Практичні завдання

Співвіднесіть поняття:

А синдетон Багатосполучниковість

П олісиндетон Безсполучниковість

Вкажіть, до яких засобів поетичного синтакси­су вдаються автори наступних поетичних рядків.

Для мене багато не треба,

щоб ласку і добрість пізнати;

лиш просвіток рідного неба

та затишок теплої хати,

та житнього хліба шматочок,

та цвіту, що сяє калинно,

та іскру краси твоїх дочок,

чорнявих царівн, Україно.

Для мене багато не треба,

щоб серце забилось раптово.

Лиш латочку рідного неба

та матері лагідне слово...

А. Луценко

***

Встала мати Україна,

Сонце засвітила,

Пробудилася народна,

Незнищенна сила.

Сотні літ нас розпинали,

Та не побороли,

Бо не вмерла Україна,

І не вмре ніколи.

Слава тобі, Україно,

Невмируща слава,

Да святиться твоя воля

І твоя держава.

Слава тобі, Україно,

Від роду до роду,

Як накажеш – ми поляжем

За твою свободу.

Д. Павличко

***

Там, де така щемка

Неба свята блакить,

А серед сонця нив

Б’ють ручаї невпинно,

З крові, із битв, із зла

Квіткою проросла,

Хто ж тебе захистить, Україно?!

В. Шовкошитний

***

Земле рідна! Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай його земне тяжіння зрадить

І з прокляттям безвість проковтне!

В. Симоненко

Які засоби художньої виразності (тропи та сти­лістичні фігури) зустрічаються в наведених нижче рядках?

Приснилося, що я вернувсь додому...

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сонці золотому

Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати жде мене й не жде,

Я скрикну «Матінко!» до неї,

Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки,

І в них бринітимуть слова:

«Я ждала, ждала цілі роки

і в’яла, сохла, як трава...»

іду зеленою межею,

кругом хвилюються жита,

І в’ється щастя над душею –

І на плечі нема хреста...

О. Олесь

***

Стоїть вона на фоні небозводу.

Од сяйва аж хмеліє голова

Як велич українського народу,

Як його мудрість, сила і слова.

А я дивлюся, і мені все мало –

Така навколо мене дивина.

Цвіте у сонці променеве смальта,

Неначе вчора вистигла вона.

Але ж було: пожежа, мовби кратер,

Якої тут не бачили раніш.

Косився гнівним оком Пантократор

На матовий, як лють, татарський ніж.

О, як багато знала ти, Софіє,

І скільки перебачила катів,

Та встояла, та визріла, як мрія,

І світ навкіл тебе помолодів.

Г. Серебряков

***

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім’ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з ім’ям твоїм вмираю

І в твоєму імені живу!

В. Симоненко

***

Чорні від страждання мої ночі,

Білі від скорботи мої дні

Впали у твої свавільні очі,

Жадібні, глибокі і чудні.

Я тебе не хочу обминути,

Я тебе не смію обійти.

Дій мені губами зачерпнути

Ніжної твоєї доброти.

В. Симоненко

***

Більше року метляється

На балконах пропаща білизна,

Більше року сотається

Любов молода ненависна –

Ненависна, бо звідки

Ти іншої візьмеш любові,

Коли кров клекотить

І ненависть ходить по крові.

І. Драч

***

Не жаль мені, що я тебе кохаю,

Та в нас дороги різно розійшлись

Ні, не кажи, що зійдуться колись!

Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

Моє кохання – то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ похилий та смутний,

Плюща обійми гублять силу дуба.

Леся Українка

***

Але ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.

Яка ж я йому солом’яна оборона?!

Шепоче він болісно: – Вона мені не простить...

Не простить... Чорнобильська Мадонна...

Вона вже взяла.

Одного. І двох. І трьох.

І я не збрешу... Хоч помста її законна.

Може, ти ближче до неї, хоч, звісно, який ти Бог.

Помста вона і є - Чорнобильська чорна Мадонна....

Хлопчина такий молодий. Благословенний вік.

Під четвертим реактором – усмішка безборонна....

– Розумієте, донька у мене.

Донечці – один рік.

Може, простить вона – Чорнобильська Мадонна?!

І. Драч

Які стилістичні фігури зустрічаються в наведе­них нижче уривках?

Шукайте цензора в собі.

Він там живе, дрімучий, без гоління.

Він там сидить, як чортик у трубі,

і тихо вилучає вам сумління.

Л. Костенко

***

Зіграй мені мелодію любові,

ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.

Зіграй усе, що я тебе прошу.

