31. Поняття та види криміналістичних обліків

Криміналістична реєстрація (хоч її в деяких джерелах можуть називати й кримінальною, що, можливо, не зовсім вірно) - це науково розроблені засади і правила функціонування системи обліків осіб, предметів та інших об'єктів і відомостей щодо них, які мають криміналістичне значення.

Система реєстрації складається з підсистем (складових), тобто з певних видів криміналістичних обліків, які різняться між собою обліковими відомостями, а також способами і формами їх накопичення й систематизації.

Отже, криміналістичний облік - один із складників інформа-ційно-довідкової системи (криміналістичної реєстрації), що ха-рактеризується властивою саме йому обліковою криміналістично значущою інформацією та специфічними способами і формами її накопичення й систематизації.

Криміналістичні обліки можуть класифікуватися, тобто по ділятися на види за різними критеріями.

> За рівнем технічного оснащення:

- ручні;

- механізовані;

- автоматизовані.

> За видом облікових об'єктів:

- облік людей;

- облік тварин;

- облік предметів, речей, зброї, боєприпасів;

- облік слідів.

> За способом фіксації реєстраційної інформації:

- описовий;

- графічний;

- иаглядно-образний;

- колекційний;

- змішаний.

> За формою або способом накопичення інформації:

- картотечний;

- колекційний, альбомний;

- набір магнітофонних стрічок, дисків, відеозаписів;

- списки;

- банки даних, автоматизовані банки даних.

> Залежно від особливостей облікових об'єктів та ознак, що їх характеризують, обліки переділяються на:

- оперативно-довідкові;

- криміналістично-пошукові;

- довідково-допоміжні.

- Оперативно -довідкові обліки:

- алфавітний (прізвищний);

- дактилоскопічний;

- відеобанки і відеотеки;

- облік правопорушень і злочинів, учинених іноземцями та особами без громадянства;

- облік антикваріату і культурних цінностей;

- нарізної вогнепальної зброї;

- документів загально державного обороту і номерних речей;

- розшукуваного та безгосподарного автотранспорту.

Криміналістично-пошукові обліки:

- за способом учинення злочинів;

- осіб, що зникли безвісти, невпізнаних трупів, невстановле-них хворих і дітей;

- слідотеки;

- кулегільзотеки;

- підроблених грошових (паперових і металевих) знаків;

- ш'дробних документів, виготовлених поліграфічним способом.

Довідково-допоміжні:

- колекції вогнепальної та холодної зброї, боєприпасів;

- колекції слідів знарядь зламу та інструментів;

- колекції деталей, частин виробів тощо;

- колекції речовин і матеріалів;

- атласи спектрів, хроматограм, рентгенограм;

- каталоги;

- фонотеки голосу і мови.

32. Поняття та структура криміналістичної тактики як складової криміналістики

КТ – це система наукових рекомендацій спрямована на ефективне розв’язання окремих завдань у сфері кримінального судочинства.

КТ - самостійний розділ криміналістики про систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, що розробляються з метою визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які реалізують доказування, і методів провадження слідчих і судових дій, спрямований на збирання й дослідження доказів.

Система криміналістичної тактики:

1. Загальні положення (загальна частина):

а. вчення про організацію та керівництво розслідуваням;

б. вчення про тактичні прийоми;

в. вчення про слідчі ситуації;

г. вчення про принципи взаємодії в процесі розслідування між слідчими та іншими учасниками процесу;

д. вчення про використання техніко-криміналістичних засобів

2. Тактика провадження окремих слідчих дій (спеціальна частина):

а. тактика провадження огляду;

б. обшуку;

в. виїмки;

г. допиту;

д. очної ставки;

е. пред’явлення до впізнання;

є. освідування;

ж. відтворення обстановки і обставин події;

з. експертизи.

33. Поняття і класифікація тактичних прийомів

ТП – це розроблена на основі даних науки, узагальнень слідчої практики та вимог закону рекомендація про певну лінію поведінки спрямовану на розв’язання окремого завдання у сфері судочинства.

Види:

1. За джерелом формування (за галуззю науки): логіки, психології тощо.

2. За видом процесуальної дії: огляду місця події; обшуку; виїмки; допиту тощо.

3. За обсягом застосування:

а) ТП, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій: допит на місці події тощо;

б)ТП, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях: постановка тих чи інших запитань тощо.

4. За об'єктом спрямованості:

а) ТП, спрямовані на здійснення впливу на людину: постановка контрольних, нагадувальних, доповнювальинх та інших запитань тощо;

б) ТП, спрямовані на дослідження матеріального середовища: аналіз слідів, предметів, їхніх ознак, розміщення,зіставлення слідів, виявлених на місці подій тощо.

5. За характером інформації:

а) ТП, які базуються на словесній інформації: бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердного каяття тощо;

б)тактичні прийоми, які грунтуються на матеріалізованій інформації: демонстрація доказів, різної наочної інформації тощо;

в)тактичні прийоми, які базуються на логіко-розумовій інформації: аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулася тощо.

6. За метою використання:

а) спрямовані на організацію розслідування в цілому;

б) на організацію окремої слідчої дії;

в) на розв’язання окремих завдань в межах слідчої дії.

34. Засоби криміналістичної тактики: поняття та види

Засоби криміналістичної тактики - це знаряддя за допомогою яких особа, у провадженні якої перебуває справа, в-рішує тактичні завдання розслідування злочинів чи вирішення справи в суді, тобто це процесуальний, непроцесуальний та організаційний інструментарій її діяльності.

Засоби криміналістичної тактики поділяються на дві групи:

1)криміналістичні засоби, що містяться в законі,- основні:

 слідчі дії;

 інші процесуальні дії: відібрання пояснень, витребування документів, предметів тощо;

 призначення ревізій, інвентаризацій тощо;

 оперативно-розшукові заходи.

2)допоміжні криміналістичні засоби:

 тактичний прийом – це розроблена на основі даних науки, узагальнень слідчої практики та вимог закону рекомендація про певну лінію поведінки спрямовану на розв’язання окремого завдання у сфері судочинства

 тактична комбінація - система тактичних прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації;

 тактична операція - система слідчих та інших дій, що узгоджено здійснюються слідчим і органом дізнання і об’єднані розв’язанням конкретного завдання в ході розслідування;

 тактична рекомендація - науково обґрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосуваннятактичних прийомів та інших засобів розв’язання завдань судочинства;;

 тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого уявна моделі майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання з метою зміни слідчої ситуації у спрятливий для нього бік.

35. Поняття та принципи планування розслідування злочинів

ПР – це процес такої його організації, який передбачає слідчі дії та організаційні заходи, а також їх виконавців з урахуваням затрати часу та сил.

Під плануванням розслідування розуміють мисленнєву практичну діяльність, спрямовану на визначення способів роз-криття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також установлення найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Результати планування відображаються в письмових планах розслідуванпя (типових, календарних, проведення окремих слідчих дій).

Принципи ПР:

 індивідуальність;

 динамічність;

 мінливість;

 своєчасність;

 реальність;

 конкретність.

36. Поняття та види слідчих версій

Версія - обгрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування та які пояснюють походження, зміст і зв'язки між цими обставинами і фактами.

Версія – це обґрунтовані наявною інформацією припущення слідчого про обставини злочину.

Види:

1. За обсягом понять або пояснюваних ними фактів версії поділяються на:

а.Загальні - пояснюють подію в цілому, а також причиновий зв'язок між фактами, які входять до складу злочину;

б. Окремі - стосуються наявності й характеру окремих фактів, які підлягають доказуванню (суб'єкт злочину, спосіб учинення злочину, форма, вид вини тощо).

2. За розповсюдженістю:

а. Типові (найбільш характерні для конкретної слідчої ситуації уявно-припустимі пояснення розслідуваної події чи окремих її елементів);

б. Нетипові, або конкретні (специфічні).

3. За ступенем імовірності:

а. Малоймовірні.

б. Більш імовірні.

4. За стосунком до предмета доказування:

а. Виправдувальні.

б. Обвинувачувальні.

в. Нейтральні.

5. За часом опрацювання:

а. робочі – перевіряються в даний момент;

б. інші – будуть перевірені згодом.

6. За спрямованістю:

а. ретроспективні;

б. переспективні.

7. За обґрунтованістю та логічним зв’язком:

а. основні – базою є наявний фактичний матеріал;

б. контрверсії – є логічним запереченням основних версій.

