Veratrum nigrum L. (Melanthiaceae)

у Буковинському Прикарпатті – хорологічні та еколого-ценотичні особливості

ТОКАРЮК А.І.

Чернівецькийнаціональнийуніверситетім. ЮріяФедьковича, кафедработанікитаохорониприроди вул. Федьковича, 11, м. Чернівці, 58022, Україна

e-mail: bwasil@chv.ukrpack.net

Veratrum nigrum L. (Melanthiaceae) – європейськосибірський вид, загальний ареал якого охоплює Середню Європу, Середземномор’я, Середню Азію, Західний і Східний Сибір, Далекій Схід, Північний Китай, Корею, Японію (Бордзіловський, 1950; Цвелев, 1979). В Україні трапляється у Розточчі-Опіллі, Лісостепу – спорадично, Поліссі, північній частині Степу – рідко, де росте по лісах і чагарниках, на лісових галявинах (Бордзіловський, 1950; Жигаленко, Лобань, 2008). Потребує регіональної охорони у межах Львівської (Кагало, Сичак, 2003), Полтавської (Байрак, Стецюк, 2005), Чернігівської (Лукаш, 2008) областей, а також і у Чернівецькій області, зокрема, Буковинському Прикарпатті, де наразі відомий з п’яти локалітетів: 1) Кіцманський р-н, с. Ревне, на луці (стара лісова вирубка) по схилам долини р. Прут, 27.07.1956,

З. Горохова (CHER); 2) Сторожинецкий р-н, Округ, 25.07.1929, M. Guşuleac, Е. Ţopa (CHER); 11.08.1935, M. Guşuleac, Е. Ţopa (CHER); 3) Сторожинецкий р-н, с. Спаська,

луки, 15.09.2004, А. Токарюк, О. Волуца (CHER); 4) Глибоцький р-н, с. Карапчів, урочище Думбрава, 5.06.1935, Е. Ţopa (CHER); 5) Глибоцький р-н, між с. Куликівка та с. Турятка, луки, 20.07.2000, О. Волуца, А. Волуца (CHER).

У дослідженому регіоні вид росте на вторинних післялісових луках у складі ценозів асоціації Molinietum caeruleae W. Koch 1926 союзу Molinion caeruleae W. Koch 1926 порядку Molinietalia caeruleae W. Koch 1926 класу MolinioArrhenatheretea R. Tx. 1937, а також у ценозах асоціації Anthyllidi-Trifolietum montani

Matuszkiewicz 1981 і дериватного угруповання Poa pratensis-Festuca rubra Fijalk 1962

союзу Arrhenatherion elatioris (Br.-Bl. 1925) Koch 1926 порядку Arrhenatheretalia Pawl. 1928 класу Molinio-Arrhenatheretea, де утворює невеликі за площею і чисельністю популяції. У складі зазначених угруповань відмічено низку рідкісних, занесених до «Че-

рвоної книги України» (1996) видів: Astrantia major L., Colchicum autumnale L., Lilium martagon L., Iris pseudocyperus Schur, Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó, D. majalis

(Rchb.) P.F. Hunt & Summerhayes, Epipactis palustris (L.) Crantz, Gymnadenia conopsea (L.) R. Br., Listera ovata (L.) R. Br., Neotinea ustulata (L.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase, Platanthera bifolia (L.) Rich., а також регіонально рідкісних: Trollius europaeus L., Potentilla alba L., Ferulago sylvatica (Besser) Rchb., Laserpitium latifolium L., Pedicularis hacquetii Graf, Adenophora liliifolia (L.) Ledeb. ex A.DC., Serratula tinctoria L., Anthericum ramosum L., Leopoldia comosa (L.) Parl. і Gladiolus imbricatus L.

