42. Уживання деяких форм іменників у діловій мові

Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починається так: У зв'язку з день народження брата... Та чому ж день, якщо логічним є питання: у зв'язку з чим? (не у зв’язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти проникають і в писемне мовлення, заявляють невластиві форми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.

Є потреба нагадати, що українська мова належить до флективних мов , тобто мов, для яких властиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що належать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мові розрізняють 7 відмінків в однині та множині: Називний — хто ? що? Родовий—кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний—ким? чим? Місцевий — на (у) кому? на (у) чому? Кличний — хто? що?

що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза синтаксичним зв'язком однак його давня історія доносить І смисловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звертання до особи в художньому стилі—і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.

І. Давальний відмінок однини іменників II відміни

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у -ю писати дядькові (дядьку). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є най­уживанішими.

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ят­десят (О. Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у). Варіантні форми утворюють окремі іменни­ки і назви неістот: серц-ю (-еві)

43. Віддієслівні іменники - це іменники, що структурно й семантично мотивуються дієслівними основами. Віддієслівні іменники - назви осіб об'єднують:

1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття: читач, відвідувач, дослідник, рахівник, складальник, кравець;

2) назви особи як носія певної процесуальної ознаки, що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач, утискувач, критикан, трудівник, звитяжець. Віддієслівні іменники - назви дій, станів, процесів, на відміну від дієслів, вказують не на конкретну дію, а лише створюють про неї загальне уявлення (розповідь, читання).

Розщеплений присудок - це заміна простого дієслівного присудка (оперувати, допомагати) на складений іменний, побудованого за схемою "допоміжне дієслово й віддієслівний іменник" (проводити операцію, надати допомогу).

Розщеплені присудки активно використовуються в офіційно-діловому стилі, тому що вони мають ряд переваг:

* чимало розщеплених присудків не мають однослівний відповідник (здійснити захід, виявити увагу тощо);

* подеколи розщеплені присудки розійшлися у значенні з однослівним відповідником (переговорити вести переговори, проводити змагання - змагатися);

* дієслово, що входить до складу розщепленого присудка, може вказувати на додаткові семантичні нюанси (давати й надавати, проводити й здійснювати тощо);

* складовою частиною розщепленого присудка часто виступає віддієслівний іменник - офіційний термін, який точно кваліфікує певне явище: наїхати - зробити наїзд (наїзд - це юридичне найменування типу правопорушень);

* до складу розщепленого присудка можна ввести різноманітні означення (надати допомогу - матеріальну, психологічну, грошову, моральну, юридичну тощо).

44. В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і скла­деними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

1. Виший ступінь порівняння

1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прик­метника: надійний — надійніший, поганий — гірший.

2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: тонший — тонкіший.

3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радіс­но-блискуче, а небо — ще синіш.

4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкуль­ний, менш важливий.

5. В україн­ській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як).

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прий­менником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтраль­ністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменни­ком порівняно з.

II. Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, щонайлегший.