Питання для самоконтролю

1. Загальні питання права власності в міжнародних відносинах

2. Колізійне питання права власності в міжнародному приватному праві

3. Колізійні питання права власності за законодавством України

Питання для самостійного вивчання

1.Застосування за кордоном законів про націоналізацію

2.Основи правового регулювання іноземних інвестицій

Тема 6. Зовнішньоекономічні договори

Важливою складовою частиною економічного життя будь-якої сучасної держави є зовнішньоекономічна діяльність. Те значення, що відіграє та чи інша держава у світовій торгівлі, багато в чому визначає його авторитет як члена світового співтовариства. Саме тому кожна держава прагне створити належні умови для участі в зовнішньоекономічній діяльності своїм підприємствам і фірмам. Один із найбільш ефективних шляхів досягнення цієї мети - активна участь у заходах світового рівня по створенню найбільш сприятливого правового режиму в міжнародному економічному обороті. Приєднання до цього усе більшого числа країн є важливою ланкою в досягненні такого положення, коли розходження в правовому регулюванні різних країн тих або інших торгових операцій будуть зводитися до мінімуму, усуваючи тим самим бар'єри для розвитку міжнародного економічного співробітництва.

За останній час зовнішньоекономічна діяльність активізувалась, стала різноманітна і багатопланова. Суб'єктний склад цієї діяльності значно змінився у порівнянні з попередніми роками. А, отже, питома вага зовнішньоекономічної діяльності в порівнянні з внутрішньо економічною теж зросла. Це говорить про те, що усебічне вивчення зовнішньоекономічної діяльності на даному етапі розвитку економіки держави необхідно. Зокрема, необхідно вивчення зовнішньоекономічної діяльності із правової точки зору. Що дає змогу уникнути протиріч при застосуванні норм міжнародного права та внутрішнього законодавства держав до окремої угоди, не порушувати права та законні інтереси учасників зовнішньоекономічних відносин.

Основною правовою формою експортно-імпортних зовнішньоекономічних операцій в Україні є зовнішньоторговельний договір (контракт). Юридична кваліфікація угод як зовнішньоторговельних з метою правозастосування (митного оформлення, пільгового оподатковування, валютно-експортного регулювання та ін.) переноситься на місцевий рівень, що в умовах відсутності єдиної практики на місцях нерідко стає підставою різноманітних підходів до визначення юридичної природи конкретної угоди учасниками зовнішньоторговельної діяльності та органами податкової міліції, податковими інспекціями, митними органами, службою валютного, експортного контролю та іншими органами державної влади.

Згідно з нормами діючого законодавства України, зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну та припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) можна визначити як підприємницький договір, що регулює відношення в області міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності. Проте, таке визначення, засноване на ототожненні законодавцем зовнішньоекономічної і зовнішньоторговельної діяльності, є неправомірним. Відповідно до нього до зовнішньоторговельного контракту варто віднести, наприклад, договір підряду (обмін результатами виконаної роботи), що суперечить положенням Цивільного кодексу України, який розглядає торгову угоду й договір підряду в якості самостійних договірних типів.

Досить важливим питання є класифікація зовнішньоекономічних угод (контрактів). Найчастіше їх поділяють на види за суб’єктним составом, об’єктом, формою та іншим критеріям.

Так за кількістю учасників зовнішньоекономічні угоди поділяються на :

– односторонні (надання довіреності іноземному юридичній чи фізичній особі на виконання певних дій );

– двосторонні (договори міжнародної купівлі продажу, бартерні контракти та ін.);

– багатосторонні (договори про сумісну діяльність, засновницькі договори та ін.).

Згідно такого критерію, як об’єкт договору, зовнішньоекономічні контракти поділяються:

– договори міжнародної (зовнішньоторговельної) купівлі-продажу товарів;

– договори підряду;

– договори міни (бартеру);

– договори оренди, лізингу;

– договори комісії;

– договори страхування;

– договори про надання послуг у галузі науково-технічного співробітництва;

– компенсаційні угоди;

– концесійні угоди;

– договори міжнародного перевезення вантажу.

В українському цивільному праві, торговому законодавстві більшості закордонних країн, а так само в міжнародному економічному праві договір міжнародної купівлі-продажу товарів моделюється як двостороння консенсуальна угода за участю іноземного або прирівняного до нього елемента, що укладається в простій письмовій або в усній формі, змістом якої є міждержавний, відплатний, еквівалентний обмін товару на гроші (валюту). За законодавством України зовнішньоекономічні контракти укладаються я лише у письмовій формі особами здатними на його укладення відповідно до законодавства України чи місця укладення договору (контракту).