Екологічну характеристику місцезростань Veratrum nigrum отримано методом синфітоіндикації із застосуванням уніфікованих фітоіндикаційних шкал (Дідух, Плюта, 1994). Розрахунок бальних показників провідних екологічних факторів проведено за допомогою програми «ECODID». Застосування методів фітоіндикації дозволило встановити, що у Буковинському Прикарпатті V. nigrum за відношенням до кислотно-

го режиму ґрунту є субацидофілом (7,95 бали), тобто росте на слабокислих ґрунтах; за відношенням до узагальненого сольового режиму ґрунту належить до групи семіевтрофів (6,85) – рослин, приурочених до ґрунтів, збагачених солями (150-200 мг/л) із вмістом НСO¯3 – 4-16 мг/100 г ґрунту і слідами SO²¯4, Cl¯; за відношенням до вмісту засвоюваних форм азоту вид є гемінітрофілом (5,16), тобто росте на відносно бідних щодо мінерального азоту ґрунтах (0,2–0,3 %, або 20-30 мг/100 г ґрунту); за відношенням до водного режиму ґрунтів – мезофітом (11,25), приуроченим до свіжих лісолучних екотопів з повним промочуванням кореневмісного шару ґрунту опадами і талими водами (Wпр = 100-145 мм); за відношенням до вмісту карбонатів у ґрунті вид належить до групи акарбонатофілів (6,49) – рослин нейтральних екотопів, що витримують незначний вміст карбонатів у ґрунті (CaO, MgO = 0,5-1,5 %) (сірі ґрунти, солонці). Варто відзначити, що межі толерантності V. nigrum до провідних едафічних факторів у Буковинському Прикарпатті знаходяться в рамках екологічних амплітуд, зазначених для України у базі даних відділу екології фітосистем Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

У регіоні дослідження популяції V. nigrum формально охороняються на території регіонального ландшафтного парку «Чернівецький». Доцільним є включення виду в перелік об’єктів моніторингових досліджень з метою з’ясування особливостей розвитку популяцій.

ЛІТЕРАТУРА

Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Пол-

тава: Верстка, 2005. – С. 160.

Бордзіловський Є.І. Рід 140. Чемериця – Veratrum (Tourn) L. // Флора УРСР. – Т. 3. – К.: Вид-во АН УРСР, 1950. – С. 67-74.

ДідухЯ.П., ПлютаП.Г. Фітоіндикаціяекологічнихфакторів. – К.: Наук. думка, 1994. – 280 с.

Жигаленко О.А., Лобань Л.О. Veratrum nigrum L. (Melanthiaceae) на Лівобережжі України // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 6. – С. 882-886.

Кагало О.О., Сичак Н.М. Рідкісні, зникаючі та інші види судинних рослин Львівської області (Україна), які потребують охорони // Наукові основи збереження біотичної різноманітності / Тематичний збірник Інституту екології Карпат НАН України. – Вип. 4. – Львів: Ліга-

Прес, 2003. – С. 47-59.

Лукаш О.В. Критерії відбору видів до списку регіонально рідкісних судинних рослин Чернігівської області // Заповідна справа в Україні. – 2008. – Т. 14, вип. 1. – С. 6-9.

Цвелев Н.Н. Род Чемерица – Veratrum L. // Флора европейской части СССР. – Т. 4. –

Л.: Наука, 1979. – С. 209-210.

ЧервонакнигаУкраїни. Рослиннийсвіт/ Ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: УЕ, 1996. – 608 с.

Еколого-ценотичні групи рослин на території міста Івано-Франківська

ЦАП’ЮК Л.М.

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Інститут природничих наук, кафедра біології та екології вул. Галицька, 201 а, м. Івано-Франківськ,76008, Україна

e-mail: tsapyuk@mail.ru

Місто Івано-Франківськ розташоване у зоні Передкарпаття, на території Бистрицької улоговини, що відзначається рівнинним рельєфом і абсолютними висотами в межах 250-300 м (Геренчук, 1973).

Об’єктом досліджень, які проводились протягом 2006-2008 рр., в межах території м. Івано-Франківська, була спонтанна флора трав’яних судинних рослин. Метою нашої роботи було дослідити ценотичну приналежність виявлених нами видів.

Дослідження проводились маршрутним методом за загальноприйнятою методикою. Назви видів приймались за (Прокудин, 1999). Еколого-ценотичні групи рослин визначали за приуроченістю до типу ценозу ( Дідух, 2000).

