До питання карбонатофільності

ПАШКЕВИЧ Н.А., ФІЦАЙЛО Т.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ екології фітосистем вул. Терещенківська, 2, м. Київ-01601, Україна

e-mail: ecologia@bigmir.net

Актуальним є питання про значення кальцію як екологічного фактора, так як його вплив на рослини досить різноплановий. Існує дискусія про шляхи впливу Са+ на рослини. З однієї точки зору важливішим є хімізм фізіологічних процесів рослин, а з іншої – зв’язок рослин з багатими на карбонати ґрунтами, обумовлений фізичними властивостями саме ґрунту. Так, одна з функцій кальцію – нейтралізація отруйного впливу багатьох катіонів (Mg+, Н+), що зустрічаються в ґрунті (Назаренко та ін., 2003). Саме це дає можливість рослинам вижити на таких ґрунтах, на яких вони не могли б рости за відсутності кальцію. Також Са+ сприяє формуванню в ґрунті міцної структури, що утворює сприятливі для рослин режими вологості, температури і аерації. Значення кальцію для кальцефілів не обмежується лише потребою у відповідній реакції ґрунту. Так, відомо, що для процесу фотосинтезу деякі кальцефіли використовують вуглекислий газ карбонатів кальцію, який надходить в рослину через кореневу систему (Сакало, 1955).

Приуроченість карбонатофілів до ґрунтів зі значною часткою вапна, пов’язана з лужною реакцією ґрунту і деякими його фізичними властивостями (легкою водопроникністю, кращим прогріванням і т.д.). Однак, ці рослини можуть зростати і не на вапнякових ґрунтах. На кислих ґрунтах, ті самі рослини ймовірно, страждають від вільних іонів заліза, марганцю, алюмінію.

По відношенню до кальцію розрізняють факультативні (Juniperus sabina, Teucrium polium, Melica transilvanica, Liparis loeselii, Allium decipiens, Cotinus coggygria, Adonis vernalis, та інш.) і облігатні кальцефіли (Hyssopus cretaceous, Cypripedium calceolus, Caragana frutex, Salvia nutans, Mattiola fragrans, Hedysarum cretaceum, Carex humilis, Sesleria heufleriana, Linum ucrainicum, Helictotrichon desertorum та ін.). Для одних рослин певна концентрація кальцію у ґрунті є життєво важливою умовою, а для інших – навпаки, лімітуючим фактором. Прикладами кальцефобів є рослини, що добре ростуть на ґрунтах з кислою чи нейтральною реакцією і погано переносять ґрунти збагачені карбонатами. Це сфагнові мохи, більшість болотних вищих рослин, наприклад пухівка, росянка, підбіл та інші.

На Україні крейдяні відслонення відомі по берегах річок, глибоких ярах і балках Луганської, Донецької і Харківської областей, переважно по р. Сіверський Донець та його притоках. Незначні виходи крейди трапляються в Чернігівській і Сумській областях та на заході – в Ровенській, Волинській та Львівській областях. Вапнякові відслонення поширені в південних і південно-західних районах України, по берегам річок, а також в Криму, Карпатах, на Товтровову кряжі, Кременецьких горах, у північній частині Подільського плато (Рослинність УРСР, 1973). Більшість рослин карбонатофілів – це степові види. Це логічно, так як кальційний субстрат для степів є природним едафічним середовищем. Окремо хочеться виділити карбонатні болота зі спе-

цифічною флорою (Cladium mariscus, Carex dioica, C. davalliana, Schoenus ferruginea),

яким в Європі надають особливої уваги (Peintinger, Bergamini, 2006; Bergamini at al, 2009).

При вивченні розповсюдження карбонатофілів, часто не надають належного значення зв’язку рослин з властивими для них екологічними умовами, що визначається характером поширення самого карбонатного субстрату. Часто за критерії просторового розподілу приймаються, в першу чергу, історичні фактори. Так, для Polygala sibirica L., що є облігатним кальцефілом, головною причиною розриву ареалу вказуються процеси руху льодовикових мас (Котов, 1955). З іншої точки зору, диз’юнктивність ареалу в межах Європейської частини Східної Європи пов’язана з дифузним розміщенням карбонатних локалітетів на цій територій, до яких приурочений вид – вапнякових схилів Середньо-Руської височини, далі по подібних екотопах до Поділля і Південних Карпат.