Консенсуальність договору означає, що права та обов'язки експортера й імпортера виникають у той момент, коли вони дійдуть згоди по всіх істотних умовах договору й виразять цю домовленість у необхідній, передбаченій законодавством формі, а не в момент реального виконання юридично значимих дій.

В силу чинного в Україні законодавства всі учасники обороту незалежно від форм власності вправі самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства України. Оскільки укладення і виконання контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів є одним із видів зовнішньоекономічної діяльності, це означає, що в принципі сторонами таких контрактів можуть бути будь-які юридичні особи, зареєстровані в якості таких на території України. Стороною договору можуть бути також чинні на території України підприємства з іноземними інвестиціями, включаючи ті, що цілком належать іноземним інвесторам.

Договір міжнародної купівлі-продажу – найбільше важливий із усіх зовнішньоторговельних договорів. Шляхом укладення і виконання саме цього договору здійснюється зовнішньоекономічний товарообмін, що складає основну частину зовнішньої торгівлі України. З даним договором тісно пов'язані різноманітні види договору підряду - угод, спрямованих на виконання робіт і надання послуг. Виконання договору цього виду припускає укладення договорів перевезення і страхування, а нерідко також ліцензійних договорів, які необхідні для того, щоб забезпечити виробництво товарів, передбачених договорами міжнародної купівлі - продажу.

Зовнішньоекономічний договір окремого виду повинний містити в собі імперативні і факультативні ознаки.

До імперативних ознак, що обов'язково відображаються у кожному зовнішньоторговельному контракті, відносять нерезидентність одного із суб'єктів зовнішньоторговельних правовідносин - різноманітна державна приналежність експортера й імпортера або перебування в різноманітних державах їхніх комерційних підприємств, через які йдуть відвантаження, приймання й оплата експортних товарів (наявність у суб'єктному складі зовнішньоторговельних правовідносин іноземного або прирівняного до нього елемента).

До іноземних учасників зовнішньоторговельної операції відносяться іноземні особи – суб'єкти права, що легалізувалися у встановленому законодавством України порядку, у формах і у якості учасників господарської діяльності і здійснюють її на території України відповідно до чинного законодавства, а саме:

а) організації, цивільна правосуб'єктність яких визначається по праву іноземної держави, у якому вони засновані або на території якого вони здійснюють частину своєї статутної діяльності;

б) фізичні особи - іноземні громадяни, цивільна правосуб'єктність яких визначається по праву іноземної держави, громадянами або підданими якого вони є;

в) особи без громадянства, цивільна дієздатність яких визначається по праву іноземної держави, у котрому ці особи мають постійне місце проживання.

До іноземних учасників зовнішньоекономічної діяльності також дорівнюються виступаючі в господарському обороті на території України в якості суб'єктів цивільних прав іноземні держави, їхні адміністративно-територіальні одиниці і державні органи; суб'єкти іноземних держав; міжнародні організації.

Нерезидентність одного з учасників зовнішньоторговельного договору закріплюється у вступній частині контракту, що визначає сторони договору.

Факультативними ознаками зовнішньоторговельної операції служать такі особливості зовнішньоекономічних торгових відношень, правовою формою яких є зовнішньоторговельний контракт:

а) ознаки, що відбивають трансграничний характер зовнішньоторговельних операцій (факт перетинання товаром митного кордону України): виникнення за кордоном України права власності або іншого титулу на майно, що є об'єктом імпортної угоди; виконання поза митною територією України зобов'язання, що виникає з договору, або його елемента;

б) матеріально-правові ознаки – це ознаки, що відображаються в розділі зовнішньоторговельного контракту “Застосовне право”. Вони вказують на допустимість застосування іноземного і міжнародного права до регулювання відношень, що виникають із договору;

в) процесуально - правові ознаки відображають можливість звернення сторін договору до засобів міжнародної юрисдикції при захисті своїх порушених прав і інтересів, що охороняються законом (розділ контракту “Арбітражна обмовка”).

