Художня форма літературного твору композиція

Художній твір – результат великої й наполегливої праці митця. Починаючи твір, письменник завжди обдумує його побудову.

Питання внутрішньої форми художнього твору передусім стосується питання образної будови твору. У цьому зв’язку розрізняють два поняття: архітектоніку та композицію. Під архітектонікою (з грецької – архітектура, мистецтво керувати) розуміють будову художнього твору як єдиного цілого, інтегральний взаємозв’язок основних його складників. До архітектоніки, як до загального плану цілого твору, входять найкрупніші елементи того чи іншого твору, тобто мегаобрази. Окрім мегаобразів, елементами архітектоніки є розділи, дії, частини тощо. Малоформатні твори (зокрема ліричні), що ґрунтуються на одному мегаобразові, архітектоніки не мають.

Композиція – (лат. – складання, по­єднання, зв’язок) – побудова, розташування і взає­мозв’язок усіх частин, образів, епізодів, сцен твору. Або: композиція – це доцільне поєднання всіх його компонентів (чинників внутрішньої форми) у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою змісту.

Характер композиції тісно пов’язаний з особливос­тями відтворення часу в літературі. Розповідь у художньому творі може будуватися в хронологічній послідовності або з порушенням її. У творі можуть бути ліричні відступи, вставні епізоди, докладні опи­си. Усі ці елементи затримують розвиток дії, але вод­ночас дозволяють яскравіше вималювати образи, по­вніше розкрити задум автора, а іноді викликати посилений інтерес читача до оповіді. Твір може почи­натися прологом і закінчуватися епілогом. Важливо також, від чийого імені ведеться розповідь.

Композиція складається з двох основних груп елементів: текстуальних та надтекстуальних. До останніх відносяться заголовок, епіграф, пролог, епілог, передмова, післямова, дедикація (присвята) тощо.

Група текстуальних елементів, у свою чергу, ділиться на дві підгрупи: сюжетних та позасюжетних елементів.

Також композицію художнього твору поділяють на зов­нішню та внутрішню.

Зовнішня композиція – це кількість частин, розділів, наявність або відсутність прологу та епіло­гу тощо.

Внутрішня композиція – складається з сюжету та позасюжетних елементів. Саме аналізуючи внутріш­ню композицію, ми відстежуємо хронологічну по­слідовність зображуваних подій, групування персо­нажів за певними ознаками і показ взаємин між ними, те, від чийого імені ведеться розповідь у творі тощо.

Зовнішня

(кількість частин,

розділів, наявність або

відсутність прологу та

епілогу тощо)

внутрішня

позасюжетні елементи

вставні епізоди, ліричні відступи, докладні описи, монологи, діалоги, полілоги тощо

Сюжет

Подія чи система подій, через які розкриваються конфлікти й характери персонажів у певних умовах соціального середовища

Одним з найбільш продуктивних композиційних чинників є сюжет (фр. – тема, предмет). Цей найважливіший елемент художньої системи визначають як подію чи систему подій, покладених в основу епічних, драматичних чи ліро-епічних творів. Під сюжетом ще розуміють спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій, рух характерів у неповторному художньому світі, у художньому часі та просторі. Ліричні твори розгорнутого сюжету не мають. Великі епічні твори, як правило романи, ма­ють кілька сюжетних ліній, тобто відзначаються багато сюжетністю.

Оскільки сюжет постає як певна послідовність чергування подій і ситуацій, то повинна існувати сила, яка надає йому динаміки, руху. Такою рушійною силою є конфлікт.

– протиборство в літературному творі, втілене в сюжеті.

Конфлікт (лат. – зіткнення, сутичка, суперечка) – це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби. Художні конфлікти класифікують за: тематикою (політичні, виробничі, побутові, естетичні, моральні тощо), типовістю (типові, нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за сферою побутування (зовнішні, внутрішні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов’язком і честю тощо) та ін.

Потрібно розрізняти життєві та художні кон­флікти. Художник не просто переносить у свій твір різноманітні життєві протиріччя й зіткнення, бороть­бу, він відбиває їх у подіях, долях персонажів, створе­них ним самим. І від того, наскільки переконливий та змістовний художній конфлікт, буде залежати сус­пільна значимість твору. Особливо важливе значення конфлікт має для створення драматичних творів.

