Тема 7. Зобов’язання із заподіяння шкоди в міжнародному приватному праві

Умови виникнення деліктних зобов’язань у національно-правових системах. Вплив інтеграційних процесів і науково-технічного прогресу на деліктні зобов’язання. Питання колізійного регулювання деліктних зобов’язань з „іноземним елементом” у національному праві. Регулювання деліктних зобов’язань з „іноземним елементом” законодавством України. Норми про зобов’язання з делікту в міжнародних договорах України.

Тема 8. Право інтелектуальної власності в міжнародному приватному праві

Міжнародні угоди в галузі авторського права. Об’єкти, суб’єкти і зміст авторських прав. Авторські права іноземців в Україні. Міжнародні угоди про охорону промислової власності. Охорона винаходів. Охорона промислових зразків. Охорона товарних знаків. Міжнародно-правова охорона суміжних прав.

Тема 9. Сімейне право

Поняття шлюбу й умови його визнання за законодавством іноземних держав. Форми шлюбу за законодавством іноземних держав.

Правові аспекти шлюбу в національному праві: особисті і майнові права подружжя. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приватному праві. Розірвання шлюбу в національному праві. Колізійне законодавство України з питань регулювання шлюбно-сімейних відносин. Регулювання правовідносин між батьками і дітьми за законодавством України і нормами міжнародного приватного права. Регулювання нормами міжнародного приватного права і законодавством України встановлення опіки і піклування, усиновлення (удочеріння).

Тема 10. Спадкове право

Загальна характеристика спадкового права і тенденції його розвитку в міжнародному приватному праві. Колізії законів в області спадкування. Види спадкування. Спадкові права іноземців в Україні. Громадяни України як спадкоємці за кордоном.

Тема 11. Трудові відносини

Міжнародні трудові відносини та джерела їх регулювання. Колізійні норми в галузі трудових прав. Трудові права іноземців в Україні. Трудові права Українських громадян за кордоном. Соціальний захист працівників. Відшкодування шкоди працівників за міжнародними договорами України.

Тема 12. Міжнародний цивільний та арбітражний процес

Поняття міжнародного цивільного процесу. Міжнародна підсудність і її визначення. Пророгаційні угоди. Право на судовий захист і цивільні процесуальні права іноземців в Україні. Процесуальне положення іноземної держави. Установлення змісту іноземного права. Виконання судових доручень. Визнання і виконання рішень іноземних судів. Нотаріальні дії. Поняття арбітражу і види третейських (арбітражних) судів.

Зовнішньоторговельний арбітраж: джерела регулювання і регламент. Визнання і виконання арбітражних рішень.

Конспект лекцій

Змістовий модуль 1. Загальні положення про міжнародного

приватного права

Тема 1. Поняття, предмет, система та джерела міжнародного

приватного права

При вивченні Теорії держави та права та інших юридичних дисциплін право розглядається як система юридичних норм, що регулює якусь окрему групу суспільних відносин, охороняє загальнообов'язкові правила поведінки; закріплюють права та обов'язки осіб. У сукупності норми різних галузей права (разом з іншими джерелами) складають внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується більше двохсот. Вони мають суттєву різницю за своєю структурою, джерелами права, методами регулювання правовідносин та концепціями, згідно яких формувались національні системи права. У світовій спільноті держави проводять зовнішню політику, що дозволяє приватним особам та організаціям різних форм власності здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, співпрацювати у таких галузях як економіка, наука, техніка, мистецтво, медицина та інших. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародні. Останні умовно можна поділити на дві великі групи:

1) Міждержавні відносини. Ці відносини становлять сферу міжнародного публічного права.

2) Відносини між приватними особами. Які є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Таким чином відносини держав, господарюючих національних суб’єктів та приватних осіб на міжнародному рівні регулюються нормами міжнародного права, які в свою чергу поділяються та складають міжнародне публічне право, що регламентує міждержавне співробітництво за участю органів державної влади, урядів, та голів держав, а також міжнародних організацій та міжнародне приватне право, що має за мету регулювання відносин. які виникають з участю таких суб’єктів як фізичні, юридичні особи різних держав світу, а в окремих випадках і з участю держав у приватних відносинах.

Таким чином, суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Для скорочення формулювання, яке визначає суб’єктний склад відносин, що регулюється міжнародним приватним правом кажуть про відносини за участю “іноземного елементу”.

Важливими ознаками відносин, з участю “іноземного елементу” чи такими, що регулюються міжнародним приватним правом е те, що вони не пов’язані з владними відносинами і регулюються специфічними методами – колізійно-правовим та матеріально-правовим.

