7.2. Деонтологія окремих видів взаємодії в соціальній роботі

Деонтологія соціальної роботи

Деонтологія (від грец. сіеоп, р.відм. сіеопїох — «потрібне» і 1о§оз — "наука") — розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку й обов'язкового. Поняття введене англійським філософом Н.Бен-тамом (1834) для позначення теорії моралі в цілому [11,376].

«Деонтологія соціальної роботи — це комплекс норм, постанов і розпоряджень про вимоги й професійні обов'язки, відповідальність соціального працівника (трудового колективу закладів соціального захисту) перед суспільством і державою, перед соціальною роботою як професією й соціальним інститутом, перед колегами і перед клієнтом соціальної роботи» [9, 136].Деонтологія соціальної роботи акцентує на тому, що етика соціальної роботи, як і етика в цілому, з моралі доброчесної поведінки перетворилася в мораль норми соціальної роботи, оскільки норма фіксує належне у визначених максимах, правилах.

Належне відбивається у професійному обоє 'язку спеціаліста. Професійний обов'язок — це ті вимоги, які суспільство, професія, колектив, клієнти й сам соціальний працівник ставлять до поведінки й діям, і те, у чому він сам відчуває потребу й за що несе відповідальність. Дотримання обов 'язків для спеціаліста стає його внутрішньою моральною потребою. Зміст професійного обов'язку соїпального працівника становить собою сукупність правових, моральних вимог, які ставляться до нього завдяки професії.

Соціальна робота як вид професійної діяльності й соціальний інститут виникає у відповідь на об'єктивну суспільну необхідність. Відповідно й професійний обов'язок соціального працівника набуває статусу об'єктивного обов'язку. Коли соціальний працівник визнає об'єктивний характер своїх професійних обов'язків (об'єктивний обов'язок) і добровільно покладає їх на себе, то в останньому випадку ми маємо справу з поняттям суб'єктивного обов'язку Відбувається це тоді, коли об'єктивний і професійний обов'язок стає фактично внутрішнім (суб'єктивним) моральним обов'язком соціального працівника як особистості і як представника професії. У цьому випадку говорять про моральний обов'язок як глибоко усвідомлену необхідність визначеної лінії поведінки, що диктується потребами досягнення блага в системі «людина — середовище». Для професійного соціального працівника моральний обов'язок є продовженням професійного обов'язку й невід'ємного атрибута професії. Вимоги морального обов'язку змушують соціального працівника розглядати свої обов'язки ширше й ставитися до них з більшою відповідальністю, ніж того потребує професійний обов'язок.

Деонтологія соціальної роботи базується на визначених принципах:

•особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношенні;

• компетентності спеціаліста;

• раціонального підходу до розв'язання поставлених завдань;

• відповідності повноважень і відповідальності;

• правової регламентації діяльності;

• підзвітності;

• ініціативи й творчого підходу;

• організованості й дисципліни;

• контролю й перевірки виконання;

• критичного підходу до оцінки діяльності, можливостей своїх і клієнта;

•довіри і свободи дій;

•заохочення й покарання та ін.

Центральним моментом у деонтології соціальної роботи є вивчення того, які суб'єкти й об'єкти розглядаються як сторони конкретного професійного відношення. Виділяють п'ять типів таких відношень: 1) відповідальність і обов'язок соціального працівника перед суспільством і державою; 2) відповідальність і обов'язок соціального працівника перед професією; 3) відповідальність соціального працівника перед колективом (колегами); 4) відповідальність соціального працівника перед клієнтом і його близькими; 5) обов'язок соціального працівника перед самим собою.

Стисло розглянемо зазначені типи відношень.