2.1. Школа наукового управління

Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.

Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1913), якого часто називають батьком наукових методів управління. Він вважав, що, використовую­чи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити ви­робничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначен­ня її основних компонентів. На основі отриманої інформації розробля­лися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персо­налові. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне викори­стання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також мож­ливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало мож­ливість керівництву встановлювати норми виробництва І додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум, Ф. Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі,

Ф.Тейлорр розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближення інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і налагоджуванню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у досягненні виробничих та економічних завдань організації.

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф.Тейлора, є:

1) розробити науковими методами кожний елемент роботи замість використання примітивних емпіричних методів;

2) на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітників, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і го­тувалися до неї, як могли;

3) поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє співробітництво з людьми для виконання роботи відповідно до розробле­них наукових принципів;

4) забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та менеджерами, щоб на боці перших концентрувалася виконавська праця, а на боці других - розпорядництво та нагляд.

Із своїх досліджень та експериментів Ф.Тейлор вивів ряд за­гальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа відносяться:

1) розподіл праці - цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником - функція виконання;

2) вимірювання праці - цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих "одиниць часу";

3) завдання-розпорядження - згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки похвилинно розписані, але й супро­воджуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання;

4) програми стимулювання - для робітника повинно бути зро­зуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата зале­жить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності робітнику виплачуються преміальні;

5) праця як індивідуальна діяльність - вплив групи робить робітника менш продуктивним;

6) мотивація - особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;

7) роль індивідуальних здібностей (існування відмінностей між здібностями робітників та менеджерів): робітники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери - заради вигоди в майбутньому;

8) роль менеджменту - відстоювання всіх авторитарних методів управління, за якими організаційні правила, стандарти, що регламен­тують працю, повинні бути посилені;

9) роль профспілок - скептичне ставлення до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів .менеджменту здатне зменшити конфлікт між робітниками та адміністрацією,

10) розвиток управлінського мислення - з управлінської практи­ки повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Ф. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка про­славила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги „Відрядна система” (1895), „Цеховий менеджмент" (1903) та „Принципи наукового менеджменту” (1911).

Подібні проблеми вирішували і подружжя Френк Гілбрет (1868-1924) та Ліліан Гілбрет (1878-1972), які займалися переважно питан­нями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах „Вивчення рухів” (1911) і „Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень. Довгий час працюючи в будівельній індустрії, Ф.Гілбрет був вражений масштабами непродуктивної праці і вирішив її усунути. Ф.Гілбрета приваблювала, в основному, та сфера досліджень, яка пізніше стала відомою під назвою "вивчення рухів".

Гілбрети вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, всяка виробни­ча діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід та знання управлінців.

Концепція наукового управління стала переломним етапом, зав­дяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна га­лузь наукових досліджень. Вперше керівники-практики та вчені поба­чили, що методи і підходи, які застосовувалися в науці і техніці, мо­жуть ефективно використовуватися в практиці досягнення цілей ор­ганізації.