типові види лишайників: Xanthoparmelia somloensis (Gyeln.) Hale, Protoparmeliopsis muralis (Schreb.) Rabenh., Aspicilia caesiocinerea (Nyl. ex Malbr.) Arnold, Candelariella vitellina (Hoffm.) Müll. Arg., Polysporina simplex (Davies) Vĕzda, які займають до 70 %

площі горизонтальних поверхонь гранітних відслонень. На цьому субстраті нами знай-

дені рідкісні для України види Caloplaca xerica Poelt & Vĕzda, Cladonia magyarica Vain. (цей вид приурочений до вапнякових субстратів, а його розповсюдження на гранітах обумовлене територіально близькими вапняковими відслоненнями), Diploschistes muscorum (Scop.) R. Sant., Endocarpon psorodeum (Nyl.). На вертикальних поверхнях гранітів нами відмічені Cladonia pyxidata (L.) Hoffm., Ramalina polymorpha Ach., Rhizocarpon geographycum (L.) DC. ap. Lam. & DC., Lecidea fuscoatra (L.) Ach., Xanthoparmelia somloensis (Gyeln.) Hale, зрідка зустрічались Caloplaca aractina (Fr.) Häyrén, C. arenaria (Pers.) Müll. Arg., C. grimmiae (Nyl.) H. Olivier, C. oxfordensis Hedr.,

Physcia dubia (Hoffm.) Lettau, Ph. tribacia (Ach.) Nyl., Rinodina confragosa (Ach.) Körber.

ЛІТЕРАТУРА

Воронова С.М. Раритетний фітогенофонд та природно-заповідна мережа ЄланецькоІнгульського регіону // Заповідна справа в Україні. – 2008. – 14, вип. 1. – С. 66-70.

Лишайники запроектованого ландшафтного заказника «Новокаїрська балка» (Херсонська область, Україна)

ГАВРИЛЕНКО Л.М.

Херсонський державний університет, кафедра ботаніки Вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, Україна

е-mail: gavrilenko-lyuba@yandex.ru

Новокаїрська балка є цінною тим, що в її межах зберігся комплекс зональних та азональних фітоценозів. Відомостей щодо ліхенобіоти даної території в літературних джерелах не наводиться. Новокаїрська балка розташована у Бериславському районі Херсонської області біля с. Новокаїри. Її приблизна площа становить близько

2500 га.

Матеріали збирались на вапнякових відслоненнях, на корі дерев і чагарників, рослинних рештках та на ґрунті під час експедиційного виїзду до запроектованого ландшафтного заказника «Новокаїрська балка» 1 квітня 2009 року.

В результаті опрацювання зібраного матеріалу було визначено 80 видів ліхенобіоти, які відносяться до 39 родів, 18 родин та 7 порядків. Провідне місце за кількістю видів займають роди Caloplaca (15) та Lecanora (8).

Основна кількість видів приурочена до кам’янистого субстрату. Відслонення вапняків спостерігаються головним чином у середній та нижній частині балки. Найбільше різноманіття лишайників було відмічено на горизонтальних поверхнях вапнякових відслонень. Аспект лишайникового покриву створювали ксерофітні види Aspicilia calcarea (L.) Mudd, Caloplaca coronata (Krempelh. ex Körb.) J. Steiner, C. variabilis

(Pers.) Müll. Arg, Verrucaria nigrescens Pers. На вертикальних поверхнях валунів час-

тіше зустрічалися Caloplaca flavocitrina (Nyl.) H. Olivier, Caloplaca marmorata (Bagl.)

Jatta, Sarcogine regularis Körber. На схилах балки північної експозиції з кутом нахилу у 20° у б.м. затінених умовах домінуючим видом був ендолітний лишайник Bagliettoa baldensis (A. Massal.) Vězda, на якому рясно паразитував Сaloplaca oasis (A. Massal.) Szatala. На східній експозиції по лівому схилу балки, з кутом нахилу до 30°, перева-

жають Aspicilia calcarea (L.) Mudd., Calopaca velana (A. Massal.) Du Rietz, Buellia epipolia (Ach.) Mong, Lecanora muralis (Schreb.) Rabenh., Placocarpus schaereri (Fr.) Breuss, тощо.