37. Основні етапи формування версій та особливості їх перевірки

Конструювання і перевірка версій - це результат логічного усвідомлення фактів, для чого використовуються усі форми ло-гічного мислення: аналіз і синтез із застосуванням усіх відомих мисленнєвих операцій, таких як індукція, дедукція, аналогія, конкретизація, порівняння, узагальнення тощо.

Конструювання версій не утворює самостійного орга-нізаційного або процесуального етапу в розслідуванні злочину і починається від моменту отримання вихідної інформації.

Найбільш інтенсивна побудова версій має місце в період про-вадження початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, коли конструювання версій та їх перевірка відбуваються практично паралельно.

Побудова і перевірка версій базуються на аналізі вихідної слідчої ситуації та криміналістичної характеристики злочину.

Правила побудови версій:

1) версії повинні бути реальними, тобто обґрунтованими наявними фактами;

2) вони не повинні суперечити науковим даним;

3) версія повинна бути конкретною;

4) вона мусить бути логічно правильно побудованою і не суперечливою сама собі;

5) кожна версія повинна мати контрверсію, тобто протилежне пояснення факту;

6) у справі повинні бути побудовані всі можливі за наявної ситуації версії;

7) висування версій має бути обумовлено об’єктивною потребою;

8) версія повинна мати можливість її перевірки.

Методи побудов версій:

1. метод інверсії - пояснення досліджуваного факту з діаметрально протилежної позиції:

2. метод емпатії – слідчий ставить себе на місце іншої людини, ототожнює себе з нею, входить в її образ, змушує себе мислити як вона, її категоріями.

Перевірка версій являє собою зміст усього процесу розслідування і розкладається на два етапи:

1.Аналіз версій.

2.Практична перевірка версій, а також перевірка отриманих із цієї перевірки наслідків, яка охоплює чотири стадії:

1) прорахування всіх можливих наслідків із перевірки версії;

2) визначення слідчих дій і встановлення їхньої черговості з метою перевірки наслідків;

3) виконання запланованих слідчих дій;

4) оцінювання отриманих фактичних даних і висновок про істинність або неправильність версії.

Логічним завершенням цього процесу буде утвердження єдиної версії як єдино можливого пояснення розслідуваної події.

Правила перевірки версій:

- із версій повинні бути отримані всі наслідки;

- наслідки повинні бути логічно обумовлені між собою;

- результати перевірки окремих версій використовуються як підстави для конструювання загальних версій;

- послідовність перевірки визначається практичними умовами розслідування;

- перевірка версії може бути здійснена як слідчим, так і оперативним способом.

38. Поняття та види слідчих ситуацій

СС – це обставини, що склалися на конкретному етапі розслідування, аналіз яких дає змогу оцінити вже виконану у справі роботу, визначити подальші її перспективи та внести відповідні корективи в завдання та хід розслідування.

Серед умов, які утворюють СС слід розрізняти умови:

 інформаційного характеру;

 тактичного характеру;

 процесуального характеру;

 матеріального та організаційно-технічного характеру;

 психологічного характеру.

Види:

1. за суб'єктом пізнання:

а)слідча;

б)судова;

в)експертна;

г)пошукова.

2. за елементним складом:

а) прості (одноелементні);

б) складні (багатоелементні, або комплексні);

3. за співвідношенням інтересів учасників:

а) конфліктні - інтереси слідчого та учасників процесу розслідування не збігаються;

б) безконфліктні - інтереси учасників збігаються;

4. за розповсюдженістю:

а) типові - в ході розслідування злочину діють загальні закономірності механізму скоєння злочину, утворення джерел доказової інформації;

б) нетипові (специфічні) - складається за характерним збігом обставин, які потребують вибору нетипових засобів і тактичних методів вирішення.;

5. за впливом на розслідування:

а) сприятливі - складається за наявності достатньої інформації;

б) несприятливі - характеризується відсутністю достатньої інформації для її вирішення;

за часом утворення:

а) початкові;

б) проміжні;

в) кінцеві.

39. Поняття та види слідчих дій

СД – це передбачена кримінально-процесуальним законом частина процесуальних дій, яка проводиться компетентним органом або особою після порушення кримінальної справи з метою збирання, дослідження та використання доказової інформації під час провадження у кримінальній справі.

Види:

1. Залежно від виду об'єкта, на якого спрямовано пізнавальну суть слідчої дії:

а) речові - за допомогою яких одержують інформацію з матеріальних джерел;

б) особистісні слідчі дії - ті, що пов'язані з одержанням інформації з ідеальних (нематеріальних) джерел (від людей);

в) комплексні (змішані: освідування, слідчий експеримент.

2. За приводами для проведення:

а) обов'язкові (потреба у проведенні випливає з вимог закону);

б) диспозитивні (проводяться за рішенням слідчого залежно від потреб розслідування).

3. За місцем або часом виконання у процесі розслідування:

а) початкові;

б) наступні.

4. За послідовністю проведення:

а) первинні;

б) повторні.

5. За обсягом одержаної інформації та дослідних дій:

а) основні;

б) додаткові.

40. Особливості фіксації ходу і результатів слідчих дій

Фіксування:

1. процесуальне:

ст. 84-85 КПК

При провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання ведуться протоколи.

В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу.

Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомлюватися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

2. технічне:

 плани, схеми, креслення, що долучаються до протоколів;

 звукозапис:

Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.

При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.

При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

 кінозйомка, відеозйомка:

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.

Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 851 цього Кодексу.

 телефонна та відеоконференція:

У разі неможливості явки учасників слідчої чи іншої процесуальної дії до органу дізнання, слідчого, прокурора або до суду за місцем провадження у справі, а також необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, або з інших обґрунтованих підстав слідча чи процесуальна дія за їх участю може здійснюватися шляхом проведення телефонної конференції або відеоконференції.

Телефонна конференція або відеоконференція проводиться на підставі доручення органу дізнання, слідчого, прокурора або суду.

Відеоконференція може застосовуватися під час допиту свідка, експерта, підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, очної ставки, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події.

Слідчі дії під час відеоконференції за участю підозрюваного, обвинуваченого і підсудного проводяться лише за їх письмовою згодою, про що зазначається у протоколі слідчої дії.

Слідчі дії під час відеоконференції за участю свідка чи експерта проводяться з урахуванням положень статей 70, 71 та 77 цього Кодексу.

Телефонна конференція може застосовуватися під час проведення допиту свідка чи експерта за їх письмовою згодою.

Під час телефонної конференції або відеоконференції ведеться звуко- або відеозапис.

Про проведення телефонної конференції або відеоконференції орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, та орган, який виконує доручення, складає окремі протоколи, до яких обов'язково додається відповідний звуко- або відеозапис.

 фотозйомка.

41. Види та принципи слідчого огляду

СО – це СД передбачена КПК України, що полягає у безпосередньому обстеженні слідчим об’єктів, які мають значення для розкриття та розслідування злочинів, виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Види СО:

1) за об’єктом:

 місцевості;

 приміщення;

 предметів;

 документів.

2) за завданнями:

 попердній;

 основний;

 додатковий (окремі об'єкти під час основного огляду повністю були не оглянуті або оглянуті недостатньо якісно чи ретельно=дослідження іншого об’єкта, без повторного огляду раніше оглянутих об'єктів);

 повторний (у разі проведення огляду за несприятливих умов або недоброякісно, той же обсяг).

3) за часом проведення:

 первинний;

 повторний.

4) за суб’єктом:

 слідчий;

 судовий;

 експертний.

5) за способом виконання безпосередньо робочої стадії огляду:

 ексцентричний або концентричний огляд;

 суцільний або вибірковий;

 фронтальний, за ділянками, човником (човниковий спосіб огляду).

Принципи СО:

 невідкладність;

 об’єктивність, повнота, планомірність;

 цілеспрямованість;

 планомірність;

 використання техніко-криміналістичних засобів;

 дотримання криміналістичних правил поводження з досліджуваними об’єктами;

 єдине керівництво огляду;

 взаємодія з оперативними працівниками;

 використання допомоги громадськості;

 законність та відповідність морально-етичним принципам.

42. Тактика проведення огляду місця події

ОМП – це СД, яка полягає у безпосередньому сприйнятті, дослідженні, фіксації та оцінки слідчим (судом) місцевості або приміщення, де виявлено ознаки злочину з метою виявлення там слідів та інших об’єктів, що мають значення для справи.

Загальні тактичні принципи:

1. невідкладність;

2. об’єктивність, повнота та всебічність;

3. планомірність;

4. використання допомоги спеціалістів;

5. дотримання криміналістичних правил поводження з досліджуваними об’єктами;

6. єдине керівництво огляду;

7. взаємодія з оперативно-розшуковими органами4

8. використання допомоги громадськості;

9. законності та відповідності морально-етичним правилам;

10. дотримання криміналістичних правил поводження з оглядуваними об'єктами.

