Сучасний стан та самопідтримання популяцій Gentiana lutea L. в Українських Карпатах

МОСКАЛЮК Б.І.

Ужгородський національний університет, кафедра ботаніки вул. Волошина, 32, м. Ужгород, 88000, Україна

e-mail: bogdanamel@rambler.ru

Gentiana lutea L. – це цінна лікарська рослина родини Gentianaceae Juss. Інтенсивна заготівля сировини, випас худоби привели до зменшення площ популяцій виду. У зв’язку з цим актуальним є з’ясуваня сучасного стану популяцій G. lutea та розробка наукових основ охорони (Москалюк, Комендар, 2008). В цьому плані першочерговим завданням є вивчення способів самопідтримання популяцій згаданого виду.

Нами з’ясовано, що самопідтримання популяцій G. lutea здійснюється за рахунок насіннєвого і вегетативного розмноження. Відомо, що насіннєве розмноження має більші переваги для виду, ніж вегетативне. Вивчення насіннєвої продуктивності G. lutea проводилося в Рогнєщанській до 1550 м н.р.м. та Марамороській до 1940 м н.р.м. популяціях за методикою Т.А. Работнова (1960) з доповненням В.І. Вайнагія (1991). Встановлено, що насіннєве розмноження G. lutea проходить періодично. Бувають роки, коли популяції утворюються 2-3, або не утворюють жодного генеративного пагона. Досліджено, що потенціальна насіннєва продуктивність G. lutea в Рогнєщанській популяції становила в 1996 р. – 5566,1, 2006 р. – 5859,0, 2007 р. – 9147,6, а фактична насіннєва продуктивність в 1996 р. – 1833,6, 2006 р. – 4474,6, 2007 р. – 6381,2. У Марамороській популяції в 2007 році потенціальна насіннєва продуктивність G. lutea становила 12465,1, а фактична насіннєва продуктивність – 9103,9. Порівнюючи результати отримані в 2007 році в згаданих популяціях бачимо, що потенціальна та фактична насіннєва продуктивність вища у Марамороській популяції. Це, частково, зв’язано з різницею у висоті, більшою кількістю опадів, інтенсивністю радіації, меншим антропогенним навантаженням.

Важлива роль у самопідтриманні популяцій G. lutea належить і вегетативному розмноженню. Відомо, що вегетативне розмноження – самий надійний механізм, що страхує вид від вимирання. За даними ряду авторів (Борисова, 1960; Крись, 1972) G. lutea розмножується в природних умовах виключно насіннєвим шляхом. Наші дослідження дають підстави зробити висновок про те, що G. lutea розмножується і вегетативно. Вважаємо, що вегетативне розмноження G. lutea проходить інтенсивно на початкових етапах онтогенезу – в іматурних та віргінільних фазах. Для таких особин характерне скупчення недалеко від материнських особин. Для G. lutea є доцільним виділити такі типи вегетативного розмноження (за класифікацією Смирнової, 1974) як юнацька партикуляція, що розпочинається в прегенеративному та нормальна партикуляція, що розпочинається в генеративному періоді. Крім того вважаємо, що для вище згаданого виду, характерна і сенільна партикуляція – це вимушена партикуляція, яка викликана витоптуванням тваринами.

Підсумовуючи вище сказане, можемо відмітити, що у самопідтримані популяцій G. lutea важлива роль належить не тільки насіннєвому, але і вегетативному розмноженню.

ЛІТЕРАТУРА

Борисова Н.А. Формирование морфологической структуры горечавки желтой –

Gentiana lutea L. // Вопросы фармакогнозии. – 1960. – 12. – С. 311-317.

Вайнагій В.І. Насінна продуктивність популяцій Anemonoides nemorosa (L.) Holub (Ranunculaceae) // Укр. бот. журн. – 1991. – 48, № 3. – С. 42-45.

Крысь О.П. Эколого-биологические предпосылки охраны и обогащения запасов горечавки желтой (Gentiana lutea L.) в Украинских Карпатах: Автореф. дис. … канд. биол. наук. –

К., 1972. – 28 с.

Москалюк Б.І., Комендар В.І. Високогірні види роду Gentiana L. в Українських Карпатах та наукові основи їх охорони // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. сер. Біологія. – 2008. – № 24. –

С. 234-243.

