7.4. Особистісно-моральні якості соціального працівника

Соціальну роботу визначає та головна обставина, що саме осо-бистісні якості спеціаліста багато в чому обумовлюють оптимальний характер і ефективність соціальної роботи.

Моральність — основа особистості соціального працівника

Основою особистості соціального працівника є моральність як внутрішня, духовна якість людини, його потребу діяти відповідно до вимог етики, етикету, потреби творити добро, приносити людям благо. Моральна свідомість соціального працівника містить три необхідних компоненти: моральні знання, моральні переконання й моральну потребу.

Моральні знання. Основні знання про етику, мораль і моральність, утому числі й у галузі професійної діяльності, соціальний працівник отримує в процесі навчання в середньому спеціальному навчальному закладі, ВНЗ або на курсах і факультетах підвищення кваліфікації. У ході занять майбутній спеціаліст осягає сутність моральності, отримує дані про її зміст і функціонування в суспільстві, систему її вимог і санкцій за відхилення від установлених норм, порівнює власні моральні норми з професійними, соціально вагомими й коректує свою моральну позицію. Практичний соціальний працівник, що не пройшов курсу навчання в навчальному закладі, керується власним інтуїтивним розумінням добра й зла, заснованим на суспільних цінностях і його особистому життєвому досвіді. Дуже часто власні моральні установки дають йому можливість діяти в повній відповідності з вимогами професійної етики; проте так буває далеко не завжди.

Слід зазначити, що знання норм моралі не завжди породжує моральність поведінки, і тому необхідно визнати, що стосовно практики професійної діяльності знання зберігають значну самостійність — вони можуть не використовуватися частково у професійній діяльності. У цьому випадку ми можемо навіть мати справу з особистістю так званої подвійної моралі, що теоретично може прекрасно орієнтуватися в питаннях моральності, у тому числі й професійній моралі, але не вважає для себе обов'язковим дотримуватись її вимог. Формування й розвиток високої моральності, спроби зробити її органічною, невід'ємною рисою своєї особистості потребують від спеціаліста не тільки знань, але й постійної, протягом усієї трудової діяльності й життя, роботи над собою.

Моральні переконання — це заснована на досвіді та знаннях упевненість соціального працівника в справедливості вимог професійної моралі. Моральні переконання є більш високим ступенем розвитку особистості спеціаліста, його свідомості, оскільки засновані на глибокій і всебічній оцінці особистістю відомих їй моральних норм, перевірці їхньою соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом, їхньому внутрішньому схваленні й органічному прийнятті як

єдино правильних і можливих. Моральні переконання потребують від спеціаліста вміння глянути на свою працю з погляду інтересів справи, з'ясувати співвідношення між тим корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, і тим, що він зобов'язаний зробити. Моральні переконання визначають теоретичну і практичну підготовленість спеціаліста до професійної діяльності, є підставою для його свідомого ставлення до своєї поведінки й дій у практиці соціальної роботи. Вони беруть участь у формуванні вольових рис особистості і стійких форм морального реагування на навколишню дійсність.

Проте моральні переконання характеризуються також відносною самостійністю, оскільки в практичній повсякденній діяльності може виникнути ситуація, коли особистість діє всупереч своїм переконанням, оскільки ситуативно виникають причини, що здаються більш значимими, ніж власні переконання. У цьому випадку особистість перебуває в розладі з собою, зі своїми принципами.

Моральна потреба — найвищий ступінь моральної свідомості соціального працівника, він характеризується наявністю моральної потреби в дотриманні вимог професійної етики. Коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини, вона відповідно до етичних принципів організує всі свої вольові й емоційні риси, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з погляду моральності. У цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійкою рисою особистості, потужним чинником, що мобілізує її для організації своєї поведінки й діяльності, справою боргу й совісті, честі й гідності. Керуючись своїми моральними потребами, спеціаліст не може поступитися ними й учинити дії, які, з його точки зору, не відповідають критеріям добра і зла, але ситуативно обумовлені як необхідні.

Моральність соціального працівника як особистості завжди піддається впливу прийнятих у даному трудовому колективі норм моральної поведінки, причому співпрацівник не просто засвоює їх як визначений етичний ідеал, але й постійно зіставляє з реальною дійсністю, повсякденною практикою моральних стосунків. Ці узагальнення, у свою чергу, впливають на зміст професійної моралі, коректують його.