Особливості ОМП:

 невідкладінсть;

 незамінність;

 неповторюваність;

 непоправність.

Етапи ОМП:

1) підготовка до ОМП (до виїзду на МП на після прибуття на МП);

2) безпосереднє проведення огляду;

3) фіксування ходу і результатів огляду;

4) оцінка та аналіз отриманих результатів;

5) взаємодія слідчого з оперативними працівниками.

Можливі СС:

1 ) подія мас дійсне відображення;

2) не мас: повного відображення;

3) не знаходить свого явного (очевидного) відображення;

4) мас фальшиве відображення.

Типові тактичні прийоми:

- аналіз окремих слідів на місці події;

- зіставлення первинних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів на місці події;

- моделювання події, що сталася;

- зіставлення модельованої події та реальної картини місця події;

- аналіз ознак знищення слідів;

- зіставлення інформації місця події з типовими аналогами;

- моделювання з метою відтворення події

- залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин;

- аналіз ознак знищення слідів на місці події;

- зіставлення інформації місця події з природним ходом події;

43. Загально-тактичні прийоми обшуку

Обшук – це СД, яка полягає у примусовому обстеженні за наявності достатніх підстав вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи, а також коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Обшук має 4 стадії:

1. підготовча:

 з’ясуати, що є місцем проведення обшуку;

 визначити обсяг робіт, послідовність дій, забезпечити технічне оснащення;

 ознайомитись з матеріалами справи та виявити ознаки, які необхідно виявити;

 визначити коло осіб, які будуть брати участь у проведення обшуку;

 визначити час проведення обшуку.

2. оглядова:

 визначити завдання суб’єктів, які беруть участь у СД;

 пред’явити посвідчення та опстанову про проведення обшуку;

 пропозиція видати вказані предмети, якщо ні – примусове вилучення.

3. детальна:

а. ТП, що виконують пошукову функцію:

- аналіз обстановки окремих ділянок приміщення,

- зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку,

- орієнтація на професійні навички обшукуваної особи;

б. ТП, що викопують комунікативну функцію з обшукуваним:

- роз'ясненим неправильно зайнятої обшукуваним позиції.

- постановка обшукуваному контрольних запитань,

- застосування навіювання у формі наказу;

в. ТП, спрямовані па створення впливу на обшукуваного:

- розмова на сторонню тему,

- словесна розвідка;

- пояснення мети обшуку;

- рефлексивне управління;

- інтелектуальний конфлікт;

- емоційний конфлікт;

- пожежа афективності;

- встановлення кореляційної залежності між освітою, фахом, хоббі підозрюваного та сховищем.

44. Поняття та види допиту

Допит - це слідча дія, спрямована на збирання та перевірку інформації щодо питань, які мають значення для встановлення істини у справі, способом особистого та безпосереднього спілкування слідчого (суду) з допитуваною особою з ви-користанням напрацьованих криміналістикою тактичних засобів.

Допит – це процесуальна дія, спрямована на отримання від осіб відомостей, що мають доказове значення.

Завдання допиту:

1. отримання відомостей у справі;

2. належна фіксація відомостей;

3. здійснення виховного впливу на допитуваного;

4. надання допомоги особам у пригадування необхідної інформації.

Види:

1.За суб'єктом проведення допиту: допит проведено

- працівником органу дізнання; слідчим;

- прокурором;

- суддею (судом).

2. Залежно від процесуального становища допитуваного: допит

- свідка;

- потерпілого;

- підозрюваного;

- обвинуваченого;

- підсудного;

- експерта.

3.Залежно від вікових особливостей допитуваної особи: допит

- малолітнього;

- неповнолітнього; - дорослої особи;

- особи похилого віку.

4. Залежно від певних девіаптпих (особливих, виняткових, первинних) властивостей особи допитуваного: допит

- звичайних (без девіаптпих властивостей) людей;

- рецидивістів;

- осіб із психічними вадами, алкоголіків, наркоманів тощо;

- засуджених, що утримуються в місцях відбуття покарання;

- іноземців чи осіб із особливим регламентпо-свідоцьким статусом.

5. За послідовністю (черговістю) проведення:

- первинний;

- повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час первинного, з'явилась інформація, що ці свідчення умисно неповні, або виникли сумніви щодо їхньої достовірності, або первинний допит проведено неналежними спо-собами і засобами, тобто з порушенням процесуальної форми).

6. За обсягом з'ясовуваних питань:

- основний;

- додатковий (отримання показань щодо окремих обставин, про які з об'єктивних причин не йшлося під час попередніх допитів).

7. Залежно від місця проведення допиту:

- допит на місці події;

- в кабінеті особи, у провадженні якої перебуває криміналь на справа

- в залі судового засідання;

- за місцем проведення виїз ного засідання суду;

- за місцем перебування допитуваного: вдома, у медичній ус-танові, за місцем навчання, роботи;

- за місцем реалізації за-стосованого засобу процесуального примусу тощо.

8. Залежно від позиції, яку займе допитувана особа:

- допит особи, яка дає правдиві показання;

- допит особи, яка дає помилкові свідчення;

- допит особи, яка дає завідомо неправдиві показання.

9. За ситуацією, що склалася на допиті:

- допит у безконфліктній ситуації;

- допит у конфліктній ситуації.

10. Залежно від процесуальпо-тактичних особливостей:

- звичайций допит;

- допит під час очної ставки;

- перехресний допит (судовослідчий).

45. Тактичні прийоми проведення допиту в конфліктних ситуаціях

Тактичні прийоми:

1. встановлення психологічного контакту з допитуваим

а. прийоми адаптації до обстановки:

 уточнення анкетно-біографічних даних;

 втягнення в розмову на відсторонену тему;

 демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного;

 повідомлення мети допиту.

б. прийоми стимулювання установки на спілкування:

 роз’яснення процесуального становища;

 демонстрація перспектив;

 переконання в наданні допомоги слідству;

 роз’яснення наслідків розкаяння;

 показування доказів.

Негативні наслідки встановлення контакту:

а. відмова допитуваного від дачі показань:

 спонукання до дачі показань;

 постановка різних видів запитань;

 несподіване пред’явлення доказів;

 оголошення свідчень окремих осіб;

 демонстрація переспектив;

 переконання у необхідності допомоги слідству тощо.

б. повідомлення неправди

 уточнення свідчень та усунення в них суперечностей;

 несподівана постановка запитань, пов’язана з виявленням недоречності поведінки;

 несподіване пред’явлення доказів;

 попередня перевірка слідчим показань особи;

 деталізація показань з метою виявлення суперечностей;

 залишення допитуваного необізнаним про обсяг доказів;

 пресукання брехні;

 непрямий допит;

 відволікання від основного питання;

 зміна послідовності питань.

2. актуалізація забутого:

 створення асоціацій;

 постановка нагадувальних запитань;

 показ доказів;

 допит на місці події;

 оголошення показань інших осіб.

3. вихід зі спілкування.

46. Тактичні прийоми проведення допиту в безконфліктних ситуаціях

Тактичні прийоми:

1. встановлення психологічного контакту:

а. прийоми адаптації до обстановки:

 уточнення анкетно-біографічних даних;

 втягнення в розмову на відсторонену тему;

 демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного;

 повідомлення мети допиту.

б. прийоми стимулювання установки на спілкування:

 роз’яснення процесуального становища;

 демонстрація перспектив;

 переконання в наданні допомоги слідству;

 роз’яснення наслідків розкаяння;

 показування доказів.

2. уточнення свідчень і усунення в них суперечностей:

 постановка різних видів запитань;

 деталізація показань з метою виявлення суперечностей тощо.

3. актуалізація забутого:

 створення асоціацій;

 постановка нагадувальних запитань;

 показ доказів;

 допит на місці події;

 оголошення показань інших осіб.

 4. усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

47. Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідків

48. Сутність очної ставки як специфічного різновиду допиту

ст. 172-173 КПК

Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитуваними особами, в показаннях яких є суперечності.

На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.

Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий.

Завдання ОС:

 усуненя суперечностей в показаннях раніше допитаних осіб;

 перевірка правдивості раніше одержаних показань;

 викриття неправди;

 усунення добросовісної помилки, самообмови;

 викриття інсценувань тощо.