Значна кількість лишайників була відмічена на корі листяних дерев у штучних лісосмугах (Acer, Quercus, Robinia, Ulmus). Тут основний аспект створювали

Lecanora carpinea (L.) Vainio, Melanelia glabra (Schaer.) Essl, Parmelia sulcata Taylor, Phaeophyscia orbicularis (Neck.) Moberg, Physcia adscendens (Fr.) H. Olivier, Pleurosticta acetabulum (Neck.) Elix & Lumbsch, Xanthoria parietina (L.) Th. Fr., X. polycarpa (Hoffm.) Rieber. Серед біогеоценозів з домінуванням фанерофітів в Новокаїрській балці зустрічаються заплавні вербові ліси на прируслових зниженнях, обабіч плавневих та болотистих екотопів, які добре провітрюються, де волого і про-

холодно. Тут були знайдені Ramalina fastigiata (Pers.) Ach., Ramalina pollinaria

(Westr.) Ach., Ramalina fraxinea (L.) Ach. На степових схилах спорадично зустріча-

ються чагарники геміксерофітного типу (Crataegus, Rosa, Spirea, Prunus stepposa, Amygdalus nana, Cotinus coggygria) на їх гілочках домінуючими видами відмічено

Lecanora carpinea (L.) Vainio, Physcia adscendens (Fr.) H. Olivier, Xanthoria polycarpa

(Hoffm.) Rieber. На плакорних ділянках серед спектру рослинності переважають трав’янисті та чагарниково-травянисті угруповання ксерофітного типу з домінуван-

ням Stipa capillata, S. ucrainica. Тут були відмічені Collema cristatum (L.) F. Weber ex F.H. Wigg., C. tenax (Swartz) Ach. em. Degel. та Placidium squamulosum (Ach.) Breuss.

Серед рідкісних видів були відмічені Xanthoparmelia camtschadalis (Ach.) Hale,

Cetraria steppae (Savicz) Cogt та Collema fuscovirens (With.) J.R. Laundon.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко М.Ф. Природа Херсонської області.– К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.

Бойко П.М. Ornithogalum fimbriatum Willd. – новий вид для флори Херсонщини // Збірник наук.-метод. праць «Метода», випуск «Наука». – 2004. – С. 13.

Географічна енциклопедія України. – Т. 1-3. – К.: 1987-1993.

Кондратюк С.Я., Мартиненко В.Г. Ліхеноіндикація. – К.-Кіровоград: ТОВ «КОД», 2006. – 260 с.

ОкснерА.М. Флора лишайників України. – К.: Вид-воАНУРСР, 1956. – Т. 1. – 495 с. ОкснерА.М. ФлоралишайниківУкраїни. – К.: Вид-воАНУРСР, 1993. – Т. 2, вип. 2. – 500 с. Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – К.: Фітосоціоцентр,

1999. – 236 с.

Ходосовцев О.Є. Лишайники кам’янистих відслонень Кримського півострова // Дис.

.... докт. біол. наук. – К., 2004. – 812 с.

Navarro-Rosines P., Roux C., Gueidan C. La genroj Verrucula kaj Verruculopsis (Verrucariaceae, Verrucariales) // Bull. Soc. Linn. Provence. – 2007. – 58. – P. 133.

Purvis O.W., Coppins B.J., Hawksworth D.L., James P.W., Moore D.M. The lichen flora of Great Britain and Irland // Nat. Hist. Mus. Publ. – London, 1992. – 710 p.

До ревізії роду Scoliciosporum A. Massal. в Україні

ДИМИТРОВА Л.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ ліхенології та бріології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: lestes-virens@mail.ru

Рід Scoliciosporum A. Massal. уперше описаний А. Массалонго у 1852 році. Однак пізніше представники цього роду довгий час розглядали у складі родів Bilimbia s.l. та Bacidia s.l. Посилений інтерес до цієї групи останнім часом викликаний тим, що деякі види роду Scoliciosporum, наприклад S. chlorococcum (Graewe ex Stenh.) Vězda, S. gallurae Vězda & Poelt, S. sarothamni (Vain.) Vězda, часто трапля-

ються на урбанізованих територіях і є токситолерантними. Рід нараховує 12 видів, серед яких сьогодні 6 відомі в Україні, проте статус двох таксонів (S. gallurae, S. perpusillum Körb.) потребує подальшого спеціального вивчення зразків з різних територій.