Ще одним неоднозначним питанням залишається екологічна толерантність карбонатофілів по відношенню до таких екологічних факторів, як вологість та трофність ґрунту. Чи є ці рослини карбонатофілами чи ксерофітами на карбонатному субстраті, чи можливо цей екотип рослин краще було б визначити як карбонатотолеранти?

ЛІТЕРАТУРА

Котов М.І. Рід Китятки – Polygala L. // Флора УРСР. – Т. 7. – К.: Вид-во НАН УРСР, 1955. – С. 101-102.

Назаренко І.І., Польчина С.М., Нікорич В.А. Ґрунтознавство: Підручник. – Чернівці, 2003. – 400 с.

РослинністьУРСР. Степи, кам’янистівідслонення, піски. – К.: Наук. думка, 1973. – 428 с. Сакало Д.І. Про кальцифільну природу степової флори Європейської частини СРСР //

Бот. журн. АН УРСР. – 1955. – 12, № 2.

Bergamini A., Peitinger M., Fakheran S., Moradi H., Schmid B., Joshi J. Loss of habitat specialists despite conservation management in fen remnants 1995-2006 // Perspectives in Plant Ecology, Evolution and Systematics. – 2009. – 11, N 1. – P. 65-79.

Peintinger M., Bergamini A. Community structure and diversity of bryophytes and vascular plants in abandoned fen meadows // Vegetatio, V. 185. – 2006. – № 1. – Р. 1-17.

Стан популяцій Iris sibirica L. та Orchis militaris L.

в околицях с. Курилівка (Дніпропетровська обл.)

ПОДОРОЖНИЙ Д.С.

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України вул. Тимірязєвська, 1, м. Київ, 01014, Україна

е-mail: push@yandex.ru

На даний момент актуальним є комплексне вивчення рослин, чисельність яких швидко зменшується. Особливо це стосується видів, які вразливі за деякими біологічними і екологічними показниками. До таких видів належать Iris sibirica L. та Orchis militaris L.

Iris sibirica – євро-сибірсько-кавказький вид, ареал якого охоплює простір від Франції до Східного Сибіру та Монголії. Окремі ексклави виду є на Кавказі та в Малій Азії.

ВУкраїні проходить південна межа ареалу данного виду, який найбільш поширений на Поліссі, дещо рідше зустрічається в Карпатах та Лісостепу, зрідка – в північній частині степової зони (Дніпрпетровська обл.) (Флора …, 1950).

Orchis militaris – вид, ареал якого охоплює Скандинавський п-в, Атлантичну, Центральну та Східну Європу, Середземномор’я, Кавказ, Західний і Східний Сибір, Малу, Західну та Центральну Азію.

ВУкраїні в Карпатах та Передкарпатті вид трапляється звичайно, на Закарпатті, Правобережному Поліссі, в Лісостепу, Степу та Гірському Криму – рідко (Чер-

вона ..., 1996).

Польові дослідження проводились напівстаціонарним та маршрутноекспедиційним методами в середині травня 2007 р. в окол. с. Курилівка Петриківського р-ну Дніпропетровської області. Координати вимірювались GPS-навігатором Garmin E-trex Summit. Назви рослин наводяться за (Черепанов …, 1995).

Популяція I. sibirica знаходиться на ділянці болотистої луки та має наступні координати: N 48º 33,820’, E 034º 38,374’, (базис карти: European 1979). Травостій це-

нозу з участю Iris sibirica має проективне покриття 60 % і характеризується домінуванням злаків та осок та наявністю типових лучних мезофітних видів. Популяція I. sibirica представлена 14-ма куртинами, кількість стебел в яких становить від 8 до 50. Квіткові пагони 40-80 см заввишки, рослини пригнічені, з ознаками пошкодження від весняного випалювання. Наявні куртини насіннєвого походження.

У цьому ж ценозі зростає Orchis militaris, площа популяції якого становить близько 10 га. Нами були відмічені поодиноко зростаючі особини, 80 % з яких генеративні. Проективне покриття травостою на ділянках з O. militaris – 40-50 %, висота травостою – до 40 см. Наявні сліди випасу, сінокосіння та випалювання.

