1. Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова".

2. Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності.

3. Соціальна функція мови. Поняття літературної мови.

4. Мовний етикет ділової людини.

5. Мовна норма і її стилістичні варіанти.

6. Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби.

7. Функціональні стилі мовлення. Публіцистичний і науковий стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби.

8. Офіційно-діловий стиль мовлення, жанри, мета і сфера застосування, мовні засоби.

9. З історії українського ділового мовлення.

10.Мова і мовлення. Особливості усної та писемної форм мовлення.

11. Загальні вимоги до усного ділового мовлення.

12. Ділові засідання, їх види, вимоги до проведення.

13. Прийом відвідувачів.

14.Особливості ділової телефонної розмови.

15. Види спілкування(функціональне, неформальне, інтимно-сімейне, анонімне).

16.Усне публічне мовлення: лекція, доповідь, промова.

17. Жанри публічних виступів: промова, дискусія, спростування.

18.Підготовка до виступу: конспект, план, тези.

19.Повний текст публічного виступу, його композиція.

20.Контакт між слухачем і оратором – запорука успіху публічного виступу.

21.Невербальні засоби публічного спілкування.

22.Писенмне ділове мовлення. Поняття про документ, вимога до документів

23.Класифікація документів.

24. Поняття про формуляр документа. Бланк.

25. Реквізити документа та їх розміщення. Державний герб, емблема, код, назва, адреса установи.

26. Реквізити документа та їх розміщення. Назва документа, дата, грифи узгодження та затвердження, резолюція, заголовок до тексту.

27. Реквізити документа та їх розміщення. Відмітки про виконання та надходження, про засвідчення копії, печатка, підпис.

28.Оформлення сторінки документа. Рубрикація тексту та її види.

29.Способи викладу матеріалу в документах з низьким рівнем стандартизації.

30.Укладання документів з високим рівнем стандартизації.

31. Помилки при укладанні ділових паперів, їх попередження.

32. Лексичні засоби оформленні ділових паперів.

33. Книжні слова у документах. Терміни та професіоналізми у діловій мові.

34. Іншомовна лексика та вимоги до її вживання.

35. Правопис слів іншомовного походження.

36. Труднощі вживання іншомовних власних назв.

37. Неологізми та застарілі слова, використання їх у ділових паперах.

Синоніми в документації.

38.Вибір слова у процесі укладання документа: синоніми, пароніми, омоніми.

39.Сталі вирази та штампи у діловодстві.

40. Абревіатури та вимоги до їх вживання та написання. Графічні скорочення, вимоги до їх вживання та написання.

41.Іменник. Рід іменників у назвах посад, професій, звань.

42. Іменник у діловому спілкуванні: кличний відмінок, звертання, форми давального відмінка, родового (в ІІ особі однини).

43.Віддієслівні іменники. Стилістичне явище розщеплення присудка.

44. Прикметник у ділових текстах: ступені порівняння прикметників.

45.Числівник: запис ділової інформації у ділових текстах.

46. Типи відмінювання числівників.

47.Займенник у ділових паперах. Вживання ввічливої форми займенника.

48.Дієслово: особливості правопису і вживання дієслів і дієслівних форм у ділових текстах.

49. Прийменник: прийменникове керування у діловому тексті.

50. Особливості ділового синтаксису: прямий порядок слів; інфінітивні конструкції; вставні слова та звороти; однорідні члени речення у ділових текстах.

51.Типи словосполучень у тексті ділового стилю: узгодження, керування.

52.Вживання великої літери.

53.Осоьливості відмінювання прізвищ імен по батькові.

54. Правопис географічних назв.

55.Технічні правила переносу.

56. Оформлення бібліографії.

57.Культура професійного спілкування вчителя.

58. Документи в роботі вчителя.

59. Виготовлення копій з особистих документів, їх оформлення.

60. Оформлення тексту: рубрикація та її види.

Третє питання.

Написати зразки таких документів і охарактеризувати їх:

1. Автобіографія, типи.

2. Заява (проста, складна, вмотивована і невмотивована)

3. Характеристика, її складові частини.

4. Довідка.