У таксономічному відношенні ця група є досить складною, оскільки деякі види роду Scoliciosporum часто трапляються у стерильному стані. Так, соредіозні форми роду S. gallurae та S. sarothamni у стерильному стані легко переплутати з аерофітними водоростями, що зростають на корі дерев, а тому їх часто пропускають при зборі. Уперше S. gallurae наводиться для території України з урбанізованих екосистем Ялтинського амфітеатру (Ходосовцев, Ходосовцева, 2007). Цей вид досить близький до звичайного широко поширеного в Україні S. chlorococcum, від якого відрізняється соредіозною сланню та 2-4-клітинними спорами. Досліджені нами соредіозні зразки з селітебної зони Києва, ознаки яких співвідносяться з діагнозом виду S. gallurae, поряд

з2-4-клітинними містять також 6-клітинні спори. Можливо, S. gallurae дійсно є соредіозною формою S. chlorococcum з молодими недорозвиненими спорами, адже це припущення вже було висловлене у деяких працях (Tønsberg, 1992; Гимельбрант, 2008). Соредії зразків S. gallurae та S. sarothamni, зібраних нами, дають чітку реакцію

знасиченим водним розчином гіпохлориту кальцію С+ (червоніють). Подібна ознака зафіксована для зразків S. sarothamni з Польщі (Kowalewska, Kukwa, 2003). Натомість, Т. Тонсберг відмічає, що на препараті роздавленого талому цих видів при дії С спостерігається лише слабке червоне забарвлення, яке швидко зникає. Тому діагностичні ознаки цих видів потребують подальшого уточнення.

Нез’ясованим також є положення виду S. perpusillum Körb. Останній дуже близький до виду S. umbrinum (Ach.) Arnold, від якого відрізняється дрібнішими апотеціями та зігнутими чи слабко спіралеподібно скрученими спорами. S. perpusillum зростає на корі дерев, у той час як S. umbrinum – переважно на кам’янистому субстраті. Існує припущення, що S. perpusillum є лише епіфітною формою S. umbrinum (Гиме-

льбрант, 2008). Вказівка S. perpusillum (як Bacidia perpusilla (Lahm) Th. Fr.) для Черні-

вецької області помилкова (Макаревич та ін., 1982). У гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (KW) з даного локалітету міститься зразок Bacidia corticicola (Anzi) Dalla Torre & Sarnth., що нині розглядають як епіфітну форму поліморфного виду S. umbrinum і навіть іноді відносять до окремої варіації – S. umbrinum var. corticolum (Anzi) Bagl. & Carestia. Вказівка S. perpusillum для Донецької області (Шперк, 1870) також досить сумнівна. Автор наводить цей вид з території сучасного

НПП «Святі Гори», проте відзначає, що зразок, зібраний ним на корі сосни, значно відрізняється розмірами та формою апотеціїв від опису виду у Г. Кьорбера (Körber, 1865), за працею якого він проводив визначення. На жаль, зразки Г. Шперка нами не знайдено, але оскільки у Г. Кьорбера відсутній опис звичайного виду S. chlorococcum, що часто зростає на корі сосен, досить ймовірно, що зразок Г. Шперка належить саме до цього виду. Ще один вид S. pruinosum (P. James) Vězda для території України наведений лише з одного місцезнаходження: Закарпатська область, НПП «Ужанський»

(Kondratyuk, Coppins, 2000).

Таким чином, рід Scoliciosporum потребує подальшого вивчення діагностичних ознак, а також складення таблиці для визначення видів цього роду, відомих в Україні, що й поставлено за мету наших майбутніх досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

Гимельбрант Д.Е. Род Scoliciosporum A. Massal. // Оперделитель лишайников России.

– Вып. 10. – СПб: Наука, 2008. – С. 96-106.

Макаревич М.Ф., Навроцкая И.Л., Юдина И.В. Атлас географического распространения лишайников в Украинских Карпатах. – К.: Наук. думка, 1982. – 404 с.

ХодосовцевО.Є., ХодосовцеваЮ.А. Нові для України види епіфітних лишайників з урбанізованихекосистемЯлтинськогоамфітеатру// Чорном. ботан. журн. – 2007. – 64, №2. – С. 258-265.

ШперкГ. Отчет об экскурсиях, совершенных осенью 1869 года в Змиевском и Изюмском уездах // Труды о-ва испытателей природы при Харьковском ун-те. – 1870. – Т. 2. – С. 1-96.