49. Поняття та види пред’явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання - слідча дія, що полягає у пред'явленні особі будь-якого об'єкта з метою його ототожнен ня або встановлення групової належності з об'єктом, який рані ше спостерігався цією особою у зв'язку з обставинами, що ма ють значення для розслідуваної справи.

Види:

1. Залежно від суб'єкта впізнавання - пред 'явлення для впі-знання:

а) свідком;

б) підозрюваним;

в) обвинуваченим;

г) потерпілим;

д) підсудним.

2. За формою проведення впізнавання:

а) пред'явлення об'єкта в натурі (безпосереднє впізнавання);

б) пред'явлення об'єкта, зображеного чи іншим способом зафіксованого на фотографії, кіно-, відеострічці чи аудіокасеті (опосередковане впізнавання).

3. За кількістю проведення дослідних дій щодо одного й того ж об'єкта впізнання:

а) первинне (тобто основне),

б) повторне.

4. За кількістю осіб, які одночасно впізнають об'єкт:

а) одностороннє впізнавання;

б) зустрічне впізнавання (про цей різновид ще йтиме мова

згодом).

5. Залежно від рецепторів органів чуття, якими, власне, здійснюється впізнавання:

а) на слух, тобто за голосом;

б) з використанням інших органів чуття: на дотик, на нюх, на смак (дегустування);

6. За характером об'єкта впізнавання:

а) людей;

б) предметів, речей, документів;

в) трупа людини або частин розчленованого трупа;

г) тварин чи їхніх трупів;

д) ділянок місцевості та приміщень.

50. Тактичні прийоми підготовки та проведення пред’явлення для впізнання

Для всіх видів пред'явлення для впізнання існують загальні правила щодо проведення цієї слідчої дії:

- особою, яка буде впізнавати, може бути лише людина (сві-док, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний), котра особисто, тобто безпосередньо, відповідним способом (зором, слухом, на дотик, за запахом, на смак тощо) сприймала об'єкт і може його впізнати;

- об'єкт пред'являється для впізнання якомога скоріше і в натурі (скоріше - щоб уникнути забування його суб'єктом впі-знавання і щоб уникнути видозмінення об'єкта. Будь-яка модель (копія) об'єкта так чи інакше звужено відображає оригінал);

- обов'язковою є участь понятих, яких повинно бути не мен ше двох, а конкретна їх кількість визначається слідчим виходя чи з тактики і виду пред'явлення для впізнання;

- об'єкт пред'являється в групі од-норідних;

- до пред'явлення для впізнання особа не повинна бачити у присутності слідчого чи дізнавача об'єкт впізнання.

Підготовчі заходи:

1. допит особи про ознаки об’єкта, що раніше нею спостерігався;

2. підготовка до впізнання – пошук відповідних схожих об’єктів, не менше 3;

3. підготовка учасників слідчої діїї – запрошення понятих не менше 2, спеціалістів;

4. визначення часу, місця та інших умов проведення СД.

Проведення СД:

- розміщення об'єктів на місці проведення слідчої дії за від-сутності виізнавача, але в присутності понятих, захисника чи представників впізнаваної та впізнавальної особи (коли такі бе-руть участь у слідчій дії);

- роз'яснення учасникам слідчої дії їхніх прав та обов'язків, передбачених законом, а також сутності слідчих дій, що прово-дяться;

- виклик впізнавача до місця проведення пред'явлення для впізнання. Якщо ця особа є потерпілим або свідком, вона попе-реджається про кримінальну відповідальність, відповідно до статей 384, 385 КК;

- пропозиція впізнавачеві оглянути об'єкти і вказати серед них той, про якого він раніше допитувався;

- фіксація ходу і результатів слідчої дії.

51. Процесуальні та криміналістичні особливості пред’явлення для впізнання

Процесуальні правила – ст. 174-176 КПК

Стаття 174. Пред'явлення особи для впізнання

При необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань. Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При необхідності впізнання може проводитися по фотознімках, відповідно до умов, викладених у цій статті.

Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання.

Стаття 175. Пред'явлення предметів для впізнання

При необхідності пред'явити для впізнання який-небудь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета і обставини, при яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав.

Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.

Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

Стаття 176. Протокол пред'явлення для впізнання

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.

У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотографовані.

52. Поняття та види відтворення обстановки і обставин події

Відтворення обстановки та обставин події - слідча дія, пе-редбачена ст. 194 КПК України, що полягає у здійсненні дослі дів із метою перевірки факту можливості існування і перебігу за певних умов тих чи інших подій, явищ, процесів, а також у зіставленні показань раніше допитаних у кримінальній справі осіб із фактичною обстановкою конкретного місця події, щодо обставин якої ці особи свідчили.

1. За періодичністю та обумовленістю проведення на:

1) первинні відтворення обстановки та обставин події;

2) повторні такі відтворення.

2. За структурою і характером дослідних дій:

1) якісно-явищні, тобто ті, що мають на меті встановити якісну наявність або відсутність теоретично можливого явища;

2) вимірювальні - є складнішими, ними ще виявляють кількісну визначеність (величину) відповідної властивості об'єкта;

3) мисленнєві.

3. За ступенем активності дій людини, які, власне, спричинили потребу їх перевірки на:

1) відтворення обстановки та обставин події для перевірки активних (умисних) дій;

2) для перевірки ненавмисних, випадкових діянь;

3) для перевірки явищ, подій тощо.

4. За сферою застосовуваних знань і характером отриманих результатів на:

1) відтворення обстановки та обставин події з використан ням для його проведення загальновідомих знань та відтворення з використанням спеціальних знань;

2) психологічні відтворення обстановки та обставин події, тактичні відтворення;

3) відтворення з позитивними результатами, відтворення обстановки та обставин події з негативними результатами.

5. за характером завдань:

1) відтворення обстановки та обставин події для встановлен ня можливості у відповідний спосіб конкретною особою взага лі сприймати (бачити, чути й розпізнавати за запахом, на дотик тощо) певні події, явища, факти за умов, відомих із матеріалів кримінальної справи.

2) відтворення з метою перевірки можливості вчинення вза галі чи конкретною особою певних дій, за певних просторово-часових умов, зокрема перевірки наявності у конкретної особи професійних чи інших навичок.

3) відтворення обстановки та обставин події з метою з'ясу-вання можливості існування конкретного явища, процесів, фак тів за відповідних умов.

4) відтворення для з'ясування механізму розслідуваної чи пов'язаної з нею події, процесу, явища або окремих їх деталей за відповідних, відомих із матеріалів справи, умов, зокрема для з'ясування процесу слідоутворення.

5) відтворення для перевірки і уточнення на місці показань відповідних суб'єктів кримінального процесу.

53. Тактика відтворення обстановки і обставин події

До тактичних правил проведення відтворення обстановки та обставин події належать такі.

1. Відтворення має бути проведено в умовах, максимально наближених до умов реального перебігу досліджуваної події (діянь):

• у тому ж місці, особливо якщо це, як уже наголошувалось, обумовлено ситуацією події, а зміна місця призведе до спотво-рення перебігу і результатів дослідів;

• за тієї ж або реконструйованої обстановки;

• у той же час (період року, доби тощо);

• за таких самих умов освітлення (вид та інтенсивність);

• за таких самих погодних і кліматичних умов (сонце, дощ, спека, мороз). Наприклад, у ході перевірки характеру, швидкос ті зміни властивостей різних речовин (перебіг хімічних реак цій), слідів (крові, взуття тощо) та ін.;

• за аналогічних (наближених) звукових умов (зокрема: сиг нал, розмова; рівень голосу, тембр, частота, наявність перешкод для розповсюдження звуку). Наприклад перевірка на можливість почути розмову, розрізнити зміст слів, крик, постріл, сигнал тощо крізь стіну за умов сторонньої музики, шуму з вулиці та ін.;

• із використанням тих самих приладів, механізмів, матеріа лів або їх замінників;

• за такої ж величини та напряму прикладення сили. Наприклад, перевірка можливості взагалі щось перемістити (перекантувати), зламати тощо;

• за такого ж темпу і послідовності дій. Наприклад, під час перевірки можливості отримання певних результатів за зада них умов;

• за участі тих самих осіб, що фігурували в досліджуваній по-дії (діях), або ж інших осіб, які за фізичними та іншими даними схожі з ними (статисти).

Ось чому існує рекомендація щодо залучення до проведення відтворення максимально обмеженої (тобто оптимальної) кіль-кості учасників.

