58. Загальні принципи теорії структурації в роботі Гіденса „Структура як правила і ресурси”

У даній роботі Гіденс зазначає, що зараз у соціолог. світі структуру тлучать одночасно як те, що можна відчути, і як те, що достатньо важко визначити. Коли соціологи затосовують поняття „соц. структура”, вони мають на увазі деякий устрій соц. відносин. Вони схильні ототжнювати структуру із „примусом”. Це ототожнення дає життя дуалізму між теоріями дії та інституалізації.

Дуже часто у соціолог. аналізі , на думку Г., застосовується поняття „система”. Так, більшість функціоналістів вважають, що соц. систми володіють структурою. Г. з цим не погоджується. Він зазначає, що соц. системи не є структурами, а лише володіють їх властивостями. Коли структуру уподібнюють анатомії тіла, як сукупність частин, то система – це „функціонуюча структура”. Але такий підхід є доцільним лише для біолог. організму, а не для сусп. Так, анатомію тіла можна вивчати незалежно від його „функціонування”. Наприлад, розтин тіла. Але таке вивчення сусп., за Г., –безглузде. „Нефункціонуюче” сусп. перестає існувати, воно зникає. Саме тому межі між поняттями структури і системи стають непомітними, і вони починають вживатися як иноніми. За Г., соц. система являє собою відносини між індивідами і спільнотами. Як такі соц. системи необхідно тлумачити як локалізовані у часі і просторі. Саме за такого тлуачення поняття „система”, ми звільняємо поняття „структура” для інших концептуальних задч. Так, поняття „структура” у структурній лінгвістиці тлумачиться як відношення частина-ціле, види якого втілені розмежуванням соц.систем. Так, на думку Г., основою розуміння людиною співбесідника є „відсутня тотальність”. Вона є мовою вцілому, яку необхідно знати для розуміння один одого. Відношення між мовним актом і всім масивом мови є тотальним відношенням між „наявним” (сказані слова) і „відсутнім” (несказане). Це відношення, де „структура” посилається на „струк. власивості мови”. За такого тлумачення структура не має просторово-часового існування подібного існуванню мовних актів, вона лише фіксуєься люд. пам’яттю настільки, наскільки втілюється у мові, письмі і т.п. На думку Г., поняття структура можна застосовувати у тому сенсі, у якому вона вказує на правила і ресурси, які наявні у соц. сичтемах, але мають лише „віртуальне існування”. Правила – це соц. конвенції, знання яких передбачає і знання іх застосування. Ресурси – здатності опредмечувати, які обумовлюють певний порядок подій. З цього боку струк. тлумачиться як можливість і як примус. Але одне, не виключає іншого.

Струк. властивості сусп. існують виключно у соц. системах; вони можливі завдяки залишиним у пам’яті слідам; вони конститують обізнаність і компетентніть соц. агнтів. Тому властивості сусп. є рекурсивними. Таку сутність цх властивостей Г. тлумачить як „дуальність структури”. Це означає, що струк. є медіум і наслідок соц. дій. Структурація, за Г., полягає у тому, що (1) соц. системи структуровані шляхом їх відтворення у буднях соц. життя; (2) здатність і обізнаність соц. агентів чітко визначені, їх межі визначаються наслідками дій. Ці феномени невід’ємно властиві складеним системам і тому їх необхідно визнати фундаментальною властивістю, що обумовлює соц. відтворення. Але вони не є функціям латентними або явними, бо функція передбачає потребу, а соц. системи її не мають. Отже, у своїй статті Г. дає таке визначення головних понять: структура – це рекурсивні правила і ресурси, існуючі віртуально за межами простору і часу; система – це відносини між індивідами та спільнотами, локалізованими у просторі і часі; структурація – це умови відтворення системи.