Зовнішньоекономічні угоди на відміну угод, що укладаються у внутрішньому обігу держави мають наступні особливості:

1. можуть мати коштовний та безкоштовний характер;

2. можуть укладатися за певною умовою;

3. при укладенні на міжнародних аукціонах та біржах підпорядковуються правилам про порядок укладення та форму угоди відповідної біржі чи аукціону;

4. для розрахунків за угодою найчастіше використовується іноземна валюта;

5. за згодою сторін спори за зовнішньоекономічною угодою можуть бути передані для розв’язання спеціалізованим арбітражним судам незалежним від будь-якої держави чи обраним сторонами особисто;

6. підприємці різних держав можуть укладати зовнішньоекономічні угоди на підставі вільного вибору контрагента чи за індикативними списками товарів та послу, що необхідно експортувати чи імпортувати і які запропоновані спеціальними міжурядовими угодами (протоколами);

7. у правовому регулюванні зовнішньоекономічних контрактів велике значення мають міжнародні договори регіонального та універсального характеру та звичаї.

При укладенні зовнішньоекономічної угоди перед суб'єктами завжди постає питання про вибір права, що застосовується до її регулювання. Воно виникає внаслідок того, що місце перебування сторін, а так само місце виконання зовнішньоекономічних угод не завжди збігаються. Сторонам потрібно вибрати право конкретної країни для врегулювання своїх відношень.

Треба визнати, що механізм правового регулювання зовнішньоекономічних угод досить складний, хоча і напрацьований практикою. Складність його обумовлюється наявністю множини колізійних норм у вітчизняному праві, що перешкоджає якісному, одноманітному застосуванню права до угоди.

Наявність колізійних норм у праві, що стосується зовнішньоекономічної діяльності, пояснюється тим, що право різноманітних держав регулює ті ж самі відношення по-різному. І доти, поки право держав не будуть регулювати ці відношення однаково, будуть існувати колізії. Безумовно, ця проблема не буде вирішена в найближчому майбутньому і тому на сьогоднішній день має сенс і необхідність вивчення питання про особливості оформлення, укладення і виконання зовнішньоекономічних угод.

Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних договорів вирішуються залежно від того яке законодавство буде застосовуватися до відносин суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Для укладення зовнішньоекономічних угод суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України необхідно керуватись наступними нормативними актами:

Цивільним кодексом України;

Законами України: “Про зовнішньоекономічну діяльність, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”;

Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”;

Указами Президента України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності в Україні”, “Про заходи щодо вдосконалення кон’юктурно - цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності”, ”Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”;

Постановою КМУ і НБУ “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

наказом МЗЕЗ України “Про єдиний порядок застосування індикативних цін до всіх товарів українського походження”;

нормами міжнародних договорів та митним законодавством держав світу.

Згідно діючого законодавства України та інших держав колізійні питання зовнішньоекономічних угод можуть бути розв’язані за загальним правилом, коли права та обов’язки сторін за договором визначаються правом країни обраної сторонами під час укладення договору чи внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

– продавцем – у договорі купівлі – продажу;

– наймодавцем – у договорі майнового найму;

– ліцензіаром – у ліцензійному договорі;

– охоронцем – у договорі зберігання;

– комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації);

– довірителем – у договорі доручення;

– перевізником – у договорі перевезення;

– експедитором – у договорі про транспортне – експедиційне обслуговування;

– страхувачем – у договорі страхування;

– кредитором – у договорі кредитування;

– дарувальником у договорі дарування;

– поручителем – у договорі поруки;

– заставником – у договорі застави.

Інші колізійні правила встановлюються для окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Так до угод про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність, або де створюються результати за вказаними угодами, якщо сторони не погодили про інше; при створенні СП застосовується право країни де СП створюється та реєструється; до угод укладених на аукціоні, біржі, внаслідок проведення конкурсу застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон конкурс або діє біржа.

В окремих угодах права та обов’язки сторін можуть бути врегульовані законом, де заснована, має основне місце проживання чи основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання договору. Якщо сторони не встановили яке законодавство застосовується до їх угоди, то допускається застосування закону місця здійснення такого приймання за договором.