Треба мати на увазі, що необумовлено велика кількість учасників ускладнює проведення дослідних дій, збільшує можливість розголошення результатів слідства, коли це не-бажано;

• з урахуванням умов, що не можуть бути відтворені повніс тю. Наприклад, у ході перевірки дій особи, яка на час слідчої дії частково втратила зір, слух, рухливість тощо.

2. Для унеможливлення випадковості в результатах дослідних дій їх треба проводити неодноразово (кілька разів їх повто-

рювати).

Кількість повторів обумовлюється настанням стабільних ре-зультатів і можливістю з'ясування з максимальною достовір ністю певних фактів.

3. У тих випадках, коли слідчий недостатньо володіє інформацією про потрібні умови, відповідні параметри дії (події), що перевіряється (наприклад, недостатньо інформації про тривалість впливу чи силу впливу або силу удару), доцільно не лише повторювати досліди, а й змінювати умови дослідів, тобто застосовувати різповаріантиі умови експериментів (ускладнені або спрощені).

Не рекомендується здійснювати досліди слідчому або поня-тим, це не їхнє завдання.

4. Досліди, особливо складні, тривалі за часом, повинні проводитись у декілька етапів, черговість яких і специфіку визначає слідчий.

5. Після прибуття на місце перевірки показань на пропози цію слідчого, перевірювана особа, йдучи попереду інших учас ників, без сторонньої допомоги і втручання визначає напрямок руху і спочатку розповідає про відомі їй обставини злочину, після чого вказує, де вони мали місце, і демонструє окремі свої дії та дії інших учасників події.

6. Показання повинні перевірятися лише на тому місці, де відбувалася досліджувана подія, де було ним або підозрюваним (обвинуваченим), свідком (потерпілим) залишено сліди чи зна-ряддя злочину тощо.

7. У разі потреби слідчий оглядає вказані перевірюваною особою місця та об'єкти.

8. Якщо перевіряються показання на місці кількох осіб, кож на з них виводиться на нього окремо, іншим складом понятих, водія тощо.

Тактика перевірки показань па місці як різновиду відтворен ня обстановки та обставин події передбачає використання специфічних тактичних прийомів, зокрема:

• постановку уточнюючих, доповнюючих чи конкретизую чих запитані);

• аналіз відповідей особи, показання якої перевіряються;

• зіставлення показань, що були одержані на допиті, з реаль-ною картиною місця події;

• падання свідкові (обвинуваченому) можливості пояснити розбіжності між показаннями і даними місця події.

Якщо особи, показання котрих перевіряються дослідами чи на місці події, заявляють клопотання про проведення тих чи ін ших дослідів або дій, такі клопотання задовольняються.

Під час дослідів чи перевірки слідчому доцільно робити по-значки про їх результати, а в разі потреби - фотографувати чи іншим способом фіксувати окремі моменти перебігу слідчої дії, незалежно від фіксації її в цілому.

Суттєвою вимогою є те, що незалежно від того, хто є учасни-ками, хто керує дослідними діями (спеціалісти, керівники чи помічники слідчого), обов'язковим є постійний та безпосеред ній за ними контроль з боку слідчого.

54. Процесуальні та криміналістичні особливості відтворення обстановки і обставин події

Процесуальні правила:

1) у проведенні відтворення обстановки та обставин події обов'язковою є участь понятих. Як уже було зазначено, їхня кількість визначається характером дослідів і просторовим роз-ташуванням учасників слідчої дії;

2) необхідною є участь фахівця у випадках, коли їхні спеці-альні знання можуть бути використані для відтворення, а та кож для визначення місця розташування учасників або їхніх поз - у разі визначення пози потерпілого під час його поранен ня тощо;

3) доцільною є присутність осіб, показання яких перевіря ються дослідами; якщо перевіряються їхні показання на місці чи коли експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, їхня участь у слідчій дії є обов'язковою;

4) хід і результати проведення відтворення обов'язково про-токолюються та фіксуються іншими допоміжними способами, як це передбачено КПК України;

5) у ході перевірки показань на місці чи у спосіб дослідів неприпустимо відтворювати цинічні дії чи дії, що загрожують безпеці присутніх осіб, принижують їхні честь і гідність. Про такі дії особа може тільки розповісти у ході відтворення обста новки та обставин події;

6) слідчий не повинен допускати у своїх діях чи запитаннях навідних указівок чи слів.

До тактичних правил проведення відтворення обстановки та обставин події належать такі.

1. Відтворення має бути проведено в умовах, максимально наближених до умов реального перебігу досліджуваної події (діянь):

• у тому ж місці, особливо якщо це, як уже наголошувалось, обумовлено ситуацією події, а зміна місця призведе до спотво-рення перебігу і результатів дослідів;

• за тієї ж або реконструйованої обстановки;

• у той же час (період року, доби тощо);

• за таких самих умов освітлення (вид та інтенсивність);

• за таких самих погодних і кліматичних умов (сонце, дощ, спека, мороз). Наприклад, у ході перевірки характеру, швидкос ті зміни властивостей різних речовин (перебіг хімічних реак цій), слідів (крові, взуття тощо) та ін.;

• за аналогічних (наближених) звукових умов (зокрема: сиг нал, розмова; рівень голосу, тембр, частота, наявність перешкод для розповсюдження звуку). Наприклад перевірка на можливість почути розмову, розрізнити зміст слів, крик, постріл, сигнал тощо крізь стіну за умов сторонньої музики, шуму з вулиці та ін.;

• із використанням тих самих приладів, механізмів, матеріа лів або їх замінників;

• за такої ж величини та напряму прикладення сили. Наприклад, перевірка можливості взагалі щось перемістити (перекантувати), зламати тощо;

• за такого ж темпу і послідовності дій. Наприклад, під час перевірки можливості отримання певних результатів за зада них умов;

• за участі тих самих осіб, що фігурували в досліджуваній по-дії (діях), або ж інших осіб, які за фізичними та іншими даними схожі з ними (статисти).

Ось чому існує рекомендація щодо залучення до проведення відтворення максимально обмеженої (тобто оптимальної) кіль-кості учасників.

Треба мати на увазі, що необумовлено велика кількість учасників ускладнює проведення дослідних дій, збільшує можливість розголошення результатів слідства, коли це не-бажано;

• з урахуванням умов, що не можуть бути відтворені повніс тю. Наприклад, у ході перевірки дій особи, яка на час слідчої дії частково втратила зір, слух, рухливість тощо.

2. Для унеможливлення випадковості в результатах дослідних дій їх треба проводити неодноразово (кілька разів їх повто-

рювати).

Кількість повторів обумовлюється настанням стабільних ре-зультатів і можливістю з'ясування з максимальною достовір ністю певних фактів.

3. У тих випадках, коли слідчий недостатньо володіє інформацією про потрібні умови, відповідні параметри дії (події), що перевіряється (наприклад, недостатньо інформації про тривалість впливу чи силу впливу або силу удару), доцільно не лише повторювати досліди, а й змінювати умови дослідів, тобто застосовувати різповаріантиі умови експериментів (ускладнені або спрощені).

Не рекомендується здійснювати досліди слідчому або поня-тим, це не їхнє завдання.

4. Досліди, особливо складні, тривалі за часом, повинні проводитись у декілька етапів, черговість яких і специфіку визначає слідчий.

5. Після прибуття на місце перевірки показань на пропози цію слідчого, перевірювана особа, йдучи попереду інших учас ників, без сторонньої допомоги і втручання визначає напрямок руху і спочатку розповідає про відомі їй обставини злочину, після чого вказує, де вони мали місце, і демонструє окремі свої дії та дії інших учасників події.

6. Показання повинні перевірятися лише на тому місці, де відбувалася досліджувана подія, де було ним або підозрюваним (обвинуваченим), свідком (потерпілим) залишено сліди чи зна-ряддя злочину тощо.

7. У разі потреби слідчий оглядає вказані перевірюваною особою місця та об'єкти.

8. Якщо перевіряються показання на місці кількох осіб, кож на з них виводиться на нього окремо, іншим складом понятих, водія тощо.

Тактика перевірки показань па місці як різновиду відтворен ня обстановки та обставин події передбачає використання специфічних тактичних прийомів, зокрема:

• постановку уточнюючих, доповнюючих чи конкретизую чих запитані);

• аналіз відповідей особи, показання якої перевіряються;

• зіставлення показань, що були одержані на допиті, з реаль-ною картиною місця події;

• падання свідкові (обвинуваченому) можливості пояснити розбіжності між показаннями і даними місця події.

Якщо особи, показання котрих перевіряються дослідами чи на місці події, заявляють клопотання про проведення тих чи ін ших дослідів або дій, такі клопотання задовольняються.