Конфлікт художнього твору може лежати в різних площинах:

• протиріччя виникають між героями твору (чи групами героїв); такі конфлікти характерні для творів, в основі яких лежить реалістичний метод відображення дійсності, зокрема для реалізму;

• між героєм та суспільством (зовнішнім світом);.

• між внутрішніми “Я” героя (прикладом такого конфлікту може бути конфлікт, покладений в основу етюду М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”);

• між бажаним і дійсністю тощо.

Конфлікт притаманний творам усіх літературних родів. Різниця у поданні конфлікту. В епічному творі розповідається про конфлікт, у ліричному він відтворюється через переживання, а в драматичному конфлікт представлений реципієнту.

Залежно від динаміки зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв’язання конфлікту (тобто від етапів його розвитку) виділяють елементи сюжету: експозицію, зав’язку, розвиток дії (перипетії), кульмінацію і розв’язку.

Класичний сюжет складається з експозиції, за­в’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки. Рідше трапляється такий елемент сюжету, як постпо­зиція.

Експозиція (лат. – виклад, пояснення) – це, як правило, початкова частина твору, де автор знайомить читача з місцем дії, дійовими особами та обставинами. Вона логічно випереджає зав’язку. Експозиція може бути короткою, да­ною лише в кількох рядках, або поширеною. Розрізняють такі види експозиції: 1) пряму (передує в тексті зав’язці); 2) затриману (подається після зав’язки окремими деталями впродовж усього тексту) і 3) зворотну (подається наприкінці твору).

Зав’язка – початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі. Це перші конфлік­ти між дійовими особами або перше зацікавлення тим, що вражає чи порушує увагу, що поволі перехо­дить у напруження ситуації.

Від зав’язки бере свій початок розвиток дії, коли автор поступово показує, як розгортаються події, як зростає напруження у творі. Кожна окремо взята макрочастина художнього твору (розділ, частина, дія тощо) може мати свою зав’язку, підпорядковану основній

Зіткнення протилежних сил поглиблюється у розвитку дії – перипетіях. Це основна частина сюжету, що змальовує загострення у стосунках конфліктуючих осіб, яке охоплює не лише головних а й другорядних дійових осіб. У розвитку конфлікту найяскравіше виявляються риси характерів персонажів, їх світорозуміння й життєва позиція. Рушієм перипетій найчастіше виступає інтрига (лат. – заплутую). Під інтригою розуміють складне й заплутане розгортання подій у драматичному чи розповідному творі з метою відбити гостру боротьбу між персонажами, досягти особливого напруження дії і зацікавити („заінтригувати") нею читачів. Розрізняють інтриги політичні, пригодницькі, любовні, детективні, психологічні тощо.

Н айнапруженіша точка твору називається кульмінацією (лат. – вершина). Це момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв'язка. Кульмінація стає найбільш складним випробовуванням для персонажів, котре вирішує їх майбутнє. У деяких творах можна виділити декілька кульмінацій. Інколи кульмінація у творі зливається з роз­в’язкою.

Саме кульмінація створює умови для швидкої або поступової розв’язки.

Розв’язка – це вирішення конфлікту, показ наслідків конфлікту (чи конфліктів), остаточне вирішення долі персонажів. Як правило, розв’язка подається в кінці твору, хоча, згідно задуму автора, може стояти і на початку (новела В. Стефаника «Новина»).

Постпозиція (лат. – після) – це місце у творі, де автор після розв’язки показує подальшу долю героїв твору, коротко інформує читача, що з ними сталося пізніше, іноді доводячи таку розповідь аж до кінця їхнього життя.

З метою уповільнити або затримати розгортання дії використовують композиційний прийом ретардації (лат. – затримка, уповільнення). Досягається ретардація позасюжетними елементами.

Позасюжетні елементи – це вставні епізоди, ліричні відступи, докладні описи тощо. Вони урізно­манітнюють тканину художнього твору, роблять його цікавішим. Ліричні відступи, як правило, дають авто­рові можливість висловити власне ставлення до ге­роїв, описуваних подій, розкрити свої думки, розду­ми. Описи (пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, зовнішність героїв) допомагають читачеві краще уявити те, про що пише письменник.