5. Доповідна записка, типи.

6. Пояснювальна записка, типи.

7. Скарга.

8. Привітання.

9. Запрошення.

10.Звіт.

11. Оголошення, види.

12.План, види.

13. Протокол, типи.

14.Витяг із протоколу.

15. Резюме

16. Доручення.

17.Розписка.

18. Список.

19. Замітка.

20. Анкета (фахова).

21. Бібліографія.

22. Анотація.

23.Відгук.

24.Наукова робота (курсова, дипломна). Оформлення титульної сторінки.

25.Реферат. Оформлення титульної сторінки.

1. У добу творення незалежної Української держави, коли прийнято закон про надання українській мові статусу держав­ної, питання культури мови набувають особливої ваги. Часто недосконале володіння українською мовою спричиняє появу чималої кількості типових помилок, хибних висловів, слів-покручів і знижує рівень культури мовлення у загальнонаціональному вимірі.

За таких умов дуже важливо озброїти знанням про ділові папери студентів вищих закладів освіти, адже саме за допо­могою ділових документів, листів установлюються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між закладами, підприємствами, інституціями, державами, а також налаго­джуються приватні стосунки між людьми.

Ділова українська мова — одна з дисциплін, що вивчаються на першому курсі. Вона передбачає вивчення різних видів ділових документів, набуття студентами нави­чок їх укладання, засвоєння етикету ділової кореспонденції. Програмою також передбачено оволодіння нормами літера­турної мови: графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, стилістични­ми та пунктуаційними.

Завдання курсу:

1) дати студентам ґрунтовні й систематичні знання з усіх розділів курсу ділової української мови;

2) сформувати уміння н навички складання, написання та оформлення організаційної, розпорядчої документації щодо особового складу, довідково-інформаційної, господарсько-договірної та обліково-фінансової документації;

3) забезпечити оволодіння нормами української літера­турної мови та дотримання вимог культури усного й писем­ного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях, під час створення документів з дотриманням етикету ділового спілкування;

4) виховати повагу до української літературної мови.

Отже, ділова українська мова допоможе студентам запов­нити прогалини в знаннях з української мови, сприятиме розвитку їхньої загальної культури мовлення, а також усвідомленому та ґрунтовному оволодінню мистецтвом ве­дення ділової кореспонденції.

2.Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності.

Мова є запорукою існування будь-якої нації, її генетичним кодом, в якому не тільки зберігається й накопичується культурно-історична інформація, а й забезпечується саме буття цієї нації. Особливої гостроти проблема національної мови набула в Україні, позбавленій до 1991-го р. своєї державності. У цьому напрямку надзвичайною жорстокістю позначалася політика Росії (і царської, і комуністичної). Згадаймо лише деякі факти: указ Петра І (1720 року) про заборону книгодрукування українською мовою; закриття Києво-Могилянської академії (1811 р.); Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону випуску україномовної літератури, окрім художньої (проте обмеженої цензурою); Емський указ 1876 року про заборону українського книгодрукування; постанову ЦК ВКП(б) (1936) "Про обов'язкове вивчення російської мови", спрямовану на русифікацію неросійських націй; курс КПРС на "зближення націй" (з 1961року), тобто на суцільну росіянизацію. Подібною методологією користувалися й інші шовіністи - польські, угорські тощо.

Тому недивно, що зростання національного самоусвідомлення українців та становлення Української держави пов'язані із закріпленням статусу української мови як державної. Закон про мови (1989 року) називає українську мову одним із вирішальних чинників самобутності українського народу. Стаття 10 Конституції України закріплює офіційний статус української мови, а також гарантує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території держави.

Державною (офіційною) мовою може бути тільки українська літературна мова, бо саме вона є мовою більшості корінного населення України.

3. Соц. фу-я діл. мовлення сприяє обслуговуванню сусп.. відносин людей, служить для взаємозв’язків у галузі політики, економ., соц. і культ відносин. Розвиток мови як засобу спілкув. залежить від оволодіння нею всіма членами сусп. Історично в Укр. склалася не проста мовна ситуація, коли значна частина населення спілкув. не державною мовою.