Работнов Т.А. Методы изучения семенного размножения травянистых растений в сообществах // Полевая геоботаника. – 1960. – Т. 2. – С. 20-40.

Смирнова О.В. Критерии выделения возрастных состояний и особенности хода онтогенеза у растений различных биоморф // Ценопопуляции растений – М.: Наука, 1976.

Фітоценотична приуроченість Gentiana punctata L. в Українських Карпатах

МОСКАЛЮК Б.І.

Ужгородський національний університет, кафедра ботаніки вул. Волошина, 32, м. Ужгород, 88000, Україна

e-mail: bogdanamel@rambler.ru

Gentiana punctata L. – середньоєвропейсько-балканський високогірний вид, занесений до Червоної книги України. Для вивчення стану популяцій виду необхідно з’ясувати його фітоценотичну приуроченість.

G. punctata є компонентом лучних ценозів, зустрічається в асоціації Adenostyletum alliariae, яку описав M. Deyl (1940) на горі Піп Іван Марамороський. Пізніше згадана асоціація описана (Малиновський, Крічфалушій, 2000) як Ranunculo platanifolii-Adenostyletum alliariae, місцезнаходження асоціації Татул, Великий Козел, Брескул, Рогнєска, Піп Іван Марамороський. M. Deyl (1940) на горі Піп Іван Марамороський наводив такі асоціації, в яких зустрічається G. punctata: Festuca pictaLeontodon aurantiacus, Festucetum supinae, Gnaphalium supinum-Meum mutellina, Carex sempervirens-Festuca supine, Calamagrostidetum arundinaceae, C. villosae, Carex sempervirens-Vaccinium myrtillus, Vaccinium uliginosum-Cetraria islandica, Deschampsietum caespitosae, Juncetum trifidi, Sphagneto-Rhodoretum kotschyi, Luzuletum spadiceae, Poetum graniticae. Асоціація Calamagrostidetum villosae, де зростає

G. punctata пізніше описана в Українських Карпатах під назвою Hyperico grisebachiiCalamagrostietum villosae, місцезнаходження Туркул, Менчул, Грофа, ГерешаскаТатул, Великий Козел (Малиновський, Крічфалушій, 2000). Асоціацію

Calamagrostetum arundinacea, компонентами якої є G. punctata, виділяємо і ми на горі Піп Іван Марамороський.

В асоціаціях Festucetum supinae (Петрос), Festucetum uliginosum (Менчул Ква-

сівський) (Комендар,1965), Festucetum picturatae (Попадя) (Малиновський, Крічфалушій, 2000) менше 1 % проективного покриття припадає на G. punctata.

G. punctata є компонентом і в асоціаціях Mughetum calamagrostidosum (Малиновський, 1980), Mughetum calamagrostosum villosae, Mughetum сalamagrostosum arundinacaea (Комендар, 1966). Нами також описана асоціація Mughetum calamagrostosum villosae біля гори Говерла, в якій бере участь G. punctata, з проективним покриттям 1 %.

Асоціація Rhodoretum myrtillosum, субасоціація Rhododendron kotschyi- Vaccinium myrtillus-Calamagrostis villosa, в якій бере участь G. punctata (Малиновсь-

кий, 1980), пізніше була описана (Малиновський, Крічфалушій, 2000) під назвою Rhododendretum myrtifolii. К.А. Малиновський, В.В. Крічфалушій (2000) описали та-

кож асоціації Vaccinietum myrtilii (Шешул, Підпула), Empetro-Vaccinietum gaultherioides (Стой, Петрос), Cetrario-Vaccinietum gaultherioides (Шешул),

Pulmonario-Duschekietum viridis (Пожижевська, Герешаска, Петрос), де також зустрічається G. punctata. До 5 % проективного покриття припадає на G. punctata у відміні асоціації Vaccinium uliginosum-Pulsatilla alba, що належить до асоціації Uliginetum cetrariosum (Малиновський, 1980) та до 1 % – в асоціації Vaccinio myrtilli-Pinetum mughi (Малиновський, Крічфалушій, 2000).

ЛІТЕРАТУРА

Комендар В.И. Растительность полонин хребта Чорногора. – Szeged, 1965. – 91 c. Комендар В.И. Форпосты горных лесов. – Ужгород: Карпаты, 1966. – 204 с. Малиновський К.А. Рослинність високогір’я Українських Карпат. – К.: Наук. думка,

1980. – 280 с.

