#12. Правові наслідки смерті фізичної особи-набувача за договором довічного утримання

Стаття 757 ЦКУ стосується випадків, коли набувач - фізична особа вмирає раніше відчужувача. У такому разі виникає правонаступництво щодо майна, яке стало власністю набувача, а також комплексу обов'язків, що складали зміст обов'язку набувача за договором довічного утримання (догляду). Частина 1 ст. 757 ЦК передбачає можливість переходу обов'язків набувача не лише до спадкоємця за заповітом, але й до спадкоємця за законом, у разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття майна. Відповідно до п. 219 Інструкції про порядок вчинення нотаріусами нотаріальних дій зазначається, що у разі успадкування спадкоємцями прав та обов'язків набувача майна за договором довічного утримання (догляду), їм видається свідоцтво про право на спадщину, у тексті якого зазначається, що воно є невід'ємною частиною договору довічного утримання (догляду), і підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. При цьому нотаріус здійснює перереєстрацію заборони відчуження майна на ім'я нового власника.

Другим правовим наслідком смерті набувача є припинення договору довічного утримання. Це настає у разі відсутності у набувача спадкоємців (як за заповітом, так і за законом) або їхньої відмови від набуття майна у власність та прийняття на себе обов'язків набувача. У цьому випадку зазначене майно повертається у власність відчужувачу.

#13. Суб’єктний склад договору контрактації сільськогосподарської продукції

В ч. 5 ст. 656 ЦК України передбачена можливість встановлювати на рівні закону особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна. Договір контрактації сільськогосподарської продукції є одним з таких особливих видів договорів купівлі-продажу.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Договір контрактації є консенсуальним, двостороннім, оплатним.

Сторонами договору є: 1) виробник сільськогосподарської продукції, який виготовляє її власними силами і 2) заготівельник (контрактант). Виробником сільськогосподарської продукції не обов'язково має бути суб'єкт підприємницької діяльності. Тоді як заготівельником, як прийнято вважати, може виступати в договорі контрактації лише суб'єкт підприємницької діяльності. Коментована стаття допускає тристоронню модель договору контрактації, в якій, крім виробника і заготівельника, з'являється одержувач, якому виробник передає сільськогосподарську продукцію за вказівкою заготівельника. Такий договір контрактації є договором на користь третьої особи (ст. ст. 511, 636 ЦК України).

Продукція, яка виступає об'єктом договору контрактації, має вироблятись виключно тим виробником, який виступає її відчужувачем за договором. Не вважатиметься договором контрактації продаж сільськогосподарської продукції, придбаної в інших осіб.

До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Наприклад, такі особливості можуть випливати з вимог Законів України "Про зерно та ринок зерна в Україні", "Про виноград та виноградне вино".

В пар. 2 глави 30 ГК України договір контрактації розглядається як правова форма державної закупівлі сільськогосподарської продукції, що здійснюється на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Разом з тим, на даний вид договірних відносин не поширюється дія Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", відповідно до ч. 4 ст. 1 якого особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства регулюються окремими актами законодавства України.

Нажаль, в українському законодавстві не знаходять свого відображення деякі істотні особливості правового статусу сторін договору контрактації. Річ у тім, що виробник сільськогосподарської продукції у цих договірних відносинах є слабкою стороною, оскільки він у своїй діяльності і у виконанні договору значною мірою залежить від непідконтрольних йому обставин і чинників, як наприклад, непогода, епізоотії, епіфітотії тощо. Контрагентом виробника виступає заготівельник, підприємництво якого від вищезгаданих чинників не залежить. Тобто, між сторонами договору контрактації існує економічна нерівність. У зв'язку з цим, правове положення виробника сільськогосподарської продукції потребує збалансування та посилення особливими юридичними механізмами, яких цивільне законодавство України поки що не передбачає.