Таким чином, угоди, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права тієї або іншої країни. Застосовне до них право визначається за згодою сторін контракту. Українське право, як і право більшості інших країн світу, виходить із того, що сторони зовнішньоекономічної угоди вільні у виборі застосовного права. Проте, при його виборі виникають складності. Насамперед, це викликано тим, що є визначені розбіжності в рішенні тих самих питань у різноманітних системах права і національних законодавствах, а так само в практиці їх застосування. Учаснику зовнішньоекономічної діяльності необхідно добре орієнтуватися в нормах права, що регулюють цей вид договору. По-перше, при узгодженні умов контракту з іноземним партнером, необхідно знати правила, що визначають порядок його укладення. По-друге, якщо одна зі сторін не виконала узгоджені умови, що суперечать імперативним нормам права, їх виявиться неможливим реалізувати в судовому порядку. Так, вмикання в контракт умови про штраф на випадок невиконання якогось зобов'язання признається більшістю країн неприпустимим. По-третє, неможливо в конкретному контракті передбачати всі можливі ситуації і відповідно домовитися про умови на усі випадки. У цьому зв'язку, при виникненні в майбутньому розбіжностей між партнерами з питань, не передбаченим у контракті, неминуче застосування норм права. Але, якщо сторона контракту знає, як вирішується те або інше питання в диспозитивній нормі права, і це рішення її влаштовує, немає необхідності витрачати зусилля на її узгодження. Якщо ж воно сторону не влаштовує, потрібно домовлятися з партнером про вмикання в контракт іншої умови, тим самим уникнувши застосування такої диспозитивної норми права.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 5 жовтня 1995 р. До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання/здачі виконаних робіт або послуг), у т, ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 р.; ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; по­рядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; мо­мент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) і т. д.

Донедавна Законом України "Про зовнішньоекономічну ді­яльність", зазначеним Положенням та іншими нормативно-правовими актами було встановлено спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту).

Він полягав у тому, що зовнішньоекономічний договір (контракт), який укладався від імені юридичної особи, підпи­сувався двома особами: тією, яка мала таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особою, уповноваженою довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачали іншого (ч. 2 ст. б Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Відповідно до ч. 5 ст. 6 цього ж Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) міг бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідав вимогам законів України або міжна­родних договорів України.

Офіційне тлумачення порядку підписання зовнішньоеконо­мічного договору (контракту) було зроблене Конституційним Судом України у 1998 р. Воно полягало в тому, що встанов­лений ч. 2 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контр­акту), за яким від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності договір (контракт) підписують дві особи, е обов'язковим для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, крім випадків, коли таким суб'єктом є фізична особа. Конституційний Суд вказав, що цей порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) має бути дотриманим незалежно від того, укладається договір шляхом складання одного документа чи кількох документів, можливість чого передбачена ч. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України.

Від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що е юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт), роз'яснює Суд, підписує особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів вказаного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, та особа, яку уповноважено на це довіреністю, виданою за підписом керів­ника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове чи в Іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено на це установчими документами безпосередньо.

Сьогодні ч. 2 ст. 6 вказаного Закону викладена у новій редакції. Відповідно до неї зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зов­нішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іно­земного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності . Таким чи­ном спеціальний порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) усунено. Це відповідає практиці укла­дення таких контрактів у більшості іноземних держав.

У процесі здійснення експортно-імпортних операцій Україна самостійно та в особі державних органів у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", може запроваджувати режим ліцензування. Так, розрізняють декілька видів ліцензій: генеральна – відкритий дозвіл на операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів); разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж той, що е не­обхідним для здійснення операції; відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Розрізняють ліцензії на імпорт: антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Антидемпінгова ліцензія – це належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів. Компенсаційна ліцензія – це оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, Спеціальна ліцензія надає право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного то­вару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Запровадження режиму ліцензування встановлюється Верховною Радою України. Ліцензії видаються МЗЕЗторгом України на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Щороку Кабінет Міністрів України встановлює перелік товарів, імпорт чи експорт яких підлягає ліцензуванню. У разі, якщо ліцензії не реалізуються суб'єктами підприємницької діяльності протягом установленого строку, їхня дія може бути продовжена, як це було зроблено, наприклад, постановою Кабінету Міністрів України "Про продовження дії ліцензії на імпорт окремих видів товарів" від 3 лютого 1997 р.

З метою уникнення значної шкоди, заподіяної національно­му товаровиробнику зростанням частки імпорту в Україні, або загрози заподіяння такої шкоди, в Україні запроваджено дозвіл на імпорт відповідно до норм Закону України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" від .22 грудня 1998 р. Ліцензування експортно-імпортних операцій здійснюється уповноваженими на це органами. Наприк­лад, ліцензування операцій із переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або одержання кредитів здійснюється Національ­ним банком України.

