9. 3 Історії українського ділового мовлення.

Віддавна в житті України важливу роль відігравали такі документи: грамоти, акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо. Формування традицій ділової мови відбувалося в таких різних сферах, як літописання, релігійна література, актово-урядове письменство. До наших днів збереглися Лаврентіївський (1377 р.) та Іпатіївський (1425 р.) кодекси, грамоти галицько-волинських князів, договір із Візантією, збірник законів "Руська правда" та ін.

3 XIV століття українська, або т. зв. "руська" мова, практично стала офіційною в Литовській державі. Зокрема "Статут Литовський 1529 року" наполягав на україномовному укладанні документів. Для литовсько-польської доби були характерними такі ділові папери: грамоти великих князів литовських та польських королів, різноманітні акти - сеймів; магдебургій, міських та земських судів, церков і монастирів тощо. Серед найвідоміших пам'яток діловодства згадаймо "Литовську метрику", "Коронну метрику", "Судебник" Казимира, "Статут Литовський 1529 року

Справочинство розширюэться за козацьких часів (ХVII - XVIIІ ст.), що пов’язано з державним характером гетьманської України. Типовими "для цієї доби є міжнародні договори, конституції, універсали, листи, різноманітні акти. На підпорядкованій московській владі території застосовувалися всілякі російські документи, найвідомішими з котрих стали такі: "Права, за якими судиться малоросійський народ та "Полное собрание законов Российской Империи".

У період XIX - XX діловодство бурхливо розвивається, Серед найприкметніших документів доби можна виділити епістолярну й мемуарну спадщину українських митців (Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, В. Самійленка, О. Довженка та ін,); документи Української держави (1918 - 1921 рр.); українську радянську документацію (1917 - 1991 рр.); документи установ діаспори.

В епоху відновлення української державності (з 1991 року) зростає роль як українського ділового мовлення в цілому, так і справочинства зокрема. Особливо актуальними для сучасної доби є документи щодо особового складу, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні ra розпорядчі документи.

10. Мова й мовлення; види мовлення; особливості усної та писемної форм мовлення. Мова - це самобутня система звукових знаків, основа духовного життя етносу, нації, людства. Мова виконує важливі комунікативні, соціативні, пізнавальні, оцінні, емотивні, естетичні функції. Засобом самоздійснення мови є мовлення. Мовлення - сукупність мовленнєвих дій,' мета яких випливає із загальної мети спілкування [9, с. 178]. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки в суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній і писемній реалізації.

Мовлення здійснюється у двох формах: усній та писемній. Особливості усної та писемної форм мовлення:

1. Писемне мовлення є вторинним щодо усного - воно виникло значно пізніше і спирається на усне, як на своє джерело.

2. Писемне мовлення фіксується графічними знаками і сприймається зором. До графічних знаків відносять літери, цифри, символи, малюнки, умовні позначки.

3. Писемна форма дає можливість фіксувати усні висловлювання, що дозволяє відтворювати чиєсь мовлення значно пізніше того, як воно прозвучало.

4. Писемне мовлення, як правило, монологічне не тільки в офіційно-діловому стилі, а й у науковому та публіцистичному. Діалогічну мову зустрічаємо тільки в художньому та усно-розмовному стилях.

5. На відміну від усного, писемне мовлення дає можливість більш детального аналізу тексту, у результаті чого текст можна поліпшити на лексичному та граматичному рівнях, виправити невдалі слова й речення.

6. У зв'язку з відсутністю додаткових інформаційних засобів, у писемному мовленні зростає значення суб'єктивно-емоційної оцінки. Хоча для офіційно-ділового стилю емоційність не дуже характерна, проте вона можлива в деяких випадках: на урочистих засіданнях, у святкових наказах, привітаннях тощо.

7. Писемний текст завжди строго унормований графічно, орфографічно та пунктуаційно.

8. Для писемних текстів є характерною чітка диференціація за сферами спілкування,, Зокрема існують тексти, розраховані й на зорове, й на слухове сприймання (наказ, резолюція), а також тексти, придатні тільки для зорового сприймання (квитанція, розписка).

9. Писемна форма розрахована на необмежену кількість відтворення й дублювання.

11. Як відомо, існування людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці неможлива без мови. Го­ловна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух необхідність того чи іншого слова.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність; 2) логічність; 3) стислість; 4) відповідність між змістом і мовними засобами; 5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; 6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу; 7) вживання сталих словосполучень; 8) різноманітність мовних засобів; 9) нешаблонність у побудові висловлювання; 10) доречність; 11) виразність дикції; 12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Слід пам'ятати про те, що загальна мовна культура визначається не лише знанням норм літературної мови, а й ерудицією людини, культурою її мислення, ступенем оволодіння технікою мовлення, рівнем психологічного й комунікативного розвитку. Усне мовлення є мовною творчістю, імпровізацією, у ньому присутній значний емоційний потенціал.