Під час дослідів чи перевірки слідчому доцільно робити по-значки про їх результати, а в разі потреби - фотографувати чи іншим способом фіксувати окремі моменти перебігу слідчої дії, незалежно від фіксації її в цілому.

Суттєвою вимогою є те, що незалежно від того, хто є учасни-ками, хто керує дослідними діями (спеціалісти, керівники чи помічники слідчого), обов'язковим є постійний та безпосеред ній за ними контроль з боку слідчого.

55. Поняття та види судових експертиз

ЗУ Про судову експертизу

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5 Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень

1.2. Основними видами експертизи є:

1.2.1. Криміналістична: почеркознавча; авторознавча; технічна експертиза документів; фототехнічна; портретна; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних пошкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи) та балістична; вибухотехнічна; відеозвукозапису; матеріалів, речовин та виробів з них (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів, пластмас; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних, сильнодійних і отруйних речовин; спиртомістких сумішей; металів і сплавів).

1.2.2. Ґрунтознавча.

1.2.3. Біологічна.

1.2.4. Екологічна із дослідження пестицидів.

1.2.5. Інженерно-технічна: автотехнічна; транспортно-залізнична; стану доріг та дорожніх умов; гірничотехнічна; пожежно-технічна; будівельно-технічна; в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності; електротехнічна; комп'ютерно-технічна; телекомунікаційних систем та засобів.

1.2.6. Економічна.

1.2.7. Товарознавча.

1.2.8. Автотоварознавча.

1.2.9. Оціночна (у т. ч. оцінка цілісних майнових комплексів; паїв; цінних паперів; оцінка будівельних об'єктів та споруд; оцінка машин, обладнання, транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів).

1.2.10. Експертиза охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

1.2.11. Психологічна.

1.2.12. Мистецтвознавча.

З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертні установи можуть організовувати проведення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судово-психіатричної).

Теоретична класифікація:

1. Залежно від характеру завдань і методів дослідження на:

- ідентифікаційні (для встановлення індивідуальної тотож-ності);

- класифікаційні (для класифікації об'єкта дослідження, встановлення його групової належності, виду, роду);

- діагностичні (для встановлення стану об'єкта, його власти-востей, встановлення можливості провадження об'єктом певної дії тощо);

- ситуаційні (пов'язані з дослідженням об'єкта, його ознак і властивостей залежно від конкретної ситуації та обстановки на місці події);

- змішані (найбільш розповсюджені).

2. Залежно від черговості (послідовності) проведення на:

- первинні (за якої об'єкт досліджується вперше);

- повторні (призначаються в разі необґрунтованості виснов ку в первинній експертизі або коли висновок суперечить іншим матеріалам справи чи породжує сумнів у його правильності). Це має місце тоді, коли:

а) висновок суперечить іншим доказам, що містяться в матеріалах справи;

б) під час проведення експертних досліджень застосовувалися методи, які не відповідають досягненням сучасної науки;

в) експертом із суб'єктивних причин досліджувалися не всі представлені джерела (суб'єктивна неповнота дослідження);

г) експерт не володіє спеціальними знаннями для дослідження наданих об'єктів (некомпетентність).

Повторні судові експертизи призначаються з іншим складом експертів (ч. 6 ст. 203 КПК).

3. За обсягом проводжених досліджень судові експертизи

поділяються на:

-основні (висновки яких охоплюють основний комплекс питань, які вимагали експертного дослідження);

-додаткові (ними вирішуються питання, які з об'єктивних причин не входили до переліку основної експертизи або допов-нюють чи уточнюють відповіді основної). Призначається тоді, коли висновок основної було визнано об'єктивно неповним або недостатньо зрозумілим. Доручається тому ж експертові або іншим (ч. 5 ст. 75, ст. 203 КПК).

4. Залежно від кількісного складу експертів на:

-одноособові (проводяться одним експертом);

-комісійні (проводяться групою експертів однієї галузі спе-ціальних знань). Призначається для вирішення достатньо складних питань або коли мають місце різні думки з будь-яко го питання. Складається спільний висновок, а коли не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо (ч. З ст. 75, ст. 203 КПК).

5. Залежно від місця проведення на:

-такі, що проводяться в експертних установах;

-такі, що проводяться поза межами експертних установ.

56. Система судово-експертних установ України.

ЗУ Про судову експертизу

Стаття 7. Суб'єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

У системі МЮ на сьогодні діють п'ять Науково-дослідних інсти тутів судових експертиз (далі - НДІСЕ) та чотири їхні філіали.

1. Київський НДІСЕ обслуговує правоохоронні органи Він-ницької, Житомирської, Київської, Тернопільської, Хмель ницької, Черкаської, Чернігівської областей та м. Київ. У м. Тер нополі є філія КНДІСЕ, що також обслуговує Тернопільську, Хмельницьку та Вінницьку області.

2. Львівський НДІСЕ - Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Чернівецьку області.

3. Харківський НДІСЕ - АРК, Дніпропетровську, Запорізь ку, Полтавську, Сумську, Харківську області. Має Дніпропет ровську філію, яка обслуговує Дніпропетровську область, а також має Кримський філіал, що обслуговує АРК.

4. Донецький НДІСЕ - Донецьку та Луганську області.

5. Одеський НДІСЕ обслуговує правоохоронні органи у Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях. ОНДІСЕ має Миколаївський філіал, що обслуговує Мико-

лаївську область.

Відділення та лабораторії більшості з названих судово-експертних установ МЮ провадять усі традиційні та нетрадицій ні криміналістичні експертизи, а також судово-бухгалтерські, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та багато інших видів.

МВС має свою структуризовану мережу експертних установ у державі (тобто в центрі та в кожній області України). У міністер-стві існує Державний науково-дослідний експертно-криміналіс-тичний центр (ДНДЕКЦ). При УМВС в областях діють обласні науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ). При міських і районних відділах внутрішніх справ діють експерт-по-криміналістичні відділення, групи експертів або експерти.

У ДНДЕКЦ та НДЕКЦ проводять різні види криміналіс тичних експертиз, а також певні види автотехнічних експертиз, пожежотехнічні тощо; експерти РВС - тільки деякі види кримі-налістичних.

У системі МОЗ зосереджено судово-медичні та судово-психі-атричпі експертні установи (обласні бюро судово-медичних екс пертиз, судові відділення обласних психоневрологічних ліка рень) із мережею міжрайонних (районних) відділень і центрів. До проведення судово-медичних і судово-психофізіологічних експертиз, окрім штатних експертів, залучаються і працівники ка федр судової медицини та психіатрії вищих навчальних закладів.

У цих експертних установах проводять дослідження трупів і живих осіб, криміналістичні експертизи речових доказів, судо-во-хімічні, біологічні та багато інших експертиз.

Систему експертних установ СБУ також побудовано з ура-хуванням адміністративно-територіального поділу України. До центрального апарату СБУ входить науково-експертний криміналістичний відділ із відділеннями криміналістичних експертиз і криміналістичної техніки. В обласних центрах діють криміналістичні групи. Спеціалісти експертної служби СБУ проводять більшість криміналістичних і деякі інші види судових експертиз.

Прокуратура України своєї відомчої експертної служби не має, але майже в кожній прокуратурі передбачено штатну поса ду прокурора-криміналіста, професійний обов'язок якого нада вати слідчим криміналістичну допомогу у проведенні слідчих дій, вести аналітичну та облікову роботу (йдеться про криміна-лістичні обліки), сприяти впровадженню технічних і тактичних прийомів у розслідування злочинів.

57. Поняття спеціальних знань та форма їх використання

Спеціальні знання - це знання та такий рівень володіння ними, що доступні обмеженому колу осіб -фахівців.

Іншими словами, мова йде про знання, що напрацьо вані наукою, запроваджені у практичну професійну діяльність осіб, які належно оволоділи ними, початково набувши їх із ви щою освітою.

