Аналіз флори лісового заказника «УрочищеАнталовська поляна»

ВОТКАЛЬЧУК К.А.

Ужгородський національний університет, кафедра ботаніки вул. Волошина,32, м. Ужгород, 88000, Україна

В результаті проведення огляду літературних джерел по вивченню флори Закарпаття можна побачити асиметрію у дослідженні західних і східних районів області. У дорадянський і радянський період флору області досліджували іноземні та вітчи-

зняні вчені (Kitaibel, 1866; Vagner, 1876; Thaisz, 1909 ; Margittai,1932; Deyl, 1936,1939; Ярошенко, 1947; Попов,1949; Чопик, 1969; Комендар, 1957, 1960, 1971; Фодор, 1974).

Відомості наукових праць згаданих авторів показують, що дослідження зосереджувалися в основному у південно-східних районах Закарпаття. Щодо північно-західної частини, то тут достатньо добре вивчено Східні Бескиди, чого не можна стверджувати про Вигорлат-Гутинський вулканічний масив. Дослідженням Вигорлату займалися К. Домін (Domin, 1928, 1929), Й. Бучек (Buček, 1931), А. Златнік (Zlatnik, 1936, 1938),

Г. Убріжі (Ubrizsy, 1948). Це були детальні флористичні дослідження, які охопили частину Вигорлату, що розташована на території сучасної Словаччини. На території України впродовж того ж періоду флора цього масиву майже не вивчалася, за винятком окремих популяційно-біологічних та флористичних досліджень вулканічних гір Мужіївських, Чорної та Юліївської.

Нашу увагу, завдяки попереднім дослідженням Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта, ми зосередили на лісовому заказнику «Урочище Анталовська поляна» та прилеглих до нього територій. Цей заказник створений у 1972 році на площі 193,1 га і розташований на горі Анталовська поляна, яка є згаслим вулканом. Зважаючи на те, що існуючий статус заказника не забезпечує належний режим охорони, мета нашої роботи полягала у детальному вивченні флори, виявленню раритетних видів з подальшим обгрунтуванням необхідності підвищення статусу даної території до ботанічного заказника загальнодержавного значення. В результаті проведено аналіз флори досліджуваної території: за типами ареалів (Meusel et al., 1965), систематичний, морфологічний та екологічний (Landolt, 1977).

На сьогодні флористичне багатство досліджуваної території становлять 229 видів судинних рослин з 171 роду і 61 родини. Найбільш чисельними за кількістю видів є родини Asteraceae (27 видів), Fabaceae і Poaceae (16 і 11 видів відповідно). 15 % серед зібраних видів рослин є синантропними.

Згідно морфологічного аналізу (за Раункієром), переважають геофіти 48 %, решту становлять хамефіти – 23 %, гемікриптофіти – 19 %, фанерофіти – 8 % та гідрофіти – 2 %.

Відповідно до географічного аналізу, переважають види із середньоєвропейським типом ареалу (42 %), 25 % мають євроазійський ареал, 18 % – європейський. Найменше видів мають карпатський (7%)та континентальний (3 %) тип ареалу.

Екологічний аналіз виявив, що по відношенню до вологості переважають мезофіти – 89 %, на ксерофіти припадає 8 %, на гідрофіти – 3 %. По відношенню до багатства грунту найбільше мезотрофів – 74 %, 18 % – еутрофів, оліготрофів – 8 %.

На досліджуваній території нами зафіксовано 24 види рослин, занесені до Червоної книги України (1996). З них 12 належать до категорії вразливих (Astrantia major L., Lilium martagon L., Leucojum vernum L.), 10 – рідкісних (Daphne mezereum L., Listera ovata L.), 2 – зникаючих (Digitalis grandiflora Mill.., Scopolia carniolica Jacq.).

Виявлено 29 раритетних видів, занесених до Червоного списку Закарпаття (1999). Запропоновано підвищити статус території до ботанічного заказника загаль-

нодержавного значення з метою посилення режиму охорони. Крім того, рекомендовано збільшити площу заказника орієнтовно до 800 га за рахунок приєднання пралісових ділянок оточуючого лісового масиву.

Родина Гвоздичні (Caryophyllaceae Juss.) у флорі Буковини

ГОРАШ К.І., ТУРЛАЙ 0.І.