До позасюжетних елементів належать також і монологи, діалоги та полілоги, їх композиційне при­значення в тому, щоб в емоційній формі ознайо­мити читача з душевними переживаннями героїв, глибше розкрити їхні характери та ін. Хоча досить часто діалоги, монологи та полілоги самі розвива­ють сюжет. Особливо це стосується драматичних творів.

М онолог (гр.: один і слово) – розгорнуте висловлювання однієї особи, не пов’яза­не з репліками інших героїв. Діалог – (фр. – розмова, бесіда) – роз­мова двох або кількох осіб. Інколи розмову кількох героїв називають полілогом (гр. – багато).

Окремим вираженням сюжету, його схемою є фабула (лат. – байка, розповідь, переказ). Іноді не розрізняють цих термінів: сюжет і фабулу. Якщо сюжет – це авторське розташування зображуваних подій, то фабула – їх хронологічна, природна послідовність. Фабула сприймається як послідовність подій, що могли б відбуватися насправді. Іноді автор твору, виходячи з певних ідейно-художніх завдань, відходить від хронологічного, тобто фабульного, розгортання подій (як у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Якщо сюжет переказати неможливо (його можна лише дослівно повторити), то фабулу легко переказати, точніше, вона постає перед нами лише в переказі, коли ми своїми словами розповідаємо те, що прочитали.

Також фабула відрізняється від сюжету:

• мотивуванням розповіді (сон, марення, щоден­ник, спогад тощо);

• суб’єктом розповіді (розповідь від автора, пер­шої або другої особи, від імені персонажа твору, яку повісті Марка Вовчка “Інститутка”, де про події розповідає головна героїня Устина чи в новелі Гр. Тютюнника “Три зозулі з поклоном”, де роз­повідь ведеться від імені сина Софії та Михайла, який є лише спостерігачем, а не учасником подій (хоча й не стороннім), тощо).

Наведемо приклад аналізу композиції, розглянувши композицію поеми Т. Шевченка “Катерина”. Щодо зовнішньої компо­зиції, то слід зазначити, що поема складається з п’я­ти частин. Тепер розглянемо внутрішню компози­цію і, зокрема, сюжет. Рядки, в яких розповідається про кохання Катерини до москаля, їх зустрічі, є ек­спозицією, зав’язка – у рядках:

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Усі подальші події – це розвиток дії (Катерина страждає, ховається від людей, батьки виганяють її з дому, героїня блукає у пошуках батька свого сина). Сцена зустрічі Катерини з офіцером є, безумовно, найбільш напруженим, переломним моментом у творі, його кульмінацією, оскільки саме після цієї зустрічі героїня втрачає останню надію й чинить самогубство, що, безумовно, і є розв’язкою твору (сюжет поеми по­в’язаний із Катериною та її нещасливим коханням, тому смерть героїні є останньою крапкою в цій історії):

...Шубовсть в воду!..

Попід льодом

Геть загуркотіло.

Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом –

І сліду не стало.

Але поема на цьому не закінчується, Шевченко розповідає читачам про ще одну зустріч – зустріч малого Івася з батьком, який знову не схотів подати синові руку допомоги:

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти.

Берлин рушив, а Івася

Курява покрила...

Згадана зустріч описана в V заключній частині поеми, яка і є постпозицією.

Поема “Катерина” багата і на позасюжетні еле­менти. Насамперед, це ліричні відступи, у яких поет звертається до читачів, висловлює свої власні думки та переживання, ставлення до героїні тощо.

Запитання для повторення та самоперевірки

• Що таке композиція?

• Як вона поділяється?

• Що належить до зовнішньої композиції?

• З яких елементів складається внутрішня композиція?

• Що називають конфліктом художнього твору?

• Що таке сюжет?

• З яких елементів складається сюжет?

• Що таке експозиція? Які види експозиції вам відомі?

• Що таке кульмінація?

• Що ви знаєте про постпозицію?

• Які елементи художнього твору називають позасюжетними?

• Дайте визначення понять монолог, діалог, полілог.

• У чому полягає різниця між експозицією та постпозицією?

• Як називають початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі?

• Яку експозицію називають зворотною?

• Яку експозицію називають затриманою?

• Поясніть, як співвідносяться між собою по­няття: пролог, епілог, експозиція, кульмінація, пост­позиція.

• Який з елементів сюжету не обов’язковий у творі?

• Без яких елементів сюжету художній твір не можливий?

• Що таке фабула і чим вона відрізняється від сюжету?