Форми застосування спеціальних знань у кри-мінально-процесуальній діяльності:

- безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим, прокурором, суддею (судом), тобто функціонерами процесу-альної діяльності, на яких відповідно до закону лежить обов'я зок доказування;

- використання спеціальних знань фахівцями без залучення їх до участі у слідчих діях (консультації, отримання від них усіляких довідок зі спеціальних питань тощо);

- використання результатів несудових (відомчих, адміністра-тивних) розслідувань, а також результатів досліджень окремих об'єктів, що проводились у межах указаних розслідувань (на-приклад, результати патолого-анатомічного дослідження трупа особи, після її начебто природної смерті тощо);

- використання спеціальних знань через залучення фахівців -спеціалістів. Спеціаліст (у процесуальному розумінні) - це осо ба, яка залучається слідчим (судом) для участі у слідчих діях для допомоги у збиранні, дослідженні, оцінюванні й викорис танні доказів (ст. 128-1 КПК);

- використання спеціальних знань через залучення фахівців, які виконують процесуальні функції судового експерта, після доручення їм проведення судово-експертного дослідження. Експерт - особа, що володіє спеціальними знаннями і залуча ється органами розслідування чи судом для проведення судової експертизи;

- використання спеціальних знань через призначення слід чим, дізиавачем ревізії, бухгалтерської чи іншої документальної перевірки (інвентаризації);

- доручення відповідним фахівцям за завданням слідчого чи суду провести самостійно технічні чи інші дослідження (обсте-ження) окремих об'єктів тощо.

Види форм:

1. Залежно від доказового значення результатів застосування спеціальних знань на:

- процесуальні форми (використання спеціалістів у прове денні слідчих чи судових дій, використання спеціалістів у межах проведення судових експертиз, використання самим слідчим на-явних у нього спеціальних техніко-криміналістичних знань);

- не процесуальні форми (виконання попереднього дослі-дження об'єктів, консультативна діяльність фахівців, складан ня спеціалістом суб'єктивних портретів розшукуваних осіб, використання криміналістичних обліків, виконання різнома нітних доручень слідчого технічного характеру - роздрук фото графі й, розшифрування стереофотометричних зображень, виготовлення фототаблиць, макетів і моделей для проведення слідчих дій тощо, участь спеціалістів в оперативно-розшукових заходах, спільне вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вжиття заходів щодо ефективного використання слідів та інших речових доказів).

2. Залежно від джерела регламентації застосування спеціаль-

них знань:

- форми, безпосередньо передбачені законом;

- форми, про які є лише згадки у кримінально-процесуаль ному законодавстві;

- форми, що не передбачені КПК.

3. Залежно від підстав застосування спеціальних знань:

- форми обов'язкового застосування спеціальних знань під час проведення відповідних слідчих дій (зокрема випадки обов'язкової участі спеціаліста - судмедексперта чи лікаря в огляді трупа, перекладача у ході допиту тощо особи, яка не во лодіє мовою судочинства і т. д.);

- форми факультативного застосування, тобто винятково за оглядом особи, яка здійснює провадження у справі.

4. Залежно від характеру дій, під час проведення яких вико-

ристовуються спеціальні знання:

- форми застосування спеціальних знань під час проведення слідчих дій;

- форми застосування у ході проведення інших процесуаль них і не процесуальних дій.

5. Залежно від суб'єкта застосування спеціальних знань:

- форми, що застосовуються слідчим;

- форми, що застосовуються дізнавачем, прокурором, суддею;

- форми, що застосовуються спеціалістом, експертом чи ін-шими учасниками (адвокатом, оперативним працівником).

6. Залежно від характеру застосування спеціальних знань

суб'єктом доказування, який використовує в доказуванні ці

знання:

- форми безпосереднього застосування суб'єктами доказу-вання спеціальних знань;

- форми опосередкованого застосування.

58. Процесуальні та організаційні питання призначення судових експертиз

ст. 75-76 КПК

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Експертиза призначається обов'язково:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Судова експертиза призначається і проводиться лише щодо порушеної кримінальної справи.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує пра-вовий статус експерта, встановлює вимоги щодо нього. Судо¬вими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знан¬ня для того, щоб дати висновок із досліджуваних питань. Згідно з вимогами ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судову експертизу, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності.

Судовими експертами не можуть бути:

- визнані недієздатними і ті, що мають судимість (ст. 11 За-кону України «Про судову експертизу»);

- особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізора¬ми у справі (ст. 75 КПК).

У певних випадках експерт може бути відведений з підстав, передбачених статтями 54, 62 КПК:

- якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, фахівець, перекладач, особа, яка проводила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник... або розглядав у цій справі скаргу в порядку статей 232, 234, 236 КПК (однак попередня участь цієї особи у справі як експерта не є підставою для його відведення);

- якщо він особисто або його родичі заінтересовані в резуль-татах справи;

- за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності експерта;

- якщо буде виявлено некомпетентність цієї особи з тих пи-тань, які підлягають вирішенню через проведення експертизи.

Закон передбачає права та обов'язки експерта, зокрема:

- ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової експертизи;

- клопотати про падання нових (додаткових) матеріалів, не-обхідних для даиня висновку;

- вказувати в акті судової експертизи на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не було поставлено слідчим питань (експертна ініці¬атива); головне, щоб експерт не вийшов за межі предмета дору¬ченої йому експертизи і тих спеціальних знань, якими він як фахівець належно не володіє;

- з дозволу слідчого... бути присутнім на допиті чи інших слідчих діях і ставити учасникам слідчих дій запитання щодо предмета дорученої йому експертизи;

- подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

- отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», ст. 77 КПК).

Судовий експерт має певні обов'язки:

- з'являтися за викликом слідчого і давати правильний ви-сновок на поставлені питання;

- відмовитися від дання висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, письмово повідомити про це орган, який призначив експертизу;

- аналогічно діяти, коли наданих йому матеріалів недостат¬ньо для дання висновку (ст. 77 КПК);

- дослідження проводити повно, давати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;

- па вимогу органу розслідування чи суду в разі потреби да¬ти роз'яснення щодо даного ним висновку;

- заявляти самовідвід за наявності для цього законних підстав.

За злісне ухиляння або відмову без поважних причин від ви-конання своїх обов'язків або за завідомо неправдивий висновок експерт несе кримінальну відповідальність.

Судові експертизи проводяться здебільшого у спеціальних екс-пертних установах або відомчих службах. Окрім цього, за наяв-ності причин, про які згодом, проведення судових експертиз може бути доручено фахівцям і за межами цих установ та служб.

59. Оцінка та використання висновку експерта у доказуванні

Висновки експерта в доказовому плані не мають переваг над іншими джерелами доказів.

Відповідно до ст. 75 КПК, висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду не є обо¬в'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою. Через це оцінювання висновку експерта проводиться за загальними прави¬лами (ст. 67 КПК), позицій аналізу повноти, обґрунтованості, до-казаності, відповідності (зіставлення) іншим доказам у справі.

Як уже зазначалося, до висновку експерта можуть долуча¬тися фототаблиці, схеми, креслення тощо. Висновок і додатки підписуються експертом (експертами).

Необхідними вимогами, яким має відповідати висновок екс-перта, є його:

- логічність,

- послідовність і чіткість викладу,

- детальність опису виконаного експертом дослідження,

- належне обґрунтування кожного конкретного умовиводу (результату).

Оцінка висновку проводиться шляхом перевірки:

1. процедури проведення судової експертизи:

- чи було призначено судову експертизу в порушеній кримі-нальній справі;

- чи дотримано процесуальний порядок підготування до призначення судової експертизи та прийняття процесуального рішення про це;

- чи ознайомлено обвинуваченого (підозрюваного) з поста-новою про призначення судової експертизи і чи роз'яснено йо¬му права у зв'язку з призначенням і проведенням експертних досліджень у кримінальній справі;

- чи попереджено експерта про кримінальну відповідальність.

2. наукової обґрунтованості висновку:

- компетентність судового експерта (чи не вийшов він за ме¬жі своєї компетенції);

- ефективність і обґрунтованість обраної експертом науко¬вої методики дослідження;

- повнота дослідження об'єктів експертизи;

- достатність представлених експертові порівняльних зразків;

- наявність суперечностей у висновках експерта.

3. доказового значення результатів:

- чи обґрунтовано висновки щодо кожного питання, чи ви-пливають вони з результатів дослідження, чи немає в них супе-речностей;

- чи належать до справи дані, що містяться у висновку;

- як повно обґрунтовуються обставини справи даними з ви-сновку;

- чи не суперечать дані, що містяться у висновку, іншим зі-браним у справі доказам, у чому причини цих суперечностей;

- чи допустима процесуальна форма висновку та відповід¬ність цієї форми результатам дослідження тощо

У результаті оцінювання висновку експерта слідчим може бути прийнято одне з таких рішень:

- висновок експерта є повним, обґрунтованим і досто¬вірним;

- висновок експерта визнається неповним або недостатньо зрозумілим. У таких випадках призначається додаткова судова експертиза;

- висновок експерта визнається необгрунтованим, сумнів¬ним, таким, що суперечить іншим доказам і матеріалам справи -призначається повторна або комісійна судова експертиза.