Kondratyuk S.Ya., Coppins B.J. Basement for the lichen monitoring in Uzhansky National Nature Park, Ukrainian part of the Biosphere Reserve «Eastern Carpathians» // Roczniki Bieszczadzkie. – 2000. – 8. – P. 149-192.

Körber G.W. Parerga lichenologica. – Breslau, 1865. – 501 pp.

Kowalewska A., Kukwa M. Additions to the Polish lichen flora // Graphis scripta. – 2003. – 14. – P. 11-17.

Tønsberg T. The sorediate and isidiate, corticolous, crustose lichens in Norway // Sommerfeltia. – 1992. – 14. – 331 p.

Отбор культур гриба Pleurotus ostreatus (Jacq.: Fr.) P. Kumm.

для промышленного грибоводства

ДОРОШКЕВИЧ Н.В.

Донецкий национальный университет, кафедра физиологии растений ул. Щорса, 46, г. Донецк, 83050, Украина

e-mail:nelya_dor@mail.ru

Отбор культур гриба Pleurotus ostreatus (Jacq.: Fr.) P. Kumm. осуществляется по многим критериям (Афанасьева, Серебренников, 1981; Бисько, 1985; Бухало, 1988; Шнырева, 2002). Однако все существующие методики не дают объективной информации, на основании которой можно с уверенностью говорить о перспективности применения новой культуры в промышленном грибоводстве. Поэтому существует необходимость в разработке новых подходов с использованием классических методов исследований для всесторонней оценки гриба P. ostreatus, которая позволит получить

более обширные сведения о грибе и одновременно сократить время выявления новых перспективных культур от стадии поиска до внедрения их в промышленное грибоводство.

В связи с вышесказанным цель данной работы состояла в отборе новых высокопродуктивных культур гриба P. ostreatus перспективных для промышленного грибоводства с использованием стандартных методов изучения морфо-биологических показателей и особенностей плодоношения. Объектами исследований были штаммы гриба P. ostreatus из коллекции кафедры физиологии растений и изоляты, собранные в различных климатических условиях.

Для выявления культур гриба P. ostreatus, обладающих высокой физиологической активностью были взяты 4 питательных среды, широко используемые в прикладной микологии: среду Чапека с глюкозой (30 г/л) и сахарозой (30 г/л); картофе- льно-сахарозную (сахароза, 30 г/л) и сусловую (4° по Баллингу). В ходе исследования было установлено, что наиболее продуктивными на всех средах являются преимущественно штаммы Д-140 и НК-35 и изоляты К-99 и В-99. Для подтверждения правильности полученного вывода были проведены исследования по изучению особенностей плодоношения гриба P. ostreatus в условиях лабораторного культивирования. Данные эксперимента показывают, что культуры, обладающие наибольшей физиологической активностью, были более продуктивными в условиях лабораторного культивирования. Исследование гриба P. ostreatus в условиях интенсивного культивирования также показало, что более продуктивными культурами являются изоляты К-99 и В-99, которые имеют наибольший диаметр шляпки, массу плодового тела и рассчитанные коэффициенты габитуса.

Результаты исследований гриба P. ostreatus с использованием различных методик показали, что они не противоречат друг другу, а хорошо согласуются между собой, что подтверждается выявленными корреляциями. Следовательно, обнаруженная взаимосвязь между морфо-биологическими показателями гриба P. ostreatus, который культивировали на жидкой питательной среде, и данными, полученными в условиях лабораторного и интенсивного культивирований, позволяет широко использовать известные методы исследования практически для выявления наиболее продуктивных культур гриба.

ЛИТЕРАТУРА

Афанасьева М.М., Серебренников В.М. Отбор лигнинразрушающих грибов // Микол. и

фитопатол. – 1981. – 15, вып. 4. – С. 287-290.

Бисько Н.А. Первичный отбор продуктивных штаммов Pleurotus ostreatus (Jacq.:Fr.) Kumm. // Микол. и фитопатол. – 1985. – 19, вып. 2. – С. 89-92.

Бухало А.С. Высшие съедобные базидиомицеты в чистой культуре. – К.: Наук. думка, 1988. – 144 с.

Шнырева А.В. О критериях отбора дикорастущих штаммов вешенки для культивирования // Микол. и фитопатол. – 2002. – 36, вып. 4. – С. 55-62.