59 Різноманітність визначень соціальної структури та її емерджентні властивості за статтєю П.Блау „Різні точки зору на соціальну структуру та їх спільний знаменник”.Так як одні автори порівнюють та критично оцінюють різні теоретичні орієнтації у вивченні соціальної структури, інші виступають з аналізом категорій, треті розробляють формальні теоретичні моделі Пітер Блау вирішив описати розмаїття визначень, підходів до тлумаченення соціальної структури та визачив її основні емерджентні властивості.Так, Блау у збірнику статей аналізує теоретичну систему Леві – Строса у порівнянні з теоріями Рекліфа – Брауна, Парсонса, Вебера та інших авторів, дає критичний аналіз марксиського розумінні соціальної структури, яке пропонують Альтюсер та Уоллерстайн. Ліч заначає, що для Леві –Строса, соціальна структура – це мислинева конструкція, яка створюється теоретиком для пояснення емпіричних спостережень, а для Редкліфа – Брауна – соціальна структура відноситься до емпіричеої реальності, тобто, групам та ієрархіям за якими ведеться спостереження. Россі порівнює транформаційний структуралізм Леві – Строса з різними формами емпіричного структуралізму в соціології, особливо з структкрним функціоналізмом Т. Парсонса. Він повністю підтримує Леві – Строса та ставить собі з мету критику інших орієнтацій у вивченні соціальної структури. Для Парсонса культура аналітично відрізняється від соціальної структури, і досить сильно на неї впливає. А для Леві – Строса, культурні символи та значення є сутністю соціальної структури. Для Хоманса, як і для Фрейда, зовнішніми факторами, що визначають соціальну структуру є психологічні принципи поведінки людини. Альтюсер та Хайдебранд критикували марксистський структуралізм. Так, основні зауваження Хайдебранда полягають в тому, що він(маркс.структуралізм) ігнорує значення практичної критики як невід’ємної частини діалектичного аналізу та вважав, що впорядкована соціальна структура обмежується та повинна обмежувати свободу дій індивідів.А Уорінер виділяє три рівня соціальної структури: 1)міжособистісний рівень, який представляє собою структуру соціальних відносин між окремими особистостями; 2)міжпозиційний рівень, який відображає структуру відносин між різними соціальними положеннями; 3)міжорганізаційний рівень, який відображає відносини між офіційно організованими спільностями. Уоллас також підкреслював важливість концептуалізації структури як ієрархії рівнів, в якій структура кожного наступного рівня заключає в собі структуру попереднього. Різниця в масштабах структури проаналізована в 3 вимірах. Число структурних одиниць може варіювати від малої групи до цілого суспільства; соціальна поведінка може розглядатись починаючи з одиничного акту закінчуючи багатомірною дією та протяжність досліджуваного явища як обмеженою в просторово – часовому відношенні, так і в широкомаштабному. Мейхью та Шоллерту в ймовірній посадовій диференціації в соціальній структурі прогнозують з двох показників – чисельності та матеріальної забезпеченості. В результаті виходить соціологічна модель, що повністю ігнорує будь – які впливи особистісних якостей індивідів. Але в розмаїтті поглядів на соціальну структуру можна виявити спільний знаменник, який полягає в тому, що соціальна структура рівна емерджентним властивостям комплексу складових її елементів. Комплекс елементів структури представляє собою механічну сукупність елементів, тоді як сама структура визначається взаємозв’язками цих елементів. Емерджентні властивості характерні для всього цілого, а не для його складових елементів. У націй також є емерджентні властивості, які відрізняються від характеристик різних груп населення, регіонів. Прикладами цих властивостей можуть бути форма правління, економічні інститути в країні. Соціальні відносини(соціальна взаємодія та спілкування) між різними групами виражаються у вигляді рівнів(частоти) соціальної взаємодії її членів. Соціальні структури – це ті, що входять одне в одного серії подальших рівнів все більш широкого масштабу. Компонентами соціальної структури можуть концептуалізуватись як індивіди, так і ролі, статуси, позиції, групи тощо. Існують чотири основні види емерджентних властивостей. Перший вид – це чисельність елементів соціальної сукупності(соціальна спільність не може існувати без елементів, але характеризує елементи не окремо, тільки в скупності). Другий вид відноситься до соціальних відносин між людьми, які представляють собою прямі зв’язки між елементами структури соціальної групи(категорії, що описують соціальні відносини між людьми, ідентифікують емерджентні властивості структури соціальної групи, які б не існували, якщо складові елементи цієї групи розглядались окремо). Третьою емерджентною властивістю є склад соціальної сукупності, який знаходить своє вираження в різниці між її елементами(для соціальних компонентів, основою диференціації яких є різниця у володінні будь – яким ресурсом, нерівномірність розподілу цього ресурсу свідчить про степінь соціальної нерівності). Четвертий вид має два типи структурних властивостей більш високого порядку. Один з них полягає у глобальних характеристиках інфраструктури суспільства(для Маркса інфраструктура полягала в матеріальних економічних умовах), а другий є абстракцією, виведеною з властивостей більш низького порядку, з моделей або соціальних відносин між елементами, або комбінацій елементів. Отже, емерджентні властивості - це джерело зовнішніх структурних обмежень, які відчувають на собі індивіди, а дії цих обмежень свідчать про те, що вони лише в певній мірі споріднені з виявленням вільної волі; - це характеристики соціальної структури, які не піддаються контролю зі сторони індивідів, навіть коли ці харектиристики є сукупним результатом їх власних дій.

На думку, Блау акцент більше на формі, ніж на змісті, співвідношення обєктивної онтологі – така комбінація передує концентрації уваги на чисельності кожної групи, кількості груп. Це пояснюється тим, що чисельність є найбільш формльною обєктивною властивістю соціальних спільностей та її компонентів.