60. Поняття та загальна характеристика криміналістичної методики як складової криміналістики

КМ - сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попе-редження окремих видів злочинів.

Іншими словами, це - синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

КМ можна розглядати у 3 значеннях:

1. як науку - досліджує загальнотеоретичні положення і принципи, що ма ють на меті створити власне криміналістичну теорію розсліду вання окремих видів (груп) злочинів методами і засобами кри-міналістики. Ці положення ґрунтуються на законі й результа тах пізнання слідчої практики, новітніх досягненнях у сфері криміналістичної техніки, тактики, методики, природничих та інших спеціальних наук.

2. як науково-методичні рекомендації у формі методичних посібни ків і вказівок щодо розслідування окремих видів злочинів у цілому або стосовно їх певного конкретного виду (групи);

3. як навчальна дисципліна «Криміналістика», що є специфічним навчально-педа гогічним розділом, який забезпечує навчання методиці прова дження у кримінальних справах у його дидактичному значенні.

Серед закономірностей, що слугують предметом криміналістичної методики як науки, можна назвати такі:

1) закономірності щодо найбільш суттєвих рис діяльності слідчих і працівників органів дізнання під час перевірки ними первинної інформації про події, що містять ознаки злочинів, а також діяльності суду, державного обвинувача та професійного захисника під час попереднього вивчення ними матеріалів кри-мінальної справи з питань перевірки ними наявної (чи відсут ньої) там інформації про цю ж подію;

2) закономірності встановлення обставин, що підлягають установленню через розслідування й доказуванню в ході про-вадження у кримінальних справах;

3) закономірності напрацювання програм слідчих, судових дій та інших передбачених законодавством заходів для встанов лення істини у кримінальних справах;

4) закономірності безпосереднього підготування і виконання слідчих, судових дій та інших заходів, що застосовуються в роз-слідуванні злочинів і судовому розгляді кримінальних справ щодо них тощо.

Система криміналістичної методики включає:

1. Загальні положення криміналістичної методики:

1) поняття і сутність, об'єкти методики як розділу науки криміналістики;

2) основні вимоги, що пред'являються до побудови окремих криміналістичних методик (принципи криміналістичної мето-дики);

3) історія виникнення й розвитку криміналістичної методи ки та її джерел;

4) завдання цього розділу науки та його зв'язки з іншими юридичними і неюридичними науками та видами діяльності;

5) система криміналістичної методики, її структурні елементи;

6) поняття, класифікація і структура окремих методик;

7) роль криміналістичних характеристик злочинів у ство-

ренні та змісті окремих методик.

2. Окремі (видові чи групові) методики розслідування окре мих видів чи груп злочинів та окремі (видові чи групові) мето дики судового розгляду кримінальних справ певних категорій

61. Взаємозв’язок криміналістичної методики з іншими складовими криміналістики

КМ - синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

62. Структура і види окремих методик розслідування злочинів

Більшість окремих методик розслідування охоплює такі ос-новні розділи (складові елементи):

1. Криміналістична характеристика певного виду злочинів і обставини, що підлягають установленню у справі.

2. Типові слідчі ситуації на стадії виявлення ознак злочину та етапах його розслідування.

3. Криміналістичні питання порушення кримінальної справи (тобто дії на стадії порушення кримінальної справи, тактичні особливості цього етапу).

4. Слідчі версії, організація і планування (програми) розслі-дування.

5. Первинні слідчі дії та оиеративно-розшукові заходи.

6. Особливості проведення окремих слідчих дій та їх ком-плексів (тактичних операцій).

7. Питання використання спеціальних знань, призначення і проведення судових експертиз.

8. Забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контрольними та іншими держав ними органами, об'єднаннями громадян тощо.

9. Тактика подальших слідчих дій, особливості прийняття важливих слідчих рішень.

10. Основні тактичні питання пред'явлення обвинувачення і допиту обвинувачених із урахуванням наявних на етапі слідчої й тактичної ситуацій.

11. Рекомендації щодо перевірки показань обвинувачених і закінчення слідства у справі.

12. Особливості профілактичної діяльності слідчих під час розслідування злочинів.

На структуру методики також впливають етапи провадження розслідування:

Перший етап - період провадження первинних, невідклад них слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів, ске рованих на вирішення загальних і специфічних завдань (уста новлення події, що має ознаки злочину; виявлення, пересліду вання й затримання особи, винної у вчиненні злочину «по гаря чих слідах» тощо).

Первинні, невідкладні слідчі дії здійснюються у відносно об-межений проміжок часу, але встановити його тривалість для всіх випадків розслідування злочинів наперед неможливо.

У загальному вигляді необхідно зазначити, що початковий етап розслідування завершується зникненням невідкладності у проведенні слідчих дій.

Обмежений строк початкового етапу розслідування злочи нів вимагає максимальної інтенсифікації діяльності слідчого.

Другий етап - це період провадження всіх інших слідчих дій, скерованих на збирання й дослідження доказів у справі (ви криття винного у вчиненому злочині, пред'явленому обвинува ченні; з'ясування обставин, які з тих чи інших причин залиши лися не встановленими початковим етапом розслідування).

Завершальний етап - прикінцевий період розслідування, що починається моментом прийняття слідчим рішення про закін-чення розслідування і завершується направленням справи про-куророві або складенням постанови про закриття кримінальної справи. За змістом цей етап охоплює оцінювання зібраних у справі доказів, виконання додаткових і повторних дій та визна-чення порядку завершення розслідування.

Види методик:

1. Залежно від способу вчинення злочину:

вбивства (з використанням холодної зброї; з використанням вогнепальної зброї; скиданням із висоти тощо);

крадіжки (наприклад, кишенькові, квартирні, з автомобілів і т. ін.);

2. Залежно від місця вчинення злочину:

методики розслідування злочинів, учинюваних на транспорті;

в екстремальних умовах;

у великому місті;

поза межами населеного пункту;

у місцях відбування покарання;

3. залежно від суб'єкта злочину (тобто особливостей особи злочинця):

особливі методики розслідування злочинів неповнолітніх;

осіб із дефектами психіки;

рецидивістів та інших категорій девіантиих осіб;

4. залежно від особи потерпілого:

особливі методики розслідування злочинних посягань на неповнолітніх;

малолітніх;

щодо жінок;

щодо іноземців;

5. Залежно від обсягу окремі методики можна поділяти на:

Повні (тобто для проведення усього процесу розслідування тієї чи іншої групи або виду злочинів);

Неповні (скорочені, усічені), тобто методичні рекомендації щодо організації та здійснення певного етапу розслідування.

6. Залежно від кількості видів злочинів, що охоплюються окремими криміналістичними методиками:

- Комплексні криміналістичні методики, тобто методики роз-слідування двох чи більше взаємозв'язаних злочинів (наприк лад, методика розслідування пограбувань і розбійницьких нападів чи вбивств, поєднаних із зґвалтуванням тощо);

- Конкретні (методика розслідування конкретного виду зло-чину).

7. За рівнем конкретизації методичних рекомендацій:

- Одноступеневі (наприклад, методика розслідування кра діжок).

- Двоступеневі (наприклад, методика розслідування крадіжок особистого майна громадян).

- Багатоступеневі (методики поглибленої деталізації реко-мендацій, наприклад, методика розслідування крадіжок осо-бистого майна громадян із помешкань громадян).

63. Загальна характеристика нетрадиційних методик розслідування злочинів

До нетрадиційних методик відносять:

1. використання допомоги екстрасенсів;

2. використання детектора брехні;

3. гіпноз;

3. використання психологічних прийомів, залучення допомоги психологів та психіарів;

64. Криміналістична характеристика злочинів: поняття і структура

Криміналістична характеристика злочинів - це система узагальнених теоретичних даних (науково узагальненої інфор-мації) та розроблених на їх основі наукових висновків і реко-мендацій щодо найважливіших криміналістично значущих ознак розслідуваних суспільно небезпечних діянь.

Здебільшого криміналістична характеристика охоплює такий набір узагальнених даних про:

1) способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей еле мент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних зна рядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилу-чення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (мас-кування злочинних дій);

2) обстановку вчинення злочину: місце як частина матері-ального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки нале жать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

3) предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері-альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабри-катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

4) наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

5) мотиви і цілі злочинного діяння;

6) властивості особи злочинця, які характеризуються фізич-ними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формуван ня та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

7) властивості особи потерпілого (демографічні дані, відо мості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і сто сунки, ознаки віктимпості тощо).