За видачу імпортної ліцензії встановлено плату, як наприклад, постановою Кабінету Міністрів України "Про розмір державного збору за видачу імпортних ліцензій" від 2 серпня 1996 р.

Прикладом запровадження режиму ліцензування щодо Імпорту та експорту окремих видів товарів є постанова Кабінету Міністрів України "Про Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право Імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним І плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами і роздрібної торгівлі алкогольними на­поями та тютюновими виробами" від 13 травня 1996 р. Від­повідно до неї наказом МЗЕЗторгу України від 17 червня 1996 р. за № 342 затверджено Тимчасову інструкцію про порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 20 червня 1996р. за N9 319/1344).

Режим ліцензування зовнішньоекономічних операцій може встановлюватися Кабінетом Міністрів України у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.

Запровадження індивідуального режиму ліцензування може бути санкцією за порушення вітчизняними чи іноземними суб'єктами господарювання законодавства про зовнішньоекономічну діяльність України (ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Запровадження такого режи­му регламентується зазначеним Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та Іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 5 жовтня 1999 р. Відповідно до цього Положення індивідуальний режим ліцензування застосовується як спеціальна санкція у випадках порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України або іноземним суб'єктом господарської діяльності норм Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язаних з ним законів України, зокрема в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов'язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

З метою захисту інтересів споживачів, національних товаровиробників та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя й здоров'я громадян, Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. було встановлено сертифікацію товару (продукції) у процесі здійснення експортно-імпортних операцій. Сертифікація означає, що продукція (товар) пройшли необхідний контроль і відповідають вимогам державних та міжнародних стандартів. Інформацію щодо питань сертифікації, національних стандартів іноземних країн можна отримати з Національного автоматизованого інформаційного фонду стандартів. Положення про якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. Нині здійснюється упорядку­вання системи сертифікації. Загалом правила І процедури Державної системи сертифікації України (Системи сертифіка­ції УкрСЕПРО) розроблені на основі актів Міжнародних організацій зі стандартизації ІЗО/ІЕС. Правилами Системи гарантується національний режим до імпортних товарів, як це передбачено положенням Світової організації з торгівлі ГАТТ/СОТ ("Угода про технічні бар'єри в Україні"). Держ­стандарт України відповідно до принципів ГАТТ/СОТ провів . переговори та уклав угоди про взаємне визнання результатів робіт із сертифікації з країнами–учасницями СНД, Польщею, Литвою, Чехією, Туреччиною. Парафовано угоди з Латвією, Республікою Корея, Китаєм. Готуються до укладення угоди ^ ще з понад ЗО країнами.

Система сертифікації продукції щодо показників, які мають вплив на життя і здоров'я споживача, навколишнє середови­ще, існує в багатьох державах, а в найбільш розвинених – понад 40 років. Поступово вводиться обов'язкова сертифікація продукції й в країнах з перехідною економікою. Так, більшість країн СНД ще в 1994–1995 рр., запровадили обов'язкову сертифікацію нафти й нафтопродуктів.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р. передбачено порядок ввезення в Україну лікарських засобів за наявності сертифіката якості, що видає­ться виробником. Водночас на територію України можуть вво­зитися незареєстровані лікарські засоби, призначені для:

1) проведення до клінічних досліджень і клінічних випробу­вань;

2) реєстрації в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);

3) експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації.

4) індивідуального використання громадянами.

Порядок ввезення лікарських засобів у зазначених випад­ках визначається Міністерством охорони здоров'я України. У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворю­вання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України дозволено ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів зарубіжних держав за наявності докумен­тів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих державах. Контроль за ввезенням вказаних речовин на митну територію України здійснюється Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів.

Сертифікації підлягають і лікеро-горілчані вироби, вино­робна продукція та тютюнові вироби, що ввозяться в Україну відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про подальше вдосконалення контролю за якістю лікеро-горіл­чаних виробів та виноробної продукції, що імпортуються в Україну" від ЗО липня 1996 р.

Продукція повинна бути сертифікована відповідно до ви­мог спеціальних національних законів щодо медикаментів, продуктів харчування тощо не тільки в державах "сім'ї кон­тинентального", але й "загального права" та в інших правових системах. Як зазначалося, питання сертифікації регулюється й міжнародними документами. Так, відповідно до європейсь­кого Зводу законів про вино кожна держава–учасниця спів­товариства може розробити свій закон прямої дії в царині сертифікації. До Зводу входять дві постанови ЄЕС про вино­град і вина духмяні (№ 822/87 і N° 1601/91), які застосовуються як обов'язкові міжнародні стандарти для країн ЄС і якими обумовлено якісні показники зазначених продуктів.