ЛІТЕРАТУРА

ФлораУРСР/ Заред. М.І. Котова, А.І. Барбарича. – К.: Вид-воАНУРСР, 1950. – Т. 3. – 428 с. Червона книга України. Рослинний світ. – К.: УЕ, 1996. – 608 с.

Черепанов С.К. Сосудистые растения России и сопредельных государств (в пределах бывшего СССР). – СПб: Мир и семья, 1995. – 992 с.

Консортивні зв’зки видів роду Daphne L. природної флори України

РАСЕВИЧ В.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ екології фітосистем вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

e-mail: vrasevich@bigmir.net

У флорі України налічується п’ять видів роду Daphne L., серед яких три занесено до Червоної книги України: D. cneorum, D. sophia та D. taurica, один вид натуралізований кенофіт – D. laureola, і ще один типовий для флори України мезофіт D. mezereum. Як відомо, збереження рідкісних видів, так само як і біоконтроль за ін-

вазійними, має прямий зв’язок як з екологічними чинниками довкілля, зокрема асоційованими організмами цих видів (консорціями), тому встановлення консорційних зв’язків рідкісних та натуралізованих видів є вкрай важливим.

Один із основоположників поняття про консорції В.Н. Беклемішев вважав, що до консорції конкретного виду входить в першу чергу едифікатор, як функціональна основа природного утворення, та ряд епі- і ендобіонтів, які заселяють особини досліджуваного об’єкту. Також ми погоджуємося з думкою Є.М. Лавренка, який вважає, що консорцію слід розглядати на популяційному, а не організменному рівні організації.

У випадку з D. cneorum консорційне ядро, до якого входить вид, формується лише у лісових екосистемах – це P. sylvestris та Quercus robur L. У степових угрупованнях, де P. sylvestris трапляються поодиноко, за умов різнотрав’я і сезонних аспектів (синузій) ядро консорції не виражене. Серед консортів другого концентру нами було виявлено наступні види тварин: (ряд 1. Lepidoptera) Aporia crataegi, Papilio machaon, Gonopteryx rhamni, під час цвітіння в квітах рослини часто знаходимо дрібних листогризів (ряд 2. Coleoptera). Серед трофічних консортів D. mezereum є як пара-

зити (Macrosiphum daphnidis), так і мутуалістичні організми (Papilo alcae, Bombus hypnorum, B. hortorum, Apis mellifera).

Рослини D. mezereum зростають в межах едифікаторів, таких як Fagus sylvatica, Carpinus betulus, Picea abies, Q. robur та ряду інших дерев і чагарників, що є його ценотичними консортами. Плоди D. mezereum, як і D. laureola, розносяться птахами роду Thurdus, зокрема в екотопах досліджуваних рослин ми спостерігали таких його представників: T. pilaris, T. viscivorus, T. philomelos. Відомо, що ці дрозди переходять на рослинну їжу восени, коли починаються їх сезонні міграції на південь. Тож птахи сприяють насиченню новим генетичним матеріалом більш південні локалітети виду, збільшуючи таким чином рівень генетичного різноманіття. Серед трофічних консортів D. laureola нами було зафіксовано представників рядів Hymenoptera (Apis mellifera, Bombus hortorum), Homoptera (Macrosiphum daphnidis) класу Insecta.

Серед консортів D. sophia нами було виявлено представників двох рядів тва-

рин класу Insecta: ряд 1 Hymenoptera (Bombus hortorum), ряд 2 Lepidoptera

(Gonepterryx ramni). Останній вид цікавий тим, що розвиток його лярв проходить на Frangula alnus, тоді як імаго для D. sophia є лише запилювачем. Слід відмітити, що Apis meliffera не відвідує досліджуваний вид, хоча той має сильний аромат, тоді як Viburnum opulus, який зростає зовсім поруч, бджоли активно опилюють.

Щодо D. taurica то тут слід згадати про важливого ценоконсорта Juniperus sabina, щільні зарості якого забезпечують необхідний режим вологості ґрунту для розвитку молодої порослі D. taurica.

Таким чином, для збереження рідкісних видів роду Daphne необхідним є збереження і асоційованих видів тварин та рослин наведених вище. Для біоконтролю над поширенням D. laureola в деяких частинах ареалу (США, Канада) пропонується використовувати Macrosiphum daphnidis, що знижує біотичний потенціал рослин.