Л. Костенко

***

Покинута людьми на довгі дні,

Дорога помирає в бур’яні,

А шлях живий горить, та не згоряє

В гулких коліс невтомному вогні.

Д. Павличко

***

Сильніше за любов злоба горить,

Сильніше за красу вражає бридь,

Але життя росте лишень з любові,

Лишень краса людей навчає жить!

Д. Павличко

***

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

В. Симоненко

***

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

В. Симоненко

***

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

В. Симоненко

***

Пучками голими

З душі здираю лід...

Як ранить пучки ті...

Як душу тяжко ранить...

І. Драч

***

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час...

М. Вінграновський

***

Повідлітало і не стало.

І стало тихо в небесах.

За птахом птах, за птахом птах,

За птахом птах – повідлітало...

М. Вінграновський

Порівняйте два уривки з поеми М. Бажана «Політ крізь бурю». До яких стилістичних засобів вдається ав­тор? Як це впливає на темп віршових рядків, на зміст висловлюваного?

Падіння

головою вниз,

скрутило м’язи враз,

розсік морозу вріз,

суглоби рве по швах,

хребет до тріску гне,

на друзк,

на брязк,

на стиск,

на смерть

волочить, стаскує, жене...

У ньому – гіркість, плач і прах,

і сонце, й сталь, і сміх,

і іскри в маминих очах,

і темна туга їх.

Знайдіть у тексті риторичні фрази. Свою думку поясніть.

Думи мої, думи мої!

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас –

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Т. Шевченко

***

Хато моя, рідна батьківська хато!

Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Ти навчила мене змалку поважати старих, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим. Рідна хато моя! Давно я пішов від твого батьківського порога. Та де б я не був, під якими високими дахами не жив, ніколи не забуду твоєї стріхи, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ? (І .Цюпа).

Визначте в наведених нижче уривках алітерацію та асонанс. Яка їх роль?

Зима морозяна надворі,

замети білі на землі.

Зоріють в небі ясні зорі.

Заснули зайчики малі.

Н. Забіла

***

По діброві вітер виє.

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Т. Шевченко

***

Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні.

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

І. Драч

***

Важкі прибережнії скелі

зрива переможнеє море; невже

переможная пісня важкого жалю не

поборе?

Леся Українка

***

Горить сосна – од низу догори.

Горить сосна – червоно-чорна грива

Над лісом висить.

В. Стус

Вкажіть, які художні засоби використані в наве­дених нижче уривках. Яка їх роль?

Ніколи в житті не бачив її. Але коли побачив відразу здогадався: боярична! Сиділа вона тоді на вогнистобокому коні з довгою золотистою гривою. Це був актазам – половецький кінь. Немов із каз­ки з’явився той скакун. Неспокійно світив на нього бурштиновими очиськами, бив копитом об землю...

На дівчині була проста біла сорочка з яскраво вишитим подолом. Поверх неї одягнений темно-багрецевий навершник, вишитий унизу білим шов­ком. На ногах – темно-вишневі, із м’якого габел-ку, черевички, також розшиті білим шовком. Шия гордо тримала красиву голівку, з якої на груди па­дала важка попеляста коса. А на голові прозорилась, вив’юнювалась як рожевий туманець над квітучою яблунькою, тонка, немов дим, шовкова шаль, перевита золотистими нитками й заправлена за срібний начільник, з якого звисали до щік два візерунчастих колти. Здавалося, що то не дівоча голова, а рожева хмарка пливе у чистій синяві неба, а з-під неї сумно дивилися на Федора тужливі карі очі (Р. Іванченко).

****

Тіснувата долина була неначе в безладді за­кидана чималими панськими палацами, невисоки­ми хатами та крамницями. Високі гострі чорні покрівлі здалеки були схожі то на чорні велетенські кротовини, то на висипані купи порушеної землі. А з того безладдя витикались стародавні церкви, манячіли невисокі дзвіниці. Край міста, під спади­ стою горою, неначе вгніздився католицький мона­стир серед старого здорового садка, широкий та здоровий, неначе в місто спустилась якась веле­тенська птиця, звила собі під горою гніздище і вгніздилась в тому чорному кострубатому гнізді.

Серед розкішного зеленого садка. На пригорку стояв собор святого Юра, пануючи над усім містом, і неначе оглядав з гори своїми рясними банями та вікнами те безладдя неначе накиданих та стовплю них домів, тих чорних дахів, схожих на горби чор­ної землі. Здавалось, ніби там недавно тряслася земля й накидала з свого нутра ті чорні задимлені купи сирої землі (І. Нечуй-Левицький).