З метою створення єдиної нормативної бази у сфері стан­дартизації для європейського ринку Європейським комітетом стандартизації (СЕК) розроблено комплекс эвростандартів. Вісімнадцять країн–членів СЕК зобов'язані присвоїти цим стандартам статус національних без будь-яких змін. Для усу­нення технічних бар'єрів в економічних і торгових відносинах держав, з метою співробітництва в галузі стандартизації, мет­рології й сертифікації укладаються, здебільшого, двосторонні міжнародні договори. Серед них є, наприклад, Угода між Уря­дом України та Урядом Республіки Білорусь про співробіт­ництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації від 16 червня 1994 р.

Керуючись прагненням розширювати торговельні відноси­ни й співробітництво, виходячи з принципів рівноправності та взаємної вигоди, І з метою ефективнішого використання еко­номічних і торговельних можливостей суб'єктів господарю­вання, держави укладають договори про торговельно-економічне, науково-технічне співробітництво, платежі, реекспорт, захист інвестицій тощо. Предметом їх регулювання можуть бути: 1) принципи співробітництва держав у певній сфері; 2) конкретні питання співпраці.

До першої групи договорів належать, наприклад, Декларація про економічне співробітництво між Україною та Канадою 1992 р.; Угода з Росією про реалізацію режиму вільної торгівлі 1994 р.; двосторонні угоди з Туркменистаном, Іраном про основні принципи торгово-економічного співробітництва 1997 р.; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р. Україна має намір приєднатися до Угоди про створення зони вільної торгівлі у Центральній Європі (її укладено Польщею, Угорщиною, Чехією, Словач­чиною, Словенією; до неї прагнуть приєднатися держави, що входили до Ради економічної взаємодопомоги). Змістом цієї Угоди є скасування митних кордонів, посилення товарообігу, розвиток потенційних можливостей взаємовигідного співро­бітництва. Угода про співпрацю між Україною та Європей­ським Союзом, процес ратифікації якої наближається до за­вершення, містить принципи співробітництва нашої держави із вказаною спільнотою держав.

До другої групи договорів належать, наприклад, торговель­но-економічні угоди з Кубою, Хорватією 1991 р., з Болгарією, Естонією, Іраном, Єгиптом, Китаєм, Угода про державний кредит з Китаєм, Взаємна домовленість про надання гумані­тарної допомоги з Австрією 1992 р., з Канадою про економічне співробітництво; про торговельні та комерційні відносини 1995 р., з Норвегією 1998 р. Ряд питань паливно-енергетич­ного комплексу України та Росії вирішується в Угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співро­бітництво у розвитку паливно-енергетичних комплексів, під­писаній 7 вересня 1994 р. та затвердженій постановою Кабіне­ту Міністрів України від 4 березня 1995 р.

Питання виробничої кооперації регулює Угода між Кабіне­том Міністрів України та Урядом Російської Федерації про виробничу кооперацію від 24 квітня 1998 р. Такі ж питання регулює й міжурядова Угода України й Республіки Вірменії про виробничу кооперацію від 3 березня 1998 р. Україною ратифіковано міжурядову Угоду, укладену з Королівством Ні­дерландів про технічне та фінансове співробітництво, підписа­ну 11 травня 1998 р.

Загалом угоди про торговельно-економічне співробітниц­тво укладено більше, ніж Із 50 державами. Ратифіковано угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Білоруссю, {а також Протокол про вилучення з режиму вільної торгівлі до Угоди з Білоруссю), Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Латвією, Молдовою, Росією, Туркменистаном, Узбекистаном. Таку ж Угоду підписано з Литвою. До вказаної групи актів належать і протоколи, в яких знаходять свій розвиток угоди про торговельно-економічний та Інші види співпраці. Такими є, наприклад, Протокол про поставки товарів та надання пос­луг, підписаний урядами України та Болгарії 11 березня 1993 р. на виконання Угоди між цими державами про торговельно-економічне співробітництво та платежі від 5 жовтня 1992 р.; Протокол, підписаний між Україною та Російською Федерацією на виконання багатосторонньої Угоди про реекспорт то­варів та порядок видачі дозволу на реекспорт від 15 квітня 1994 р.