За попередніми даними на території м. Івано-Франківська нами було виявлено 345 видів вищих судинних рослин. Флора різноманітна за видовим складом і нале-

жить до трьох відділів: Magnoliophyta (98,2 %), Equisetophyta (0,9 %), Polypodiophyta

(0,9 %). Відділ Magnoliophyta представлений 339 видами рослин, які належать до 46 родин. Провідне місце за кількістю видів посідають наступні родини: Asteraceae – 26,

Poaceae – 15, Brassicaceae –21, Lamiaceae – 23, Fabaceae – 20.

У складі спонтанної флори трав’яних рослин нами виділено 12 екологоценотичних груп. Найбільш чисельною є група пратантів, що налічує 136 видів або 39,4 % від загальної кількості видів. Найбільше представлена ця група по берегах водойм, у парках та скверах. Їх прикладом є Rumex acetosa L., Stellaria graminea L.,

Ranunculus acris L. тощо.

Група сильвантів об’єднує 46 видів, котрі становлять 13,3 % від загальної кількості видів. Рослини цієї групи переважають у парках та у мікрорайоні Пасічна.

Сюди належать такі види: Ficaria verna Huds., Chelidonium majus L., Vinca minor L.,

Lathyrus sylvestris L. та ін. Групи ксеротермних фрутіценофантів та фрутіценофантів об’єднують відповідно 36 та 17 видів, що складають 10,4 % та 4,9 %, наприклад:

Galium aparine L., Chamaenerion angustifolium (L.) Scop., Rumex conglomeratus Murr. та ін. Група рудералів, видів засмічених місцезростань, включає 29 видів, або 8,4 %. Найбільш зосереджені ці рослини в центральній частині міста. Сюди належать Urtica urens L., Malva neglecta Wallr., Artemisia vulgaris L. та багато інших.

Групи ріпаріо-аквантів, аквантів та палюдантів становлять відповідно 28,9 та 11 видів та 8,1 %, 2,6 % та 3,2 %. Найбільш представлена ця група у заплавах, на бере-

гах річок, ставків. Їх прикладом є: Epilobium hirsutum L., Ranunuculus flammula L.,

Caltha palustris L., Cardamine pratensis L. тощо. Меншою кількістю видів представлені групи псамофантів, маргантів, степантів та петрофантів (від 4 до 15 видів).

ЛІТЕРАТУРА

Геренчук К.І. Природа Івано-Франківської області. – Л.: Вища школа, 1973. – 160 с.

Дідух Я.П., Плюта П.Г., Протопопова В.В. та ін. Екофлора України. Том 1. – К.: Фіто-

соціоцентр, 2000. – 284 с.

Прокудин Ю.Н., Доброчаева Д.Н. и др. Определитель высших растений Украины. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 545 с.

Protopopova V. & Shevera M. A preliminary checklist of the urban flora of Uzhgorod. – Kyiv: Phytosociocentre, 2002. – 32 с.

Функциональное значение лесополос в формировании экологической сети Донецкой области

ЧИРКОВА О.В.

Донецкий ботанический сад НАН Украины пр. Ильича, 110, Донецк, 83059, Украина e-mail: herb@herb.dn.ua

Одной из основных проблем формирования экологической сети Донецкой области является большая фрагментация природных участков и пространственная неравномерность размещения особо охраняемых природных территорий. Природный растительный покров сохранился только на 10 % территории региона (Бурда, 1991). Он сильно фрагментирован, имеет часто архипелагоподобную пространственную структуру (Тохтарь, Хархота, 2004). Это приводит к усложнению обмена генетической информацией и других связей между отдельными его составляющими вследствие значительных расстояний между ними. Леса и лесные насаждения занимают всего 7,6 % территории области.

Согласно концепции Донецкой региональной экосети, искусственные лесные насаждения линейного типа (полезащитные, водоохранные, вдоль авто- и железнодорожных магистралей) относят к потенциальным структурным элементам экосети региона (Розбудова …, 1999; Шеляг-Сосонко и др., 2004).