Малиновський К.А., Крічфалушій В.В. Високогірна рослинність // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – Т. 1. – 230 с.

Deyl M. Plants, soil and climate of Pop Ivan // Opera botanica echica. – 1940. – 2. – 289 р.

Функціональні ознаки рослин у різновікових угрупуваннях заплавних екосистем Закарпаття

ОМЕЛЬЧУК О.С., ПРОЦЬ Б.Г.

Державний природознавчий музей НАН України вул. Театральна, 18, м. Львів, Україна

Закони України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000) та Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995) передбачають проведення досліджень, спрямованих на оцінку сучасного стану та функціональних змін сполучних територій екомережі. Показовими у цьому відношенні є заплавні екосистеми річкових долин (річково-долинні коридори), що є одним із важливих елементів екомережі. Особливо за останні десятиліття фіторі-

зноманіття заплавних екосистем зазнало значного антропогенного впливу, пов’язаного із змінами гідрологічного режиму та надмірним використанням природ-

них ресурсів (Aquatic …, 1992; Sutherland, 2000).

З метою оцінки критичності факторів антропогенного впливу на рослинні комплекси у екологічних коридорах екомережі нами були використані методичні підходи дослідження функціональних ознак рослин (Hodgson et al. 1999; Weiher et al. 1999; Lavorel, Gamier 2002).

Протягом літнього періоду 2008 року нами було зібрані зразки рослинного матеріалу з 19 пробних площ розташованих у заплавних екосистемах Закарпаття. З метою проведення досліджень нами була дана оцінка змін наступних 11 функціональних ознак рослин, зокрема висота рослини, відсотковий вміст повітровмісних тканин у корені та листку, щільність стебла, суха маса листка, співвідношення площі листкової пластинки до сухої маси листка, вміст азоту, вуглецю та фосфору у сухій речовині листка, співвідношення вмісту азоту і вуглецю у листку та співвідношення довжини кореня до його діаметра. З метою отримання статистично достовірних даних аналізу зібраного матеріалу ми відбирали п’ять проб коріння та листків із п’яти екземплярів рослин домінантного виду у заплавному угрупованні. Обробку зібраного матеріалу проводили за стандартизованою методикою (Cornelissen, Lavorel ets, 2003; Visser, Bögemann, 2003).

Отримані результати вказують, що висота та SLA закономірно збільшуються з віком. Показники LDMS спершу дещо зменшуються, а потім зростають. За показниками відсоткового вмісту у сухій речовині листка фосфору та вуглецю, що залежать від багатьох факторів, не виявлено закономірного зменшення або збільшення кількості цих елементів зі збільшенням віку угруповань. За даними аналізу porosity листка було виявлено відмінність у тенденції зміни показників рослин з гірських та рівнинних пробних площ, а також між показниками угруповань, що ростуть всередині та зовні від дамби. Так, показники porosity зовні від дамби майже не змінюються з віком, всередині дамби porosity спершу зменшується, а потім стрімко зростає. На пробних ділянках розташованих в гірських районах спостерігається збільшення показників porosity листка зі збільшенням віку угруповань. Показники porosity кореня закономірно зменшуються з віком. Для отримання статистично достовірних даних показники SSD обраховували окремо для трав’яних та деревних видів. Виявлено зменшення щільності стебла для трав’яних видів у велико вікових угрупуваннях. Змін SSD деревних видів не виявлено.

Результати досліджень рослинності заплав в цілому відповідають змінам функціональних ознак рослин характерних для наземних екосистем. Нетиповим є збільшення SLA, пов’язане з відносно малим значенням сухої маси листка. Виявлене збільшення вмісту азоту та фосфору статистично необґрунтоване. Зменшення щільності стебла трав’яних видів вірогідно є пристосуванням, що виникає внаслідок конкуренції за світло, та пов’язане з інтенсивнішим обміном речовин. Зменшення porosity кореня корелює зі зміною вологості ґрунтового покриву. На загал, відмінність змін функціональних ознак рослин в заплавних екосистемах пояснюється різницею в ґрунтових умовах, зумовлених паводковим режимом.

9* Актуальні проблеми ботаніки та екології