Українська національна мова існус:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її тери­торіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мис­тецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка.

4. М. Сервантес сказав: «Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість». Китайське прислів'я каже так: «Далеко йде той, хто м'яко ступає».

Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертатись за допомогою займенників ти і ви.

Правила мовного етикету залежать від конкретної ситуації. За умови їх дотримання можливе змістове спілкування.

Мовний етикет – складна система мовних знаків, що спираються на моральні правила і вимоги, вказує на ставлення до ін. людей, так і до себе.

Перше враження про людину складається з того, як вона вітається. Тому, не залежно від настрою, потрібно вітатися завжди привітно. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. (Вітання: “Доброго ранку!”, “Доброго здоров’я!”, “Слава Богу!”, “Здоровенькі були!”, “Привіт!” “Добридень“ “Здраствуйте!“. Прощання: “До побачення ”, “ Надобраніч ”, “До зустрічі”, Щасливо“, ”Бувайте здорові“, ”Прощавай“). Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертання з проханням)(Звертання: “Вибачте будь-ласка ”, “Перепрошую, можна вас”, “Ви щось бажаєте ”, “Вітаю, як справи? ”). Щоб вибрати ф-му подяки, треба знати форми ввічливості, врахувати значення послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку можна сказати : «Немає за що», «Прошу». Є вибір і серед форм висловити прохання: «Будь-ласка» і т.д. (Подяка: “Дякую”, “Дуже вдячний ”, “Спасибі”).

5. Норма літ. мови походить від лат.(зразок, правило). Це сукупність загальноприйнятих прав реалізації мовної сис-ми, закріпленої в процесі сусп.. комунікації. Виділяють такі форми норми:

1)Орфоепічні - регулюють правила вимови (порушення літ. норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення [г] і [ґ] ) 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах (вишиванка,чорнослив) 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.

6. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання, його функціональним призначенням [9, с. 20]. У сучасній українській мові виділяють книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,, стиль художньої літератури) та уснорозмовний.

Художній – реалізується в таких жанрах, як трагедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка. Мета мовлення: різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою худ. образів. Сфера стилю: мистецтво слова. Форма реалізації: Монолог. Мовні особливості стилю: застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні.

Розмовний – реалізується в таких жанрах, як спілкування. Метою мовлення є обмін інформ., думками, враженнями, проханнями. Сферою спілкування є побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими. Форма реалізації стилю: діалог. Мовні особливості стилю: широко використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені слова звертання.

7. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання, його функціональним призначенням [9, с. 20]. У сучасній українській мові виділяють книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний,, стиль художньої літератури) та уснорозмовний.

Публіцистичний – реалізується в таких жанрах, як виступ, нарис, публіцистична стаття, дискусія. Мета мовлення: обговорення і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей. Сфера стилю: громадсько-політичне життя. Форма реалізації стилю: монолог (діалог). Мовні особливості стилю: використання суспільно-політичної лексики, емоційно-забарвлені слова, вигуки, повтори.

Науковий – терміни, цитати – це стиль наукового образу. Реалізується в таких жанрах, як дисертація, стаття, підручник, лекціях, відгук. Мета мовлення: повідомлення про результати наукових досліджень, статистичний виклад певних знань. Сфера стилю: наука, техніка, освіта. Форма реалізації стилю: монолог. Мовні особливості стилю: характерні мовні засоби, терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції, повні речення, точність.

8. Офіційно - діловий стиль - мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок, тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю -інформативна (повідомлення). Сфера вивчення ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, функція офіційно - ділового стилю полягає в тому, що він надає документу офіційно-ділового забарвлення. Сфера застосування:офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному,громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Документ — основний вид офіційно - ділового стилю.

Найважливіші ознаки офіційно - ділового стилю:

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, грамотна чіткість висловлювання.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартність початків і закінчень документів.

4. Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються в прямому значенні.

5. З метою чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти;

6. Часте вживання словосполучень з дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням поза часовості, постійності дії: рішення надсилається має місце, -комісія розглядає.