9. Теоретичні та емпіричні методи психолого-педагогічного дослідження

Теоретичні методи. До них належать аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновок.

Аналіз і синтез є взаємопов'язаними і взаємозумовленими логічними методами наукового пізнання, що виникли на основі практичної діяльності людей. Якщо аналіз полягає у розчленуванні цілого на складові елементи (частини), то синтез — в об'єднанні частин у ціле.

Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання. Воно є продуктом розумової діяльності, формою відображення загальних ознак і якостей дійсності.

Порівняння — розумова операція, за допомогою якої встановлюють схожість і відмінність між конкретними педагогічними явищами.

Висновок — одержане логічним шляхом із вихідних даних судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Емпіричні методи педагогічного дослідження.

Ця група методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх зв'язків і відношень. Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовуються розкриті емпіричні методи дослідження, до яких належать педагогічне спостереження, бесіда (+ інтерв’ю), анкетування (закрита, відкрита), педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, тестування, соціометрії, аналізу результатів діяльності дитини.

10.Поняття про дидактику вищої школи.

Початок класичної дидактики покладений стародавніми грецькими філософами Платоном і Аристотелем.

Слово “дидактика” з грецької didaktikos означає “навчаючий”, а didasko – “вивчаючий”. Введено у 1613р. в Німеччині. Завдяки аналізу діяльність мовника Вольфганга Ратке (1571-1635). Розглядали дидактику як мистецтво навчання, відповідно як практичні вміння. Аналогічно трактував це поняття Ян Амос Коменський. Хоча Коменський вважав, що дидактика не тільки мистецтво навчання, але й мистецтво виховання, яке він трактував як необхідну умову “формування моральності”.

Дидактика – наука про викладання і учіння, тобто система коректно обґрунтованих стверджень і гіпотез, які стосуються явищ, залежностей і закономірностей викладання-учіння, а також способів їх перетворення людиною. Дидактика як наука дає знання про закономірності, які дають в сфері предмета її дослідження, аналізує залежності, які обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи, організаційні форми і засоби, які забезпечують здійснення запланованих перемін в учнів. Завдяки цьому дидактика виконує як теоретичну (діагностичну і прогностичну) функцію, так і функцію практичну (інструментальну). При такому розумінні дидактика є одною з педагогічних наук, які займаються питаннями виховання, а саме цілеспрямованою діяльністю, яка здійснюється з метою формування особистості виховання у відповідності з соціально прийнятими нормами або ідеалом.

Дидактика як наука про викладання і учіння охоплює в своїх дослідженнях навчання всіх предметів і всі рівні навчальної роботи. В зв’язку з цим ми називаємо її загальною дидактикою або загальною теорією викладання і учіння. На цей загальний характер дидактики звернув увагу вже Я.А.Коменський, відобразивши його в назві своєї праці і визначивши її як універсальне мистецтво навчання. Крім загальної дидактики існують також дидактики окремі, або методики навчання окремим предметам.

Загальна дидактика тісно пов’язана з методиками навчання, оскільки, з однієї сторони, вона базується на розробках досліджень, які проводяться в межах окремих дидактик, а з іншої – формують узагальнення, які складають теоретичну основу для своїх окремих дидактик.

Процес навчання може бути систематичним і планомірним, а також випадковим і стихійним.

Загальна дидактика досліджує перед усім викладання-учіння, як систематично і планомірно організований процес, який реалізується як в самому навчальному закладі, так і за його межами (самоосвіта).

Загальна дидактика займається аналізом будь-якого процесу навчання, яке організується свідомо, реалізується систематично і планомірно тобто дослідженням всього того, що визначає процес викладання і учіння.

Предмет – процес викладання і учіння разом з факторами, які його породжують, в яких він протікає, а також результати, до яких він приводить. Завдання – аналіз і опис факторів, як і закономірностей, які характерні для процесу навчання, а також визначення норм поведінки.

^ Для вищої школи потрібна своя специфічна теорія навчання, з урахуванням мети і задач побудови, функціонування і розвитку навчального процесу. І загалом проблем дидактики вищої школи:

Визначення змісту навчання і кваліфікаційних рівнів випус­кників, виходячи з передбаченого розвитку науки і техніки.

Відображення у навчальному процесі зростаючої ролі науки у розвитку суспільства і матеріального виробництва, з урахуванням масового характеру вищої освіти і наукової підготовки спеціалістів.

Послідовне втілення в навчальний процес більш досконалих способів і засобів навчання, що підвищують якість і ефективність.

Перехід навчання на більш високий щабель інтелектуального і творчого розвитку студентів, виходячи з сучасних вимог безперервного процесу навчання.

Розробка раціональних шляхів контролю за якістю засвоєння знань.

Індивідуалізація, диференціація професіональної і наукової підготовки спеціалістів.

Гуманізація, гуманітаризація, етнізація змісту освіти.