Чернівецький національний університет iм. Юрія Федьковича, кафедра ботаніки та охорони природи вул. Федьковича, 11, м. Чернівці, 58022, Україна

e-mail: turlai@ukr.net

Родина Гвоздичні (Caryophyllaceae) у флорі України представлена 40 родами i 226 видами, з яких 64 види iз 26 родів, поширені на території Буковини. Найчисельнішим за кількістю видів є рід Dianthus L. У світовій флорі нараховується близько 300 видів даного роду (Федорончук, 2006), на Україні – понад 41, на Буковині – 10 видів.

За біоморфологічними особливостями більшість гвоздичних є трав’янистими полікарпіками (53 % видів), четвертину з яких становить група однорічників, до напівкущиків віднесено 16 % видів, до малорічників – 12 % (Федорончук, Дідух, 2002).

На основі аналізу гербарного мaтepiaлy кафедри ботаніки i охорони природи (CHER) нами встановлено, що найчисельнішою у флорі Буковини серед гвоздичних є група гемікриптофітів (53 % від загальної кількості видів), серед них – Cerastium sylvaticum Waldst., Coccyganthe flos-cuculi A. Br., Dianthus armeria L., D. carpaticus Wol., Moehringia trinervia Clairv. та iн.

Для представників родини найбільш характерним є анемохорний тип розповсюдження насіння (83 % видів), а також барохорний (56 %), куди належать

Agrostemma githago L., Cerastium semidecandrum L., Coccyganthe flos-cuculi A. Br., Holosteum umbellatum L., Dianthus deltoides L. та ін.

Відносно терморежиму (Tm), домінуючими є субмезотерми (58 % видів), зок-

рема –Cucubalus baccifer L., Gypsophyla thyraica A. Krasnov, Elisanthe noctiflora (L.) Rupr, Dianthus armeria L., D. carthusianorum L. тощо.

За омброрежимом (Оm) більшість видiв (43 %) є субомброфітами (Moehringia trinervia Clairv., Sagina procumbens L., Stellaria holostea L., S. graminea L. та ін.). До субаридофітів відноситься близько 30 % видів, мезоомброфітів – 13 % i зовсім незначною є кількість міомброфітів (5 %) та мезоаридофітів (3 %).

За відношенням до водного режиму (Hd) серед гвоздичних переважають субмезофіти (39 % видів), найпоширенішими серед яких є Cerastium semidecandrum L.,

Dianthus polonicus Zapal., D. carthusianorum L., D.membranaceus Borbas., Elisanthe zawadskii Klokov (Zapal) та ін.

За відношенням до сольового режиму (Тг) з даної родини найпоширенішими є семіевтрофи (41 % видів), також домінують нейтрофіли (47 %), серед яких –

Cucubalus baccifer L., Dianthus glabriusculus Borbas., Moehringia muscosa L. тощо.

Щодо показників кріорежиму (Сг) біЛЬШІСТЬ видів гвоздичних (57 %) – гемік-

ріофіти, куди входять Cerastium holosteoides Fr., Minuartia setacea Hayek, Myosoton aguaticum (L.) Moench, Herniaria glabra L. та ін. Відносно високий відсоток становлять субкріофіти (38 % видів), наявні кріофіти (5 %) i зовсім вiдсутні акріофіти.

Більшість гвоздичних за відношенням до кислотного режиму грунту (Re) є нейтрофілами (50 % видів), найтиповішими представниками є Cucubalus baccifer L.,

Dianthus glabriusculus Borbas., Oberna behen (L.) Ikonn., Otites eugeniae Klokov. Суб-

ацидофіли становлять 30 %, ацидофіли – 17 %, перацидофіли – майже 2 % видів. Рідкісними видами (Червона …, 1996) у флорі Буковини є Dianthus

gratianopolitanus Vill, Elisanthe zawadzkii (Herbich) Klok, Gypsophila thyraica A. Krasnova.

ЛІТЕРАТУРА

Федорончук М.М. Таксономічний склад роду Dianthus L. (Caryophyllaceae Juss.) флори України // Науковий вісник Чернівецького університету: Збipник наукових праць. – Вип. 298: Біологія. – Чернівці: «Рута», 2006. – С. 216-238.

Федорончук М.М, Дідух Я.П. Екофлора України. Т. 3 (Caryophyllaceae, Cactaceae, Nyctaginaceae, Molluginaceae, Portulaceae). – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 6-463.

Червона книга України. Рослинний світ / Відп. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: УЕ, 1996. – 608 с.