Базовым критерием отбора экологических коридоров является достаточность широты и протяженности для обеспечения миграции видов, их размножения (Nature …, 1999). Этому критерию в определенной степени соответствуют полезащитные и водоохранные лесополосы. Однако, что касается защитной эффективности лесополос, то она непосредственно не зависит от ее ширины, а зависит от густоты посадки деревьев, приходящихся на единицу длины полосы при одинаковой форме и густоте крон (Бодров, 1974). Полезащитные (ветрорегулирующие) лесные полосы на широких плато и пологих склонах крутизной до 1,5-2° обычно расположены в двух взаимно перпендикулярных направлениях. Расстояние между полезащитными лесными полосами составляет 400-500 м. Полезащитные стокорегулирующие лесные полосы расположены на полях крутизной более 2°, поперек склонов или по горизонталям. Полезащитные лесные насаждения в основном сформированы из главных пород – Quercus robur L. var. puberula Beck, Fraxinus excelsior L., виды рода Acer L.: A. negungo L., A. campestre L., A. tataricum L., сопутствующих – Tilia argentea Desf. ex DC., Malus sylvestris Mill., Pyrus communis L. и кустарниковых пород – Euonymus europaea L., Lonicera tatarica L., Rhamnus cathartica L. Для прибалочных и приовражных лесных

10* Актуальні проблеми ботаніки та екології

полос характерно расположение кустарников по опушкам и в середине полосы. Необходимым условием для функционирования лесополос как экокоридоров

является соответствие их критериям отбора соединительных территорий экосети. Так, обнаружение лесных видов в лесополосах, примыкающих к остаткам байрачных ле-

сов (Arum elongatum Steven, Chaerophyllum temulum L., Viola suavis M. Bieb., Polygonatum multiflorum L. All., Tulipa quercetorum Klokov et Zoz), ряда степных видов (Adonis wolgensis Steven, Fragaria viridis Dushesne, Veronica sclerophylla Dubovik) и по краям лесополос (Cerasus fruticosa Pall., Amygdalus nana L., Rosa maeotica Dubovik, Stachys transsylvanica Schur., Festuca valesiaca Gaudin) на большом удалении от участ-

ков с природной растительностью, свидетельствует о соответствии этих полезащитных лесных насаждений экотопическому, созологическому критериям и критерию территориальной связности.

Функциональное значение защитных лесонасаждений, как экологических коридоров, состоит в обеспечении миграционных связей между центрами фиторазнообразия, расположенными в разных участках региона. Биоцентры, находящиеся на расстоянии более 800 м, практически не обмениваются генетическим материалом (Формування …, 2004), в этом случае необходимым условием для нормального функционирования экосети является наличие между ними локального экокоридора. Лесополосы, примыкающие к природным ядрам экологической сети, и соответствующие необходимым критериям отбора соединительных территорий экосети, могут выступать локальными экологическими коридорами и в достаточной степени обеспечивать миграцию и расселение видов.

ЛИТЕРАТУРА

Бодров В.А. Полезащитное лесоразведение (теоретические основы). – К.: Урожай, 1974. – 200 с.

Бурда Р.И. Антропогенная трансформация флоры. – К.: Наук. думка, 1991. – 169 с. Розбудова екомережі України / Під ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. – К.: Програма розви-

тку ООН. Проект «Екомережі». – 1999. – 127 с.

Тохтарь В.К., Хархота А.И. Временная динамика флор техногенных территорий юговостока Украины // Промышленная ботаніка. – 2004. – Вып. 4. – С. 86-98.

Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації) / За ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 71 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Гродзинский М.Д., Романенко В.Д. Концепция, методы и крите-

рии создания экосети Украины. – К.: Фитосоциоцентр, 2004. – 144 с.

Nature conservation sites designated in application of international instruments at PanEuropean level // Prepared by J. Beltran and B. Delbaere. – Nature and environment. – Council of Europe Publishing, Strasbourg. – 1999. – N 95. – 112 pp.