Питання для самоконтролю

1. Поняття шлюбу й умови його визнання по законодавству іноземних держав

2. Форми шлюбу за законодавством іноземних держав

3. Правові аспекти шлюбу в національному праві: особисті і майнові права подружжя

4. Колізійне законодавство України з питань регулювання шлюбно-сімейних відносин

Питання для самостійного вивчення

1. Розірвання шлюбу за національним правом

2. Колізійні питання оформлення шлюбу в міжнародному приватному праві

3. Регулювання нормами міжнародного приватного права і законодавством України встановлення опіки і піклування, усиновлення (удочеріння)

4. Міжнародні угоди та угоди укладені Україною з питань сімейного права

Тема 10. Спадкове право

Міжнародне приватне право поєднує внутрішнє законодавство держав світу у яких найважливішими правовими інститутами є інститути права власності та спадкового права. Їх регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Діюче законодавство багатьох держав світу визначає перелік об'єктів, що можуть належати фізичним особам на праві приватної власності і передаватись у порядку спадкоємства згідно норм спадкового права.

Спадкове право (law of succession) – є сукупність правових норм, що регламентують відносини, пов’язані з переходом прав і обов’язків померлої особи до інших осіб.

Спадкове право поєднує два загальні принципи: свобода заповіту та охорона інтересів сім’ї. Для виникнення спадкових правовідносин потрібні юридичні факти чи юридичні состави (смерть людини, яка має спадщину чи визнання фізичної особи померлою), що має значення як при спадкуванні за заповітом так і при спадкуванні за законом.

Спадкування з "іноземним елементом" має певні особливості, обумовлені розбіжністю регламентування цього інституту в правових системах окремих держав. Регулювання цих питань здійснюється за допомогою міжнародних джерел, норм національного права різних держав, а також судової, арбітражної практики та звичаїв.

Розбіжністю регламентування спадкових правовідносин (різне коло спадкоємців за законом та за заповітом, різна форма заповіту та інше), в правових системах різних держав, стають причиною звернення до судових органів та ускладнюють розгляд справ про спадкування з іноземним елементом.

Спадкове право традиційно належить до числа найбільш консервативних та стабільних інститутів цивільного права, які у національних правових системах зазнало відносно небагато змін і доповнень.

До тенденцій розвитку спадкового права слід віднести:

– розширення кола прав подружжя – спадкоємця;

– розширення прав усиновлених та позашлюбних дітей;

– обмеження кола спадкоємців за законом.

Також необхідно відзначити, що у зв'язку з міграцією населення кількість спадкових справ зростає.

Для рішення вказаних вище та інших, невідомих українському законодавству питань спадкування в міжнародній практиці, частіше за усе використовуються наступні колізійні прив'язки:

1) особистий закон спадкодавця (його громадянства чи доміцилію);

2) закон місця знаходження спадкового майна;

3) закон місця смерті спадкодавця.

Різним є і підхід до спадкування рухомого та нерухомого майна. В теперішній час законодавство багатьох країн (Франція, США, Великобританія, Бельгія та інші) відображає вказані розбіжності: до нерухомого майна застосовується закон країни його місцезнаходження (в США, Великобританії), а до рухомого майна – особистий закон спадкодавця (доміцилій – в США, Великобританії, закон громадянства – у Франції та Німеччині).

Що стосується законодавства України, то ч. 1 ст. 570 ЦК України передбачає, що відносини щодо спадкування визначаються за законом країни, в якій спадкодавець мав останнє постійне місце проживання, тобто в цьому випадку застосовується закон доміцилію. Громадянство спадкодавця, так само як і місце його смерті значення не мають. Питання про те, чи проживав спадкодавець постійно в Україні вирішується за українським законодавством згідно із ст. 17 ЦК України.

Однак, спеціальна одностороння колізійна норма передбачає, що спадкування нерухомості, яка знаходиться в Україні, в усіх випадках визначається за українським законодавством (ч.2 ст.570 ЦК України).

Міжнародні конвенції стосуються, як правило, лише окремих сторін спадкування. Наприклад, питання форми заповіту розглядаються Гаазькою конвенцією від 5 жовтня 1961 року про колізію законів відносно форми заповіту. Згідно з цією конвенцією, заповіт може бути складено в формі, яка передбачена одним із наступних законів:

– законом місця укладення заповіту;

– законом держави доміцилію або звичного місця проживання заповідача;

– закон країни доміцилію або постійного місця проживання заповідача в момент укладення заповіту чи в момент складання заповіту, чи в момент смерті;

– для нерухомого майна – законом місця його находження.

Єдину форму міжнародного заповіту передбачає Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту від 26 жовтня 1973 року. В кодексі Бустаманте питання спадкування вирішуються на підставі застосування до усього спадку особистого закону спадкодавця.

Колишні соціалістичні держави розглядали питання спадкування в договорах про правову допомогу. В них колізійні питання розв’язувалися, як правило, з урахуванням громадянства спадкодавця.

Міжнародному приватному праві право особи спадкувати майно може засновуватися:

– на нормах, що регулюють спадкування майна, яке залишилося без заповіту (так зване спадкування за законом);

– на заповіті померлого;

– на договорі про спадкування.

Випадки відсутності та наявності заповіту передбачені у всіх правових системах, договори про спадкування – лише у деяких.

При спадкуванні за законом в законі визначено, хто може бути спадкоємцем і в якій черзі кожен з них залучається до отримання спадкового майна. Для визначення кола спадкоємців за законом встановлені наступні порядки.

В рамках континентальної системи права, в залежності від юридичного методу, за допомогою якого визначається черга спадкоємців до спадщини, виділяється : романська система та система парантел.