче її охоплювати. Тому більш диференційованому суспільству необхідна така ціннісна система, яка виражається на більш високому рівні узагальнення. Еволюція проходить ряд циклів, деякі суспільства можуть винагороджувти еволюцію, тоді як інші затримують еволюційний порцес або „вироджуються”. Але Парсонса більше цікавлять суспільства, в яких відбуваються „прориви”, бо на його думку, якщо вони відбуваються, то еволюційний порцес буде відбуватися у відповіності з своєю загальною еволюційною моделлю.

Парсонс розумів еволюцію як стадіальний процес. Тому розділяв три основні стадії еволюції, на основі культурних значень: примітивну, проміжну та сучасну. Вирішальним моментом розвитку при переході від примітивної до проміжної стадії стає розвиток письмової мови. А ключовий момент при переході від порміжної стадії до сучасної полягає в формуванні закону.

Парсонс аналізує еволюцію не з точки зору прогресу, а він просто намагається впорядкувати типи структур та послідовно співвіднести їх. Це не вивчення соціальних змін, а порівняльний структурний аналіз.

55.Співвідношення суб’єктивного та об’єктивного підходів в дослідженні соціальних інститутів в роботі Т.Парсонса «Пролегомени до теорії соціальних інститутів»

На думку Парсонса доречно ввести мову про найбільш адекватні теоретичні підходи до інтерпретації інститутів - відповідно "об'єктивний" й "суб'єктивний". Перший являє собою вивчення інститутів з погляду зовнішнього спостереження соціолога, другий - з погляду індивідуальної дії по відношенню до інститутів. Взагалі інститут - принципово вважливий елемент ЗСТ, а не теорія окремого фрагменту соціального життя, певна форма поведінки між людьми, де способи поведінки і форми відношень не лише існують, але й сприймаються індивідами як такі, мають санкціонований та нормативний характер.

Яка ж суть "об'єктивного" підходу? В його рамках практично не доводиться говорити про те, що правила або норми недоступні спостереженню.Подібні правила й норми легко виявляються, оскільки вони втілені в кодексах й уставах, в усній традиції й у такій формі здатні бути предметом самих різних досліджень.

Взагалі індивідові дії представляються в термінах якогось відношення між цілями й засобами, тому приниципове значення схема засобів-мети, яка має іманентний нормативний зміст, суть якого в тім, що аналіз дії неодмінно припускає поняття раціональності. Тому про дію прийнято судити в термінах рівня раціональності, що припускає вибір найбільше "доречних" засобів досягнення обраної мети. Суть "суб'єктивного" аналізу ролі інститутів виявляється у регуляції дії, насамперед пов'язана з відношенням індивідів до суспільства. Головне тут що інститути внутрішньо зв'язані й являють собою феномени моральні. Це припускає, у свою чергу, що первинний мотив покори інституціональним нормам ґрунтується на моральній владі, що мають цінності над індивідами. Негатив цього - люди ставляться до цінностей незацікавлено оскільки захоплені ними.Подібне відношення до них зберігається доти, поки вони входять у систему загальних цінностей,

Однак, вважливе значення визнання впливу різних цінностей має контроль над поведінкою індивідів.І коли він слабшає, позиція індивідів відносно інституціональних норм перестає бути незацікавленої й перетворюється в різновид певної вигоди, відповідно його установка виявляється зацікавленої. Наскільки можна судити, є два способи мотивації індивідуальної дії цінностями, відмінними від загальної системи цінностей. Якщо цінність, втілена в індивідуальній нормі індиферентна, установка індивіда буде наближена до вигоди. З іншого боку, якщо цінність настільки несумісна, установка може бути незацікавленої, "моральною" установкою, протилежної згаданої вище. Тому що подібний аналіз обмежений тим, що він орієнтований винятково на окремого, локалізованого в часі індивіда, розглянутого в його відношенні до власного цілям, до умов дій і норм, що регулюють дію. Але з іншого боку норми, що регулюють дії індивідів у подібній регуляції - є нормами того, якими відносини індивідів повинні бути.Вони повинні визначати те, що в дійсності являє собою принаймні частина відносин. Тоді інститути, у тій мері, у якій вони регулюють взаємні відносини індивідів, стають фундаментальними елементами соціальної структури, що й є не що інше, як сукупність обумовлених відносин між індивідами. Одним з елементів соціальної структури виявляється - система норм, що визначає те, якими відносини індивідів повинні бути.

Отже, значимість інститутів дуже вважлива, зокрема з попереднього огляду випливає

що в будь-якому суспільстві є більш-менш цілісна система загальних фундаментальних цінностей-установок, а головне що інститути переважно виражають ці установки у вигляді тих або інших зв'язків з діями. І тому інститути самі утворюють систему - систему регулятивних норм гармонії, а скоріше є зразком нестійкого «балансу влади».Тому вивчення їх вкрай вважливе за Парсонсом.