У юридичній науці немає єдиного визначення міжнародного приватного права оскільки деякі автори при регулюванні відносин за участю “іноземного елементу” роблять акцент на більшу значимість національного законодавства, а інші визначають міжнародне приватне право як гібрид правових систем. Існують і деякі інші точки зору на визначення міжнародного приватного права. Але з урахуванням вказаного вище найбільш вдалим є розуміння міжнародного приватного права ( МПП ) як комплексної правової системи, що поєднує норми внутрішнього державного законодавства (національних систем права), міжнародних договорів та звичаїв, які у сукупності регулюють майнові та особисті немайнові відношення, ускладненні “іноземним елементом”, з допомогою колізійно-правового та матеріально-правового методів.

Для розуміння предмету МПП дуже важливим є положення, сформульоване І.С. Претерським і іншими вченими про те, що в загальних рисах предметом регулювання в МПП є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті. Це формулювання в теперішній час має розвиток і тому стала більш детальнішою. Так М.М. Богуславський у своїх підручниках з МПП вказує, що предметом регулювання у міжнародному житті є дві групи відносин:

– економічні, господарські, науково технічні, культурні зв'язки приватного характеру, але не публічно правові і втому числі, що регулюються міжнародним економічним правом;

– відносини приватного характеру, що виникають у зв'язок з реалізацією майнових, трудових, сімейних, інтелектуальних та інших прав.

Специфікою таких відносин є наявність в них "іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють:

1. суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; "національність" - щодо юридичних осіб);

2. об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3. юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колiзiйного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так i не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених iз греками князем Олегом i князем Iгорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх століть, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Iз статутних теорiй i виникло колiзiйне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини мiжнародного приватного права були італійці Бартол та Балад, якi коментували тексти римського права. В основному ці коментарi стосувалися контрактiв, делiктiв i заповiтiв.

Згодом доктрину мiжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономiю волi" сторiн, за яким сторони могли застосовувати до договорiв обранi ними звичаї Дюмулен); твердження про безумовне застосування закону мiсцезнаходження речi щодо нерухомостi (Бертран); теорiя про застосування територiального принципу та принципу "ввiчливостi'' ("соmitаs"), яка полягає у тому, що дiя iноземних законiв відбувається завдяки "мiжнароднiй ввiчливостi" (Ульpiк Губер).

У XIX ст. вказанi теорії, зокрема вчення про "соmitas", пiдтримав американець Джозеф Сторi. У його "Коментарях конфлiктного права" 1834 р. було вжито термiн "мiжнародне приватне право", який i донинi викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термiн "мiжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузi права, якi в Америцi мали переважно внутрішній, між штатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас iншi терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовiй системi США та iнших країн зазвичай повнiстю не охоплюють предмета галузi. Не вiдповiдала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, якi вважали, що радянське право не знало подiлу на публiчне та приватне. Проте такий подiл об'єктивно існує у будь-якiй правовiй системi, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права. Зважаючи на те, що й досi не запропоновано термiна, який найбiльшою мiрою вiдображав би змiст вказаної галузi права, доводиться приймати умовний термiн "мiжнародне приватне право" як такий, що регулює цивiлiстичнi вiдносини з "iноземним елементом".

Визначний внесок у розвиток доктрини мiжнародного приватного права зробив англієць Альберт Дайсi, деякi iншi вченi. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією німецького вченого Фрiдрiха-Карла фон Савiньї. Він вважав, що кожне правовiдношення можна найбiльш тісно пов'язати з певним мiсцем. Голандець Паскуале Манчiнi вважав, що "власний" нацiональний закон повинен слiдувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе мiсце у розвитку доктрини права займають працi Е.Бартена, Ф. Кана. Розвивається доктрина мiжнародного приватного права у захiдних державах i в теперішній час. Так, у сучаснiй правовiй доктринi держав Східної Європи важливе мiсце посiли працi болгарина за походженням Ж. Сталева - зокрема, про природу та функції мiжнародного приватного права; угорця Сассi - щодо колiзiйних норм у мiжнародному приватному правi, питань мiжнародного трудового права, мiжнародного цивiльного процесу; поляка Сосняка - щодо відповідальності.

У Росії наприкінці XIX - на початку XX ст. великою популярністю користувалися працi Д. Мейєра, Н. Iванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський перiод у розвитку доктрини мiжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б.Крилова, I. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богуславського.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел:

1) міжнародні угоди;

2) внутрішнє законодавство;

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика.

Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з "іноземним елементом". Вказана властивість джерел права завжди викликає питання, що стосується їх юридичної сили. Слід відзначити, що у конституціях держав визначається юридична сила національних нормативно-правових актів та міжнародних угод, а питання про приматі одних норм над іншими , їх рівноцінності чи визнання їх як однієї правової системи закріплено у конституціях багатьох держав (ФРН, Італія, Франція, Туніс, Сенегал, Португалія, Ірландія та інші).