Угоди цієї групи укладаються переважно на короткий тер­мін. Такими були договори з Молдовою про розвиток торго­вельно-економічного співробітництва на 1993, 1994 рр., Про­токол погодження взаємних поставок продукції та рахунків між підприємствами України та міжнародним концерном "Ла­мінат", "Молдавізоліт" 1993–1994 рр. та ін.

Прикладом детальної регламентації договірних питань є Угода відносно рибного промислу в економічній зоні архі­пелагу Кергелен, підписана урядами Французької Республіки та України 1992 р. В ній вказано: джерела визначення еконо­мічної зони архіпелагу Кергелен; відсилання до законодавства Франції під час проведення рибальства у цій зоні суднами під прапором України; порядок отримання від французьких ком­петентних державних органів суднами риболовного флоту України ліцензій на здійснення промислової діяльності, до­зволу на захід у порт і на стоянку на якорі у французьких територіальних водах біля узбережжя архіпелагу Кергелен, на постачання водою українських риболовних і допоміжних суден риболовного флоту; порядок запиту дозволу на зміну списку суден, які проводять рибну ловлю; про спостерігачів і фахівців з рибальства на суднах під прапором України; про перевантаження вилову з суден; про призначення на фран­цузькій території морського агента; звітування про вилов та витрати у зв'язку з цим перед французькою стороною; та ін.

Останнім часом спостерігається активне співробітництво України з багатьма окремо взятими державами. Наприклад, результатом співробітництва з Угорщиною стали понад двад­цять угод з торговельно-економічних питань та інших, укла­дених з 1991 по 1999 р. Це, зокрема, Угода про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічне співробітництво від 31 травня 1991 р.. Угода про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво від 26 лютого 1993 р., Меморан­дум між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про напрями розвитку економічних зв'язків та лібералізацією двосторонніх торговельно-економічних відносин від 11 листо­пада 1997 р. Це й низка угод, норми яких регулюють право­відносини у конкретній сфері діяльності (інвестування, пере­везення тощо). Вже кілька років зовнішньоекономічними ві­домствами України та Угорщини обговорюється можливість укладення угоди про вільну торгівлю.

Для підготовки Угоди про вільну торгівлю за участю України та Угорської Республіки Угодою про створення міжурядової ук­раїнсько-угорської комісії з торгово-економічного та науково-тех­нічного співробітництва від 22 травня 1992 р. було створено між­урядову Комісію з питань економічного та науково-технічного співробітництва У межах цієї Комісії функціонує робоча група експертів з питань розробки заходів щодо лібералізації режиму взаємної торгівлі. Проект Угоди, розроблений у 1995 р., обгово­рюється систематично на засіданнях міжурядової комісії. Підпи­саний у 1997 р. вищезазначений Меморандум містить перелік зав­дань, спрямованих на опрацювання проекту Угоди про вільну тор­гівлю.

Угоди про торговельне-економічне співробітництво можуть мати норми про певний вид режиму щодо товарообміну та інших форм економічних зв'язків. Здебільшого це режим найбільшого сприяння. Він може надаватися, стосовно мита і податків, консульських зборів і податків, які будуть або можуть бути застосовані до імпорту, експорту, транзиту і зберігання товарів, способів їхнього стягнення, а також щодо мит­них процедур і формальностей. Так, держави-учасниці договору часто звільняють від мита, податків і зборів:

1) у разі ввезення на свою територію зразків будь-яких типів товарів, які походять з території іншої договірної дер­жави, якщо вони призначаються виключно для оформлення заявок на товар, представлений цими зразками;

2) каталоги, прейскуранти, торговельну інформацію та рекламні матеріали включно з кіноплівками;

3) товари й предмети, призначені для ярмарок і виставок;

4) предмети, прилади, матеріали та інструменти для дослідів, випробовувань та ремонту;

5) обладнання й прилади, призначені для проведення монтажних, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що під лягають подальшому вивезенню;

6) предмети й матеріали, призначені для забезпечення робіт, у т. ч. й такі, що є частинами створюваних об'єктів;

7) майно та засоби, що ввозяться як частина статутного фонду СП;

8) марковану тару, яка імпортується для наступного її наповнення.

Договірні держави можуть погодитися надати одна одній режим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час вихо­ду, входу та перебування в портах можуть користуватися най­більш сприятливими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапором третіх держав. В угодах можуть зазна­чатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поширюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та переваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інтеграції тощо. Договори можуть установлювати дискримінаційний режим для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього капіталу – приватний, державний чи змішаний – значення не має. Це потверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформаційні агентства" зазначено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств.

