#14. Ризики випадкового пошкодження або знищення майна, переданого під виплату ренти

У відповідності із положеннями ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, незалежно від того, отримано майно за плату чи безоплатно. Інше може бути встановлено договором або законом. Стаття 742 ЦК повторює загальне правило лише по відношенню до майна, переданого безоплатно. Правил про правові наслідки випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату, вона не містить. Отже, і у останньому випадку діє загальне правило ст. 323 ЦК. Норма ч. 1 ст. 742 ЦК носить імперативний характер і не може бути змінена угодою сторін. Якщо при випадковому знищенні або випадковому пошкодженні майна, переданого платнику ренти безоплатно сторони не вправі щось змінити у договорі, то при оплатній передачі майна сторони мають право домовитись інакше, ніж умови ризику, встановлені у законі. Платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, платник ренти не звільняється від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

#15. Момент набуття права власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду)

Момент виникнення права власності у набувача за договором виникає за нормами, встановленими ст. 334 ЦК.

Із змісту статті 748 випливає, що право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення (ч. 3 ст. 334 ЦК), а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК). Отже, якщо за договором відчужується рухоме майно, то право власності на нього у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору. Коментована стаття містить імперативну норму, тому сторони не мають права визначити інший момент виникнення у набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду).

#16. Продаж товарів у кредит за договором купівлі-продажу

Договором купівлі-продажу може встановлюватися обов'язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім. У такому випадку має місце продаж товарів у кредит. Законодавець розрізняє продаж товару у кредит з відстроченням або розстроченням платежу. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу. Якщо предметом договору з відстроченням або розстроченням платежу є речі, визначені родовими ознаками, він є різновидом комерційного кредиту (ст. 1057 ЦК). Особливості продажу товарів у кредит встановлюються окремими підзаконними актами. Так, Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. N 997, регламентують порядок продажу фізичним особам непродовольчих товарів у розстрочку, тобто на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток. 

За загальним правилом, встановленим ч. II коментованої ст.694 зміна ціни на товари, аналогічні предмету договору купівлі-продажу не є підставою для перегляду ціни на товар. Ціна на товар є сталою і визначається на день продажу товару. Разом із тим, коментована норма не є імперативною, відтак договором або законом можуть встановлюватися інші правила, зокрема, визначатися правила щодо перерахунку ціни на товар.

Договір купівлі-продажу товару у кредит відрізняється від інших договорів купівлі-продажу специфікою обов'язків покупця із оплати товару. Обов'язок продавця передати товар покупцеві за договором продажу товару у кредит за своєю суттю є тотожним обов'язку передати товар за іншими договорами купівлі-продажу. Відтак, невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит є підставою для пред'явлення покупцем вимог, встановлених ст. 665 ЦК.

Прострочення оплати товару, проданого в кредит, покупцем є підставою для вимоги продавця про повернення неоплаченого товару. При цьому законодавець не вказує, яка тривалість прострочення дає підстави для такої вимоги. Відтак, можна припустити що, якщо тривалість прострочи, що дає підстави продавцю вимагати повернення неоплаченого товару, не встановлена договором, то будь-яке прострочення платежу є підставою для пред'явлення вказаної вимоги.

Іншим способом захисту порушених прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару є стягнення процентів, що нараховуються на прострочену суму відповідно до статті 536 ЦК. За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором. При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Слід також зазначити, що актами цивільного законодавства передбачена можливість нарахування відсотків на суму кредиту не лише у випадку прострочення оплати покупцем, а як плата за користування кредитом. Так, п. 9 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року N 997, передбачає, що під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарської діяльності від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарської діяльності, але не вище діючих на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарської діяльності, який здійснює продаж товарів у розстрочку. Наступна зміна ставок за банківські кредити не тягне за собою перерахування за цими відсотками.

Виконання обов'язків покупця за договором за договором купівлі-продажу у кредит забезпечується заставою переданого продавцем товару. Так, відповідно до ч. VI коментованої ст. право застави на товар моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати належить продавцю. Застава, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань регулюється § 6 Гл. 49 ЦК, Законом України "Про заставу", Законом України "Про іпотеку", іншими нормативно-правовими актами. Норма ч. VI коментованої ст. діє лише у тих випадках, коли право власності на товар не зберігається за продавцем до повної оплати товару, а переходить до покупця (див. ст. 697 ЦК), оскільки у даному випадку не може виступати заставодавцем (див. ч. II ст. 583 ЦК).