Так Конституція ФРН закріплює пріоритет норм міжнародного права над нормою внутрішнього закону. Але згідно Ввідного закону до Цивільного положення Німеччини норми міжнародного договору застосовуються лише тоді, коли вони трансформовані у внутрішньодержавне законодавство. У Китаї також встановлене пріоритет норм міжнародного права і вони застосовуються, крім винятків передбачених у деяких законах (ст. 6 Закону про зовнішньоекономічні договори 1985 р.).

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу і на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згоду на які надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У Законі України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовується в порядку передбаченому для норм національного законодавства.

До міжнародних договорів, укладених у галузі міжнародного приватного права, застосовуються загальноприйняті принципи міжнародного права, а також ті , що закріплені у нормах Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (чинна для України з 13 червня 1986 р.) і Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (чинна для України з 26 листопада 1992 р.)

Для дії міжнародних договорів важливе значення має доктрина держави, яка тлумачить питання укладення, набуття чинності, завершення дії міжнародних договорів та їх зміст.

Не менш важливим є питання про співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права. Воно ускладнюється тим, що питома вага кожного з видів джерел права у різних правових системах не однакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.

Термiн "внутрішнє законодавство" тут вживається у широкому розумiннi. Маються на увазі не тiльки закони, але й пiдзаконнi акти держави. Належнiсть норм внутрiшнього законодавства до джерел мiжнародного приватного права залежить вiд змiсту предмета цієї галузi права у конкретнiй правовiй системi.

Для вітчизняної правової системи значення мають окремi норми Конституції України. Так, у ч.3 ст.25 Основного Закону нашої держави вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, якi перебувають за ii межами. У ч.1 ст.26 зазначається, що iноземцi та особи без громадянства, якi перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами i свободами, а також несуть такi самi права i обов'язки, як i громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами України. Норми, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом", можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі Конституцій. Так, ст. 13 і розділ IX Кодексу України "Про надра" від 27 липня 1994 р. присвячені питанням визначення кола користувачів надр України та міжнародним відносинам із приводу використання надр України іноземними особами. Норми цього Кодексу конкретизуються, зокрема, "Порядком укладання контрактів на користування надрами за участю іноземних осіб і громадян" від 27 листопада 1995 р.

Закони та нормативно-правові акти, якi є джерелами міжнародного приватного права, поділяються на такi, що:

1) повністю регулюють відносини цієї галузі права;

2) незначна частина норм яких регулюють цi вiдносини.

До першої групи належать, наприклад, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.; "Про правовий статус iноземцiв" вiд 4 лютого 1994 р.; "Про режим іноземного інвестування" вiд 19 березня 1996 р.; Консульський статус України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Порядок укладення контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осiб i громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1995 року.

В iноземних державах, особливо тих, що належать до "сім'ї континентального права", приблизно з 60-х рр. практикується прийняття законів з питань мiжнародного приватного права. Нинi чинним є, наприклад, Закон з мiжнародного приватного права Польщі 1965 року. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років схвалення законiв iз зазначених питань активізувалося. Так, Закон з мiжнародного приватного права прийнято в Австрії – 1978 р., в Угорщині – 1979 р.; в Туреччинi (з мiжнародного приватного права та процесу) - 1982 р. Одним iз найдетальніших щодо регламентації правовiдносин є Закон з міжнародного приватного права Швейцарії 1987 р., який налічує близько 200 статей. З 1992 р. однойменний закон діє у Румунії. Чекають прийняття відповідні законопроекти Аргентини, Бразилії, Венесуели, Норвегії, Перу, Фінляндії.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони мiстять систему матерiально - правових та колiзiйних норм, якi регулюють загальнi питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змiсту iноземного права, взаємності, реторсії та інші. Але переважно норми цих законiв регламентують правовий статус фiзичних та юридичних осiб; право власностi, зокрема інтелектуальної; зобов'язальнi, шлюбно - сiмейнi та трудовi вiдносини; питання спадкування тощо. До вказаних законiв можуть включатися також питання юрисдикції, цивiльного процесу, визнання й виконання рiшень судiв та iнших органiв іноземної держави.

В Україні не має закону з мiжнародного приватного права, незважаючи на iснування декiлькох проектів. Майбутнє щодо його прийняття бачиться неоднозначним. Мабуть, залишення певних матерiально - правових та колiзiйних норм в окремих правових актах не виключає можливостi прийняття такого закону в майбутньому.

Практика регулювання правовiдносин у договiрнiй формi важлива для держав, оскiльки норми мiжнародних угод у бiльшостi правових систем є основним джерелом регулювання питань, якi належать до сфери мiжнародного приватного права. Мiжнароднi договори досягають такого становища тому, що мiстять унiфiкованi норми, якi спецiально створюються для врегулювання мiжнародних невладних вiдносин.