Держави – учасниці договорів можуть надавати одна одній необхідні пільгові умови для оформлення, запису або перене­сення у відповідний реєстри промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походжен­ня, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.

У міжнародних угодах може вказуватися принцип автоно­мії волі сторін щодо вибору арбітражу, процедури, законодавства для врегулювання можливих спорів, місця слухання справи.

Товарообмін чи надання послуг здійснюється переважно на основі індикативних списків, що додаються до підписуваних щорічно Протоколів про товарообіг. Зазначені списки не виключають і не обмежують можливості обміну товарами й послугами, не включеними в Протоколи про товарообіг. Вод­ночас обсяг вартості товарів, які поставляються за цими списками, не повинен перевищувати загальних щорічних обсягів вартості товарообігу, які погоджені державами, що домовляються.

Угоди можуть містити умови про ціни, що встановлюються в контрактах купівлі-продажу, договорах поставки товарів і надання послуг. Найчастіше вони визначаються на основі поточних світових цін і на умовах, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, з урахуванням технічного рівня та якості товарів.

Зазвичай в угодах встановлюється порядок проведення платежів між уповноваженими учасниками зовнішньоекономічних зв'язків. Платежі здійснюються у певній валюті (наприк­лад, доларах США), по клірингових рахунках, які відкриваються в уповноважених банках кожної з договірних держав. З цією метою вказані банки підписують відповідний технічний банківський договір. Платежі по неторговельних операціях, що випливають Із виконання угод, регулюються договорами між компетентними органами держав, що домовляються.

Платежі по контрактах, укладених юридичними особами та організаціями договірних держав самостійно поза межами що­річних Протоколів про товарообіг, здійснюються на умовах, визначених цими контрактами. Іноді в угодах зазначається, що платежі можуть здійснюватися засобами відповідно до валютного законодавства, яке діє в кожній із країн.

У договорах може зазначатися, що держави сприятимуть розвиткові різних форм компенсаційної торгівлі, налагодженню кооперативних виробництв і промислової кооперації, відкриттю та діяльності представництв, беручи до уваги власні промислові потужності й потенційні можливості.

Угоди можуть встановлювати умови допущення чи недопущення реекспорту; захисту природних і промислових продуктів від недобросовісної конкуренції з боку тих продуктів, які не мають торговельних марок, найменувань чи інших подібних знаків, або які мають неправильні посилання на місце і дійсне найменування, походження, сортність, склад чи якість товару. Загальним є правило, що укладені угоди не зачіпають прав та зобов'язань договірних держав, які випливають із їхньої участі в інших угодах і міжнародних економічних організаціях.

Часто а договорах зазначається, що з метою їх виконання держави створюють спільну комісію. Українська її частина діє на підставі Типового положення про українську частину двосторонньої міжурядової комісії з питань торгово-економічного співробітництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р.

Конкретні умови постачання товарів і надання послуг уста­новлюються в контрактах, що укладаються між уповноваже­ними учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до національного законодавства кожної з договір­них держав та з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики.

До другої групи договорів належить значна кількість угод з питань інвестиційної діяльності. Це, як уже зазначалося, двосторонні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди зокрема з Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Данією, Єгиптом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, США, Туркменистаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами. У цих договорах, серед інших, визначаються поняття "інвестиції" та "інвестор", вста­новлюється спільний правовий режим при здійсненні взаєм­них інвестицій. Переважно це національний режим, що ви­ключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які б могли перешкоджати інвесторам в управлінні та розпорядженні інвестиціями. В угодах визначаються порядок до­пуску іноземних фізичних і юридичних інвесторів у країну, застосування суброгації, гарантії та захист Іноземних інвести­цій, принципи оподаткування інвестиційної діяльності, пере­каз капіталів і платежів.

24 грудня 1993 р. у Ашгабаті главами держав СНД підпи­сано Угоду про співробітництво у галузі інвестиційної політи­ки. Учасники Угоди, а ними стали 12 держав СНД, визначили поняття іноземного інвестора. В Угоді вказано, що договірні держави домагатимуться, щоб діяльність інвесторів по здійс­ненню інвестицій була не менш сприятливою, ніж інвестицій­на діяльність юридичних і фізичних осіб держави за місцем інвестування, тобто будуть створювати правовий режим для іноземних інвестицій, адекватний національному.