3. Криміналістика в системі юридичних наук

Криміналістика, висловлюючись образно, є каналом надход-ження у сферу кримінального судочинства досягнень науки і тех-ніки, а також засобом забезпечення ефективної реалізації право-вих норм у діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів.

Саме тому криміналістика тісно пов'язана з багатьма сферами знань людини.

Зв'язок криміналістики з кримінальним правом обумовлюється насамперед тим, що право визначає, конкретизує види кримінально караних діянь, через що перед криміналістикою постає завдання вироблення окремих методик розслідування цих злочинів. Іншими словами, кримінальне право визначає, що є злочином, а криміналістика - якими методами його розслідувати.

Звичайно, тіснішим є взаємозв'язок криміналістики з кримі-нальним процесом, оскільки кримінальний процес, як право визначає (регламентує) процедуру розслідування, а криміналіс-тика на цьому ґрунті розробляє організаційні, техніко-тактичні і методичні прийоми та засоби вирішення завдань кримінального судочинства.

Принципи і норми кримінального процесу передусім фіксують що і як повинно бути зроблено під час розслідування злочинів з тим, щоб ця діяльність була законною, щоб було забезпечено захист прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

А криміналістика дає рекомендації, як цього досягти.

У більшості випадків кримінальний процес і криміналістика розглядають одні й ті ж аспекти процесуальної діяльності, але з різних боків.

Наприклад, процесуальний закон установлює, що допит непов-нолітнього повинен проводитися за участі, крім захисника, якщо допитуваний є підозрюваним чи обвинуваченим, ще й іншого представника неповнолітнього, а криміналістичні рекомендації в умовах цього обов'язку будуть полягати в тому, кого саме доцільніше запросити на допит, щоб не тільки забезпечити дотримання прав допитуваної особи, а й створити умови для найбільш сприятливої та результативної обстановки проведення допиту.

Навіть більше, оскільки закон не може передбачити й відоб-разити у своїх нормах усіх ситуацій, що можуть виникнути у ході розслідування, криміналістика, усуває ці прогалини, а подеколи такі рекомендації сприймаються законодавцем і їм надається сила закону.

Так, попервах лише як рекомендація існувала порада слідчим надавати особі, яку пред'являють для впізнання, можливість вибору для себе місця розташування серед інших упізнаваних, а вже згодом вона ввійшла в закон як одне з правил процедури проведення цієї слідчої дії.

Зв'язок криміналістики з теорією оперативно-розшукової діяльності обумовлений тим, що обидві вони присвячені ви-робленню способів і засобів збирання інформації про злочин, але кожна своїми специфічними методами.

Тому розвиток і вдосконалення криміналістичних засобів повинен відбуватися з урахуванням рекомендацій теорії опера-тивно-розшукової діяльності і навпаки.

Так, вироблення організаційно-технічних і технічних основ і правил такої слідчої дії, як «прослуховування й фіксація теле-фонних розмов», без сумніву відбуватиметься з урахуванням досвіду проведення цього оперативного заходу, яке вже тривалий час відображено в теорії оперативно-розшукової діяльності.

Криміналістика широко використовує положення і закони логіки, які виступають підґрунтям як для діяльності слідчого (для конструювання версій визначення періодизації розслідування, застосування тактики оцінювання доказів тощо), так і для постійних криміналістичних наукових досліджень (аналіз, синтез, гіпотеза тощо).

Особливе місце у розвитку криміналістики і забезпечення наукового обґрунтування її рекомендацій належить юридичній психології.

Процес учинення злочинів і процедура їх розслідування - це в основному процес спілкування різних людей, залучених до цієї сфери.

Тому знання й використання закономірностей людського спілкування утворює основу раціонального з'ясування мотивів поведінки цих осіб, способів установлення контакту, засобів правомірного психологічного впливу з метою отримання бажаної для слідства інформації тощо.