Зазначенi угоди можна класифiкувати за рiзними критерiями, зокрема за:

– предметом регулювання (зовнiшньоекономiчнi, шлюбно - сiмейнi вiдносини, з авторського права тощо);

– видом норм, якi мiстяться у них (колiзiйнi, матерiально - правовi, змiшанi); кiлькiстю учасникiв (дво та багатостороннi);

– суб'єктами, якi створюють їх, чи пiд егiдою яких вони укладаються (держави, їх союзи, мiжнароднi організації, наприклад, Спiвдружнiсть Незалежних Держав, Мiжнародна органiзацiя працi, Всесвiтня органiзацiя охорони здоров'я (далi - вiдповiдно СНД, МОП тощо);

– ступенем потреби їх опосередкованостi в законодавствi держав (потребують трансформації в нацiональне законодавство або ж "самовиконуванi", тобто такi, що потребують тiльки національної норми - вiдсилання).

Вiдповiдно до Закону України "Про правонаступництво України" вiд 12 вересня 1991 р. на території нашої держави дiють акти, ухваленi Верховною Радою УРСР, оскiльки вони не суперечать законам України, прийнятим пiсля проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежностi України (ст. 6).Вона стала також правонаступницею прав та обов'язкiв за мiжнародними договорами Союзу РСР, якi не суперечать Конституції України та iнтересам республiки (ст. 7).

Практика застосування правовідносин у договірній формі дуже важливою для держав. Оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до галузі міжнародного приватного права. Міжнародні договори мають таке становище внаслідок того, що містять уніфіковані норми, створені для врегулювання міжнародних невладних відносин. Міжнародні договори класифікуються за такими ознаками:

– предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини та відносини, що виникають з авторського права );

– видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально - правові, змішані );

– кількістю учасників ( двосторонні або багатосторонні);

– суб’єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються

(держави, їх союзи, міжнародні організації);

– ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держави ( які потребують трансформації в національне законодавство або те, що виконуються у разі належності національної норми відсилання ).

У більшості держав норми міжнародного права застосовуються до правовідносин у наслідок їх трансформації у норми внутрідержавного права таким шляхом ратифікації.

Про таку можливість вказується у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. на території нашої держави діють акти, ухвалені ще Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України ( ст. 3 )

З питань міжнародного приватного права в Україні діють міжнародні договори, укладені СРСР та визнані Україною. Це підтверджується у Протоколі між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про правові основи співробітництва від 10 березня 1992 р., який передбачає, що угоди укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також Бельгійсько-Люксембурзьким економічним союзом, якщо вони не суперечать законодавству та інтересам України й Королівства Бельгії, будуть діяти до укладення двосторонніх угод, які регламентуватимуть їхнє співробітництво у галузях, що становлять взаємний інтерес.

Україна, ставши суверенною уклала з багатьма державами міжнародні угоди. Більш детально порядок їх дії на території України визначається Законом України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993р

До міжнародних угод належать :

– Договори про надання правової допомоги у цивільних., сімейних та кримінальних справах. Такі види договорів вже підписані Китайською Народною Республікою від 1992 р., Республікою Польща від 1993 р. ,Литовською Республікою від 1993 р., Республікою Молдова від 1993 р., Республікою Грузія від 1995 р., Латвійською Республікою від 1995 р., Естонською Республікою від 1995 р., Монголією 1995 р., Республікою Узбекистан від 1998 р.

Підготовлені проекти договорів про правову допомогу з Чеською Республікою, КНДР, Іспанією, Португалією, США.

Велике значення має підписана Україною у 1993 та ратифікованою 10 листопада 1994 р. ( із застереженнями ) Мінська Конвенція про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що укладена між державами СНД.

– Консульські угоди ( статути ), які регламентують повноваження консула щодо правового статусу громадян України, майна, що знаходиться на території консульського округу. Україна уклала консульські конвенції з Угорщиною 1991 р., Румунією 1992 р., Росією 1993 р., В’єтнамом 1994 р., та іншими державами.

– Угоди , що спрямовані на регламентацію окремих інститутів міжнародного приватного права ( про зовнішньоекономічну діяльність, захист інвестицій, транспортні перевезення, авторські права та інші ).Окремо слід відзначити Угоди між державами учасницями СНД (Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 1992 р., Тимчасова угода про перевезення пасажирів, багажу залізницею в міждержавному сполученні від 1993 р., Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 1993 р. та інші

Міжнародні організації у Європі пропонують прийняти такі документи як “Принципи Європейського Контрактного Права”, Кодексу Приватного Права”.