Рід Puccinellia Parl. флори України: короткий нарис історії дослідження

ГУБАРЬ Л.М., ФУТОРНА О.A.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна e-mail: ogubar@gmail.com, oksana_drofa@yahoo.com

За сучасними даними pід Puccinellia Parl. складається із 120 видів, поширених у позатропічних країнах обох півкуль та іноді у високогір’ї тропіків (Рожевиц, 1937). Види цього роду відносяться до триби Festuceae Dumort. родини Poaceae Barnh. Вперше дані щодо роду Puccinellia ми зустрічаємо у праці «Flora Italiana» у 1848 р. (Parlatore, Caruel, 1848). Пізніше у 1852 р. він наводиться під новою назвою Atropis

Rupr. (Ledebour, 1852).

Вперше для сучасної території України C.F. Ledebour у своїй роботі наводить

Atropis distans (Jacq.) Griseb. (Ledebour, 1852). Пізніше І.Ф. Шмальгаузен підтверджує наявність A. distans для флори України (Шмальгаузен, 1886). У флористикотаксономічному зведенні «Флора УРСР» В.І. Кречетович вказує на наявність для території України двох видів – A. distans (L.) Parl. та A. dolicholepis V. Krecz. (Кречетович, 1940). М.М. Цвельов, досліджуючи рід Puccinellia, вперше для території України

5* Актуальні проблеми ботаніки та екології

P. fominii Bilyk, P. syvaschica Bilyk (Флора ..., 1974). Детальні дослідження цих видів узагальнені у роботі Ю.Н. Прокудіна (Прокудин та ін., 1977). В роботі подається номенклатурна цитація для кожного виду, ключ для визначення таксонів, хорологія та

С.Л. Мосякін, досліджуючи види цього роду (Mosyakin, 1992), на основі власних досліджень та критичного аналізу робіт В.І. Кречетовича, М.В. Клокова, Ю.М. Прокудіна та ін. приводить для флори України вже 10 видів (Кречетович, 1940; Клоков, 1950; Прокудин та ін., 1977). Автор додає один аборигенний (P. limosa

(Schur) Holmb.) та 4 адвентивних (P. hauptiana Krecz., P. nuttalliana (Schult.) A.S. Hitchc., P. tenuissima Litv. ex Krecz., P. poecilantha (C. Koch) Grossh.) види, і вка-

зує, що останні наводяться лише для м. Києва (ст.м. Петрівка,1990 р.). У останньому номенклатурному зведенні судинних рослин України видовий склад роду налічує

10 видів (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999).

Отже, загалом з території України за період протягом більш ніж двохсотрічного дослідження різними авторами наводиться від 1 до 10 видів.

Нами в результаті критичного опрацювання гербарних матеріалів KW, літературних джерел та польових досліджень, встановлено, що дотепер не існує єдиної думки щодо обсягу роду Puccinellia в цілому та таксономічного статусу окремих його

P. bilykiana та P. fominii, зростання деяких видів роду в Україні потребує підтвердження. Таким чином, поглиблене комплексне критико-систематичне вивчення роду Puccinelliа з використанням різних сучасних методів дослідження є актуальним.

ЛІТЕРАТУРА

Клоков М.В. Новые украинские злаки // Ботан. материалы Гербария Ботан. ин-та. – Л., 1950. – Т. 12. – С. 35-60.

КречетовичВ.И. РодБезкильница– Atropis Rupr. // ФлораСССР. – Л., 1934. – Т. 2. – С. 460-494. КречетовичВ.І. РідPuccinellia Parl. – покісниця// ФлораУРСР. – К., 1940. – Т. 2. – С. 269-273. Рожевиц Р.Ю. Злаки. – М.-Л., 1937. – С. 255.

Прокудин Ю.Н., Вовк А.Г., Петрова О.А. и др. Злаки Украины. – К.: Наук. думка, 1977. – 520 с.

Флора европейской части СССР. – Л.: Наука, 1974. – Т. 1.

Шмальгаузен И.Ф. Флора юго-западной России, т.е. губерней Киевской, Волынской, Подольской, Черниговской и смежных местностей. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1886. – 783 с.

Mosyakin S.L. The genus Puccinellia Parl. (Poaceae) in the Ukraine // Ukr. Botan. Zhurn. – 1992. – 49, N 1. – P. 11-14.

Ledebour C.F. Flora Rossica sive Enumeratio plantarum intotius Imperii Rossici provinciis europaeis, asiaticis et americanis husque observatarum. – IV. – 1852.

Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine: a nomenclatural checklist. – Kiev, 1999. – 345 p.

Parlatore F., Caruel T. Flora italiana. – Firenze: Le Monnier, 1848. – Vol. 1. – P. 366-370. http://www.ipni.org/